Ухвала суду № 63272566, 08.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/7075/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2121/2016

Головуючий у 1 інстанції Брежнев О.А.

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Канурної О.Д., Краснощокової Н.С.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемсіль» про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обовязків

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Артемсіль» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Артемсіль» просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року, яким позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Державного підприємства «Артемсіль» моральну шкоду в розмірі 4500 грн. та судовий збір на користь держави в сумі 551 грн. 20 коп.

В обґрунтування апеляційної скарги ДП «Артемсіль» посилається на те, що позивачем не надані, а судом не досліджені належні та допустимі докази, які б підтвердили глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, заподіяння йому моральної шкоди з вини відповідача та відповідно її розмір компенсації; на думку апелянта посилання позивача на сам факт отримання ним виробничої травми в ДП «Артемсіль» не може бути підставою для стягнення моральної шкоди з той причини, що як було встановлено комісією з розслідування нещасного випадку, вказана травма була отримана позивачем з власної вини внаслідок порушення вимог інструкції з техніки безпеки, але ніяк не з вини відповідача; в порушення вимог ч.3 ст. 213 ЦПК України суд неповно розглянув справу, що призвело до неповного зясування всіх обставин, що мають істотне значення для справи, оскільки відмовив в проведенні медико-соціальної експертної комісії та залученні Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Бахмут; апелянт просив прийняти до уваги, що в аналогічних справах, розглянутих в Артемівському міськрайонному суді, клопотання ДП «Артемсіль» про проведення у спеціалізованій експертній установі експертизи відносно встановлення факту спричинення моральної шкоди були розглянуті та задоволені; апелянт посилається також на порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України щодо всебічної, повної та обєктивної оцінки доказів судом, в т.ч. у їх сукупності, на підставі яких має бути ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивачки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Артемсіль» з 12 липня 1977 року по 14 лютого 1981 року, працювала на різних посадах з повним робочим днем, звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Під час роботи на підприємстві з позивачкою 27 березня 1980 року стався нещасний випадок, про що складений акт про нещасний випадок від 28 березня 1980 року та яким встановлено, що причина нещасного випадку недостатній контроль за дотриманням правил ТБ робочими цеху фасування з боку змінного нагляду; відсутність чіткої організації роботи з чищення автоматів перед ремонтом; порушення інструкції по ТБ для машиністів РУМ (розділ забороняється) пункту №3 постраждалої, яка проводила чистку автомата на ходу.

Згідно копії виписки із акту МСЕК від 24 червня 1996 року позивачці ОСОБА_1 вперше з 24 червня 1996 року по 24 червня 1998 року визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 10%, висновком МСЕК від 07 липня 1998 року встановлено 10% втрати професійної працездатності у звязку з травмою безстроково.

Внаслідок отримання травми позивачці заподіяна моральна шкода, оскільки вона відчуває постійний фізичний біль, який не дає їй нормально жити; внаслідок отриманої травми на виробництві були порушені її нормальні життєві звязки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі з колегами по роботі, родичами; вона змушена також звертатися до лікарів, багато часу витрачати на пошуки та придбання ліків, порушений нормальний спосіб її життєдіяльності, у звязку з чим вона вимушена докладати додаткові зусилля для нормального життя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ушкодження здоровя позивача сталося під час виконання ним трудових обовязків саме на ДП «Артемсіль», яке відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України не забезпечило небезпечні умови праці своєму працівнику, що покладає на відповідача обовязок згідно із законодавством, а саме ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати йому моральну шкоду.

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до розяснень, наданих у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України№4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та була звільнена з ДП «Артемсіль» у лютому 1981 року за власним бажанням.

В період роботи на ДП «Артемсіль» ОСОБА_1 отримала травму.

Висновком МСЕК від 24 червня 1996 року позивачці ОСОБА_1 вперше визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 10%, висновком МСЕК від 07 липня 1998 року встановлено 10% втрати професійної працездатності у звязку з травмою безстроково.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що саме в період роботи у відповідача були порушені права позивача на безпечні і здорові умови праці, тому відповідач згідно із діючим законодавством повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із травмою, встановлення втрати працездатності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення працездатності, яку позивачка мала до травми, порушення у звязку з цим нормального укладу життя і обґрунтовано при встановленні 10% втрати працездатності вперше визначив таке відшкодування у розмірі 4 500 грн. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає також правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України по справі № 6-24 цс15 від 18 березня 2015 року.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи з огляду на положення статті 153 КЗпП України, відповідно до якої на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників, а також статті 6 Закону України «Про охорону праці», відповідно до якої умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства та статті 13 Закону України «Про охорону праці», відповідно до якої роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачці висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачці моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоровя, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обовязків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже само по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоровя потерпілого погіршено. Обовязкове призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності зазначених доказів. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що у нещасному випадку винна позивачка, тому немає підстав для покладення відповідальності на відповідача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають вимогам ст. 160 КЗпП України, якою передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи. У п. п.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) розяснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; - при порушенні зобовязань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобовязання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі зясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до якого моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовувалась Фондом, діяв з 01.04.2001 року, а правовідносини по даній справі виникли у 1996 році, тому доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не залучення до участі у справі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Бахмут є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законодавстві.

Отже рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемсіль» відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: