Постанова № 63254410, 05.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа № 917/1194/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 20.09.2016р.;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 21.11.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (вх.№2846П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2016р.

у справі № 917/1194/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ

до відповідача ОСОБА_3 сільськогосподарського підприємства "Нове життя", Полтавська область

про стягнення 1 253 713,37 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.09.2016р. у справі №917/1194/16, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.10.2016р. (суддя Мацко О.С.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" 38 874,58 грн. основного боргу, 26 370,95 грн. інфляційних, 2389,99 грн. річних, 1014,53 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Нове життя", Полтавська область з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№2845П), в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2016р. у справі №917/1194/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 38 874,58 грн. основного боргу, 26 434,71 грн. інфляційних, 2389,99 грн. 3% річних, 1015,49 грн. судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2016р. суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу ОСОБА_3 сільськогосподарського підприємства "Нове життя" повернуто на підставі п.3 ч.1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ з рішенням суду першої інстанції, також, не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2016р. у справі №917/1194/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійного лізингового платежу та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі подвійного лізингового платежу в сумі 920 449,73 грн.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про застосування спеціального строку позовної давності щодо стягненні пені.

Крім того, на думку апелянта, позовна заява була подана останнім до господарського суду Полтавської області 20.05.2015 року, а тому, якщо враховувати спеціальну позовну давність строком у один рік, позивач має право стягнути неустойку починаючи з 20.05.2015р. по дату подання позовної заяви, тобто до 20.05.2016р.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.10.2016р. (вх.№2846П), суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2016р.

У судовому засіданні 22.11.2016р. оголошено перерву до 05.12.2016р.

01.12.2016р. на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги (вх.№12163).

У судовому засіданні 22.11.2016р. та 05.12.2016р. представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2012 року між ОСОБА_3 сільськогосподарським підприємством "Нове життя" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу 3510L12/00-LD, відповідно до умов якого позивач як лізингодавець прийняв на себе зобов'язання придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингові платежі , комісії, які зазначені в додатку "Тарифи" до договору , інші комісії, що передбачені договором та виконувати обов'язки, передбачені договором та чинним законодавством (п. 1.1. договору).

Відповідно до додатку 3510L12/01 до Договору лізингу, предметом лізингу є трактор CASE IH MX 315.

Ззгідно додатку 3510L12/02 до Договору лізингу, предметом лізингу є борона голчата McFariane.

За актом приймання-передачі від 28.03.2012р. відповідач передав позивачу предмет лізингу - трактор CASE IH MX 315 та борону голчату McFariane.

Пунктом 5.1 договору лізингу сторони узгодили, що лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що містяться у додатках до вказаного договору.

Відповідно до п. 5.2 договору лізингу, розмір лізингових платежів та їх складових виражається у іноземній валюті (долар США, євро або інша валюта) та підлягає сплаті у національній валюті України - гривні за курсом, що визначений договором.

Згідно п. 5.3.2 договору лізингу, періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі предмету лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу та включають в себе: а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку до договору; б) комісію лізингодавця, яка розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу та розміром відшкодування вартості предмету лізингу у гривні.

За додатком 3510L12/01 від 04.02.2014р. та додатком 3510L12/02 від 04.02.2014р. до договору лізингу позивач зобов'язався протягом 05.04.2012р. - 05.08.2014р. сплачувати періодичні лізингові платежі та відшкодування вартості предмету лізингу щомісячно кожного п'ятого числа місяця. Останній лізинговий платіж підлягав сплаті 05.08.2014р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2015р. у справі 917/1001/15, яке набрало законної сили 21.08.2015р. встановлено, що лізингоодержувач сплачував лізингові платежі до 29.05.2014р. включно, надалі припинив сплачувати лізингові платежі, пояснюючи це тим, що предмет лізингу був викрадений і договір припинив свою дію.

Відповідно до Витягу з кримінального провадження 12014170250000100 до Машівського РВ УМВС України в Полтавській області 17.03.2014р. надійшла заява засновника ПСП Нове життя про те, генеральний директор ПСП Нове життя зловживаючи службовим становищем, розтратив майно підприємства, а саме трактор CASE IH MX 315, чим спричинив матеріальної шкоди підприємству; правова кваліфікація визначена за ст. 289 ч.2 КК України. 19.06.2014р. Машівським РВ УМВС України в Полтавській області видана довідка позивачу про те, що вказане кримінальне провадження розслідується за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України по факту незаконного заволодіння сільськогосподарською технікою.

Повідомленням за №207 від 29.01.2015 року лізингодавець відмовився від договору лізингу в частині Додатку 3510L12/02 та повернення предмету лізингу (борони голчатої), повідомив про виникнення загальної суми заборгованості в розмірі 471587,72 грн. та припинення дії договору з 15 лютого 2015 року.

