Постанова № 63256014, 07.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2016 року № 826/25853/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

Приватного підприємства «ЛЗА Пром»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві

про

визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ЛЗА Пром» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві, в якому просить:

1) визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС України у м.Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів від 16.05.2015 р. № 110520151;

2) визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві щодо відмови в прийнятті поданої ПП «ЛЗА Пром» податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року від 20.10.2015 р., розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., що направлено до ДПС України 20.10.2015 р.;

3) вважати прийнятими та зареєстрованими звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., що було направлено ПП «ЛЗА Пром» до ДПС України днем їх фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві – 20.10.2015 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві порушила умови Договору про визнання електронних документів та Цивільного законодавства й безпідставно та незаконно в односторонньому порядку розірвала вказаний договір.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачем було допущено істотне порушення умов договору, що зумовило його розірвання.

Зважаючи на неявку в судове засідання представника позивача суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «ЛЗА Пром» є юридичною особою, яка зареєстрована 11.03.2015 р. за № 1 067 102 0000 021711 Відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві.

З 12.03.2015 р. Приватне підприємство «ЛЗА Пром» взято на облік до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві як платника податків про що зроблено відповідний запис № 265315032873 та зареєстровано платником ПДВ.

Між ПП «ЛЗА Пром» і ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві укладено договір про визнання електронних документів № 110520151 від 16.05.2015 р. Предметом вказаного договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних документів), поданих платником в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до ДПІ засобами телекомунікаційного зв’язку або на електронних носіях, як оригіналу.

ПП «ЛЗА Пром» засобами електронного зв’язку було подано до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві податкову звітність з податку на додану вартість за вересень 2015 р., розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за вересень 2015 р., яку було доставлено до ДПС України 20.10.2015 р., що підтверджується квитанцією № 1.

Між тим, вказана податкова звітність не була прийнята податковим органом з огляду на відсутність укладеного договору про визнання електронної звітності.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті податкової звітності протиправними, звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 46.5 статті 46 та пунктом 48.1 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Під обов`язковими реквізитами в силу приписів пункту 48.2 статті 48 Податкового кодексу України розуміється інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Відповідно до п.48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

В окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України).

Передбачений статтею 48 Податкового кодексу України перелік обов`язкових реквізитів декларації є вичерпним.

Наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 14 жовтня 2014 р. за N 1267/26044 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), затверджено форму та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Визначена вказаним нормативно-правовим актом форма декларації містить у собі усі визначені пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України обов`язкові реквізити, а також передбачає заповнення такого додаткового реквізиту як місцезнаходження (місце проживання) платника податків – рядок 6 «податкова адреса платника податків».

Відповідно до підпункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Згідно з приписами пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється (пункт 49.10 статті 49 Податкового кодексу України).

Цією ж статтею передбачено, що у випадку подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Враховуючи, що спірні правовідносини, що є предметом розгляду, стосуються питання правомірності відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість за вересень 2015 року, вирішення даного публічно - правового спору пов`язується з оцінкою цього документа в частині відповідності порядку його заповнення вимогам чинного податкового законодавства.

Як встановлено судом, податкова декларація позивача з податку на додану вартість за вересень 2015 року складена за формою, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, усі визначені пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України обов`язкові реквізити, зокрема, податкова адреса ПП «ЛЗА Пром» зазначені.

Так, в рядку 6 податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 р. зазначено податкову адресу: 02105, м.Київ, проспект Миру, буд.6, що відповідає адресі, визначеній у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «ЛЗА Пром», отриманого судом станом на 20.10.2015 р. Згідно цього ж Витягу відомості про юридичну особу є підтвердженими.

Окрім того, на підтвердження свого місцезнаходження позивачем надано суду договір № 25/2015 суборенди нежилих приміщень від 11.03.2015 р., акт приймання-передачі об’єкту оренди за договором суборенди від 11.03.2015 р. та квитанції до прибуткових ордерів на оплату вартості послуг за укладеним договором суборенди.

В обґрунтування правомірності своїх дій, відповідач посилається на довідку про встановлення місцезнаходження платника податків № 2823 від 05.10.2015 р., відповідно до якої місцезнаходження платника податків не встановлено.

Однак, суд не може погодитися з відповідачем, оскільки встановлення факту відсутності юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням може мати значення для внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вирішення питання про припинення цієї юридичної особи, анулювання реєстрації платника ПДВ тощо. Водночас незнаходження юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням не є перешкодою для подання до податкового органу податкових декларацій, інших звітних документів, обов'язковість подання яких передбачена законом, і не може бути передумовою для невизнання податкової декларації платника.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в силу приписів статті 49 Податкового кодексу України під час прийняття податкової декларації перевірці підлягають виключно реквізити, що передбачені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, і лише заповнення платником податків реквізитів декларації з порушенням вимог цих підпунктів є підставою для відмови у прийнятті декларації.

Враховуючи, що під час перевірки поданої ПП «ЛЗА Пром» податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року відповідачем не було виявлено жодних порушень при заповненні всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, суд дійшов висновку, що відмова ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві у прийнятті вказаної декларації є протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного податкового законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві скерувала позивачу лист від 12.10.2015 р. № 22283/10/26-53-11-02-08, в якому повідомила про те, що розриває договір, укладений між ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві та ТОВ «ЛЗА Пром» про визнання електронних документів. Підставою для розриву договору стали істотні порушення умов договору, у зв’язку із чим зобов’язання визначених договором про визнання електронних документів станом на 12.10.2015 р. припиняються.

Ознайомившись із вказаним листом, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено жодного істотного порушення позивачем умов договору, що стало підставою для його розірвання. Окрім того, доказів того, що відповідачем направлявся вказаний лист позивачу до відома матеріали справи також не містять. Таким чином позивач, подаючи податкову декларацію засобами телекомунікаційного зв’язку не був обізнаний з тим, що контролюючий орган в односторонньому порядку розірвав договір.

Відповідно до пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що у ході судового розгляду справи представником відповідача не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що свідчать про наявність законодавчо визначених підстав для розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів та неприйняття поданої ПП «ЛЗА Пром» податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Таким чином, задоволення судом позовних вимог про визнання протиправною відмови Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві у прийнятті ПП «ЛЗА Стар» податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року означає, що відповідне рішення податкового органу не створило жодних правових наслідків для платника податків, а його податкова декларація вважається поданою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку встановлення порушення прав позивача, суд повинен задовольнити позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не надано достатні докази, які свідчать, що відмова у прийнятті податкової декларації за вересень 2015 року здійсненна в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач довів обставини в обґрунтування своїх вимог, в зв’язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню повністю.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Приватного підприємства «ЛЗА Пром» задовольнити повністю.

2 Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС України у м.Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів від 16.05.2015 р. № 110520151.

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві щодо відмови в прийнятті поданої ПП «ЛЗА Пром» податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року від 20.10.2015 р., розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., що направлено до ДПС України 20.10.2015 р.

4. Вважати прийнятими та зареєстрованими звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за вересень 2015 р. від 20.10.2015 р., що було направлено ПП «ЛЗА Пром» до ДПС України днем їх фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві – 20.10.2015 р.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук