Ухвала суду № 63256756, 06.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 876/7191/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.

з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на постанову Франківського районного суду міста Львова від 20.10.2015 року у справі № 465/3715/15 за позовом ОСОБА_2 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1» №485 від 14.11.2013р.

Позовні вимоги мотивує тим, що 14.11.2013 року відповідачем було прийнято розпорядження №485 «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1». Вважає зазначене розпорядження є не обєктивне, оскільки відповідачем не було враховано той факт, що в матеріалах справи були відсутні будь-які докази того, що його діями при здійсненні реконструкції було порушено права інших власників квартир. 14 березня 2011 року згідно акту приймання-передачі житлового будинку АДРЕСА_1, вказаний будинок було передано з балансу ЛКП «Сокільницьке» на баланс ОСББ «Оселя-2», а тому вважає, що винесення відповідачем оскаржуваного розпорядження взагалі не входило до його компетенції, оскільки на той час балансоутримувачем будинку вже було ОСББ «Оселя-2». Крім того, колишній голова ОСББ «Оселя-2» ОСОБА_1 в доповідній записці посилається на протокол зборів №1 від 07.06.2011р. Вказаний протокол у документації ОСББ відсутній, що підтверджується листом Об'єднання, підписаним теперішньою головою Шняк О.З. від 13.05.2015р. вих. № 13/05/2015. Даний факт свідчить про те, що зазначений протокол було складено з порушенням чинного законодавства та складено неправдиво: по тексту в протоколі перепланування №1 від 07.06.2011р. а в протоколі №14 від 13.07.2011р. перепланування уже 10.06.2011р. зовнішня стіна моєї квартири винесена на загальний коридор на 16 см, а не на 50 см. Вважає, що колишній голова ОСББ «Оселя-2» ОСОБА_1 подав матеріали до відповідача неправдиві, на підставі особистої неприязні. В матеріалах справи відсутні будь-які висновки державних органів/комісій щодо незаконності проведеного перепланування, в тому числі будь-які докази, що підтверджують винесення стіни на загальний коридор на відстань -50 см. Крім цього, засідання міжвідомчої комісії з вказаного питання не проводилось. Представники відповідача факти та обсяги перепланування квартири не перевіряли. Повідомлення про засідання міжвідомчої комісії йому не надходили. Просив позов задовольнити.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 20.10.2015 року позов задоволено, а саме скасовано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1» №485 від 14.11.2013р.

Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таке, що неповно відображає обставини, які мають істотне значення для даної справи.

Просить скасувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 20.10.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 14.11.2013 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради винесла розпорядження №485 «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1», яким зобовязано ОСОБА_2 власника квартири АДРЕСА_1 у місячний термін за власні кошти провести в попередній стан самочинно переплановану та розширену за рахунок частини площі коридора загального користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с.5).

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, та що представник відповідач доказів правомірності винесення оскаржуваного розпорядження не надав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Причиною спору у даній адміністративній справі стало винесене розпорядження №485 від 14.11.2013 року Франківською районною адміністраціє Львівської міської ради «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1», яким зобовязано ОСОБА_2 власника квартири АДРЕСА_1 у місячний термін за власні кошти провести в попередній стан самочинно переплановану та розширену за рахунок частини площі коридора загального користування квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Згідно ст. 382 ЦК України, усі власники квартир у багатоквартирному житловому будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (зокрема приміщень загального користування).

Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Так згідно із наявних матеріалів у справі колегією апеляційного суду встановлено, що саме ОСББ «Оселя-2» був балансоутримувачем на момент видачі оскаржуваного розпорядження, позивачем було надано акт від 14 березня 2011 року про приймання-передачу житлового будинку АДРЕСА_1, вказаний будинок було передано з балансу ЛКП «Сокільницьке» на баланс ОСББ «Оселя-2», акт приймання передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність та наказ від 09.03.2011 року №120 Департаменту житлового господарства та інфраструктури (а.с. 33-40).

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд -є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання та визначення обмежень на користування об'єктами, які перебувають у спільній власності об'єднання, відноситься до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання.

Відповідно до ст. 17 цього ж Закону, об'єднання має право робити співвласникам попередження про порушення ними статутних або інших законних вимог і вимагати їх дотримання.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Враховуючи вищенаведене, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що відповідач вийшов за межі наданих йому, як органу місцевого самоврядування, повноважень та діяв в супереч Конституції та Законом України.

Крім цього колегія апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.

Більше того, згідно із пунктами 2.3, 3.4 розділу VІ ухвали Міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з наступними змінами та доповненнями (далі - Ухвала №3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення нагляду за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду…; розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва.

Пункт 5.1 розділу VІ цієї ж Ухвали наділяє районні адміністрації правом на звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Відповідно до пп.4.3.4 п.4.3 «Положення про Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 12.08.2011 №754 (далі - Положення) до повноважень районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом порядку щодо фактів самочинного будівництва.

Підпунктом 4.5.1 п.4.5 цього ж Положення визначено, що районна адміністрація має повноваження звертатися у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами про демонтаж самочинного будівництва та з інших питань, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст.73 Закону №280/97-ВР).

Згідно з ч.10 ст.59 цього ж Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку щодо протиправності Розпорядження, оскільки воно прийняте за відсутності у відповідача у спірних відносинах необхідного обсягу повноважень на зобов'язання особи у примусовому (розпорядчому, наказному) порядку знести самочинне будівництво та підміни таким чином суду.

При ухваленні цього рішення апеляційний суд врахував правові позиції сформульовані Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2014 року №6-180цс14 та 17 грудня 2014 року №6-137цс14.

У матеріалах справи, також знаходиться заява від власників квартир по АДРЕСА_1, 6й поверх, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 64 в якій зазначено, що власник квартири 63 (6й поверх) ОСОБА_2 в жовтні 2006 року проводив заміну стіни своєї власної квартири з гіпсокартонової на цегляну з виглядом на загальний коридор, а також зазначено, що претензій до ОСОБА_2 у них немає (а.с. 29).

Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 Постанови від «06» березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду вважає, що даний адміністративний позов є підставним, обґрунтованим і підлягає до задоволення.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Франківського районного суду міста Львова від 20.10.2015 року у справі № 465/3715/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Р.П. Сеник

Судді : Р.Б. Хобор

Я.С. Попко

Повний тест рішення виготовлено 07.12.2016 року.