20.04.2015 року за заявою лізингодавця приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4С було вчинено виконавчий напис 885 про повернення лізингоодержувачем - ОСОБА_3 сільськогосподарським підприємством "Нове життя" на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" предмету фінансового лізингу - трактору колісного (марки CASEIHMAGNUM 315, рік випуску 2011, заводський номер ZBRD05184, реєстраційний номер 56894АА, двигун 11Н00011312, об'єм двигуна 8700 куб.см., вартістю 1443330 гривень 00 копійок) та борони голчатої McFariane (серійний номер 15575, рік випуску: 2011 вартістю 445026,76 гривень), що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу 351OL12/00-LD від 14 березня 2012 року та підлягає вилученню та поверненню за невиплачені лізингові платежі з 05 липня 2014 року по 05 серпня 2014 року за користування об'єктом лізингу в сумі: несплачені лізингові платежі - 216187,41 грн., з яких відшкодування вартості об'єкту лізингу складає 136355,61 грн. (з ПДВ), винагорода без ПДВ - 79831,80 грн (т.2 а.с.55).

Постановою від 09.07.2015р. державного виконавця відділу державної виконавчої служби Машівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Полтавської області з вимогою про сплату заборгованості з лізингових платежів, пені за прострочення сплати заборгованості, річних та інфляційних, а також неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу - борони голчатої McFarlane.

29.09.2016р. господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Приписами ч.7 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статі 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, як було зазначено вище, у п. 5.1 договору лізингу встановлений обовязок лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що міститься у Додатку (-ах) до Договору.

Приписами статті 524 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно п. 5.3.2 та умов Розділу Визначення договору лізингу, періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі предмета лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу. ОСОБА_2 продажу - безготівковий курс продажу долара США, встановлений на Офіційному сайті ПАТ Укрсоцбанк (або банку, який буде його правонаступником) на дату, що передує даті платежу або іншій даті, визначеній в цьому Договорі. Дата платежу означає дату, коли лізингоодержувач повинен сплатити будь-який платіж, визначений в цьому договорі.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно додатку 3510L12/02 від 04.02.2014р., відповідачем не сплачений останній лізинговий платіж №29, строк сплати якого настав 05.08.2014р. у сумі 3 127,48 дол., який у гривневому еквіваленті, з урахуванням п.5.3.2 та розд. "Визначення" договору лізингу становить 38 874,58 грн.

У пункті 5.3.2. договору лізингу сторони узгодили, що періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі предмета лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу та включають у себе: а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку до цього договору; б) комісію лізингодавця, яка є такою, що змінюється, та розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу, який зазначений у стовбці Лізинговий платіж та перерахований в гривню, та розміром відшкодування вартості предмету лізингу у гривні, розрахованого згідно п.5.3.2.(а) цього договору.

Відповідно до п.12.1.2 договору лізингу, у випадку повернення чи вилучення предмету лізингу, не передбачається повернення лізингодавцем будь-яких платежів належно сплачених лізингоодержувачем або скасування платежів, що мають бути сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю до моменту такого повернення/вилучення в межах виконання цього Договору.

На чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового або повного пошкодження, надзвичайних подій або форс-мажору. В таких випадках всі зобов'язання лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі (п.13.1 договору).

Приписами статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Отже, домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.12.2015р. у справі №910/22133/14 та у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 р. у справі №3-136гс11.

Також, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на викрадення предмету лізингу та у звязку з цим - відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як встановлено вказаним вище рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2015р. у справі №917/1001/15, лізингоодержувачем не надано жодного належного доказу направлення лізингодавцю доказів порушення відповідним підрозділом МВС України кримінальної справи по факту викрадення предметів лізингу.

Так, як було зазначено вище, згідно витягу з кримінального провадження 12014170250000100 Машівським РВ УМВС України в Полтавській області було зареєстровано заяву 17.03.2014р. засновника ПСП "Нове життя" про те, що генеральний директор підприємства, зловживаючи службовим становищем, розтратив майно - трактор CASE IH MX 315, чим спричинив матеріальної шкоди підприємству; правова кваліфікація визначена за ст.289, ч.2 КК України.

Зі змісту довідки Машівського РВ УМВС України в Полтавській області від 19.06.2014р. вбачається, що лізингоодержувачу було повідомлено про те, що справа розслідується за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, тобто, по факту незаконного заволодіння предметом лізингу - трактором CASE IH MX 315.

Окрім того, у рішенні господарського суду Полтавської області у справі №917/1001/15 зазначено, що лізингоодержувач відмовляється сплачувати лізингові платежі повністю, проте за довідками Машівського РВ УМВС України кримінальне провадження відкрито по факту викрадення трактора. Доказів викрадення іншого предмету лізингу (борони голчатої) матеріали справи не містять.

