Ухвала суду № 63256668, 08.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1363/14 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

08 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - Борисова Ігоря Ігоровича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач вважає безпідставними висновки контролюючого органу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року задоволено вказаний адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 19.02.2014 року № 0000142204.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року вказане судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 25 липня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року задоволено вказаний адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.02.2014 року № 0000142204.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - Борисов Ігор Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з TOB «Вінсо-Технології» за період - 1 березня 2013 року по 30 червня 2013 року та TOB «Дімалс ЛТД» за період з 1 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року.

За результатами даної перевірки складено акт № 1454/22-4/37563935 від 31.12.2013 року, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем в ході здійснення господарської діяльності п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено ПДВ у розмірі 816667,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем 19.02.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1225000,50 грн. (в тому числі за основним платежем на 816667,00 грн. та 408333,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи даний адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування витрати враховуються на підставі первинних документів, що підтверджують їх здійснення платником податку, обов'язковість ведення і зберігання первинних документів передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та іншиими документами, встановленими розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких встановлена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у платника податку у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, - п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України. Податкова накладна є податковим документом, що відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця, отже документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що 01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Сарафан» був укладений договір генерального підряду, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи у м. Буча Київської області по вулиці Проектній «Квартал Новатор», житлового кварталу «Річ Таун» з об'єктами соціально-побутового призначення в межах вулиць Шевченка, Гоголя, Пушкінської та Києво-Мироцької в місті Буча Київської області.

На виконання вказаного договору, ТОВ «Будрегіонівест» були укладені договори субпідряду з ТОВ «Вінсо-Технології», ТОВ «Дімалс ЛТД» від 04.03.2013 року № 04-03-13 та 15.03.2013 року №1 3-03-15/3, 03.01.2013 року № 13-01-03 відповідно, згідно з якими позивач виступив замовником, а його контраґенти субпідрядниками виконання оздоблювальних та будівельно-монтажних робіт на об'єкті будівництва відповідно до договору, укладеного з ТОВ «Сарафан». Суми ПДВ, які були включені до складу ціни виконаних робіт за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Вінсо-Технології» та ТОВ «Дімалс ЛТД» позивачем включені до складу податкового кредиту з ПДВ.

На момент укладання спірних угод ТОВ «Вінсо-Технології» та ТОВ «Дімалс ЛТД» знаходилися на податковому обліку та мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

У якості підтвердження реального виконання вищевказаних угод позивачем до суду були надані наступні документи: кошториси на договірні ціни, локальні кошториси, відомості ресурсів до локальних кошторисів, підсумкові відомості ресурсів, акти прийому-передачі матеріалів, податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт, які були досліджені судом у судовому засіданні.

Підтвердженням факту проведення розрахунків за виконані роботи стали банківські виписки по рахунку позивача (Т4, а.с. 10-220).

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача про безтоварність укладених угод з урахуванням актів ДПІ у Печерському районі міста Києва ГУ Міндоходів від 10.09.2013 року № 1096/26-55-07/33998128 та 16.07.2013 року № 334/26-55-22-01/4/37955046, в яких зафіксовані факти неможливості податкового органу проведення зустрічної звірки у ТОВ «Вінсо-Технології» та «Ділмас Лтд» за відсутності вказаних підприємств за зазначеними в ЄДР юридичними адресами, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Вінсо-Технології» та ТОВ «Дімалс ЛТД» є сумнівною, а створені суб'єкти господарювання мають на меті прикриття незаконної діяльності та ухилення від сплати податків.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу мають характер припущень та не підтверджені належними та допустимими доказами, ураховуючи, що обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення згідно із ч.2 ст.71 КАСУ покладається на відповідача, тому вимоги позивача є обгрунтованими.

Отже, податкового органу були відсутні підстави для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ за умови лише неможливості встановлення місцезнаходження його контрагентів.

Правова позиція по даному питанню висловлена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є «джерелом права».

Пунктом 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків».

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі № К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - Борисова Ігоря Ігоровича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 08.12.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.