Тобто, належних та допустимих в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів викрадення предмету лізингу, сплата лізингових платежів за яким є предметом спору у справі (борона голчата), не надано.

Отже, відповідачем не доведено обставин, що звільняють його від сплати періодичних лізингових платежів, а тому, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що основний борг відповідача за договором, що підлягає стягненню на користь позивача становить 38 874,58 грн.

Також, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Судом апеляційної інстанції перевірені та є вірними розрахунки заявлених до стягнення на підставі ст.625 ЦК України річних та інфляційних втрат за періоди з 06.08.2014р. по 20.05.2016р.- 26 370,95 грн. інфляційних та з 06.08.2014р. по 22.08.2016р. - 2389,99 грн. річних.

Крім того, відповідно до п. 12.3 договору лізингу, у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за договором лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожний день прострочення.

Отже, стягнення пені передбачено умовами укладеного між сторонами договору лізингу.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок нарахованої пені в сумі 5170,85 грн. за прострочення сплати лізингових платежів за період з 06.08.2014р. по 05.02.2015р., погоджується з розрахунком позивача, та вважає, що позовні вимоги про стягнення пені узгоджуються з приписами чинного законодавства України.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення - 1 178 777,59 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу, нарахованої відповідно до п.12.4 договору за період з 15.02.2015р. по 20.05.2016р. (в редакції заяви про зменшення позовних вимог, вх.№11977 від 29.09.2016р.).

Окрім того, відповідач під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції просив застосувати до позовних вимог в цій частині позовну давність.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

З матеріалів справи вбачається, що лізингодавець реалізував своє право на односторонню відмову від договору лізингу та розірвав його з 15.02.2015p., надіславши на адресу відповідача відповідне письмове повідомлення від 29.01.2015 p., проте предмет лізингу лізингодавцю не повернуто.

У п.9.1 договору лізингу сторони погодили, що у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої іншої причини, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються пізингодавцем, у місці, визначеному пізингодавцем в межах України, протягом 5 (п'яти) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги пізингодавця, якщо інше не буде зазначено у відповідному повідомленні пізингодавця.

Згідно п. 12.4 договору лізингу, у випадку коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто такий, який передує факту порушення зобов'язання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з графіком лізингових платежів.

Таким чином, у договорі сторони погодили відповідальність за неналежне виконання умов договору, а саме - неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення - для лізингоодержувача у випадку неповернення предмету лізингу у встановлених законом та договором випадках, вказаний пункт договору є чинним, недійсним не визнавався.

Тобто, заперечення відповідача стосовно того, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи ст.785 Цивільного кодексу України, не спростовують правомірності нарахування неустойки у даному випадку, оскільки вона нараховується не на підставі вказаної норми ЦК України, а на підставі п.12.4 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі 14/80-09-2056, викладена правова позиція та зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Сторонами в договорі в п. 12.3 встановлено санкцію за несвоєчасну сплату лізингових платежів, а в п.12.4 встановлено санкцію за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Отже, вказані санкції передбачені за різні види порушень різних зобов'язань.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку у розмірі подвійного періодичного лізингового платежу, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу не стає грошовим зобов'язанням.

В постанові від 03.12.2013р. у справі №3-35гс13, Верховний суд України зазначив про те, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. При цьому, на цю пеню не розповсюджуються дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.

За таких обставин, приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не застосовуються при обчисленні неустойки.

Також, не застосовуються приписи ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, оскільки вони є не імперативними та підлягають застосуванню у випадках, якщо інше не встановлено договором або законом (згідно диспозиції даної статті).

У даному ж випадку сторонами погоджено нарахування неустойки за весь час прострочення.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає про те, що позивачем неправильно визначено кількість днів прострочення за вказаний період (з 15.02.2015р. по 20.05.2016р. кількість днів становить 461, а не 470) та відповідно невірно проведено розрахунок неустойки, яка, становить 1 156 205,25 грн.

Разом з тим, приписами статті 256 Цивільного кодексу України унормовано, що строк позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Згідно п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що до даних вимог підлягає застосуванню спеціальний річний строк позовної давності, і дані вимоги заявлені з його пропуском.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати лізингового платежу, нарахованої відповідно до п.12.3 договору та неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Посилання апелянта на те, що строк позовної давності останнім пропущений не був, оскільки позовна заява була подана 20.05.2016р. є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, у звязку з тим, що позовна заява разом з додатками була подана до господарського суду Полтавської області 25.07.2016р., що вбачається з печатки УДППЗ Укрпошта на конверті, в якому позовна заява була надіслана до господарського суду Полтавської області (т.1, а.с.65), доказів подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ - 20.05.2016р. матеріали даної справи не містять.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2016р. у справі №917/1194/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08 .12.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.