Постанова № 63254405, 05.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа № 922/2661/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №26 від 01.08.2016)

ОСОБА_2 (дов. №26 від 01.08.2016);

відповідача - ОСОБА_3 (дов. від 01.01.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків (вх. №2904 Х) на рішення господарського суду Харківської області від 28.09.16 у справі № 922/2661/16

за позовом Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків

до Акціонерного товариства "А.М.Б.", м. Харків

про стягнення 72129,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом щодо стягнення з відповідача - Акціонерного товариства "А.М.Б." безпідставно збережених коштів в сумі 72129,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2016 року у справі № 922/2661/16 (суддя Чистякова І.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2016 року у справі № 922/2661/16, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування викладених вимог позивач, посилаючись на положення ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, зазначає про те, що саме відповідач повинен компенсувати витрати позивача по сплаті земельного податку, оскільки відповідачем здійснюється фактичне користування земельною ділянкою. Також, позивач посилається на наявність підстав для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України щодо коштів, які б мали б були сплачені відповідачем в разі належного оформлення земельних правовідносин. Позивач вважає, що безпідставне набуття майна в даному випадку виразилось в збереженні відповідачем грошової суми належної до сплати за користування земельною ділянкою, повязане із втратою позивачем, як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.11.2016 у складі колегії суддів: Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Медуниця О.Є.

Протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 28.11.2016, в звязку з відпусткою судді Медуниця О.Є., для розгляду справи № 922/2661/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Барбашова С.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 розгляд справи відкладено на 05.12.2016.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить в її задоволенні відмовити, вважаючи, що доводи, викладені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зокрема зазначає , що він не міг набути право постійного користування земельною ділянкою, яке було зареєстровано за позивачем, оскільки не належить до субєктів такого права, передбачених ч. 2 ст. 92 ЗК України. Посилаючись на положення ст. 287.1 ПК України, відповідач зазначає, що позивач, як землекористувач повинен був сплачувати земельний податок на земельну ділянку, що знаходилась в його постійному користуванні, до моменту припинення права такого постійного користування. Відповідач стверджує, що позивач добровільно визнавав існування у нього такого обовязку, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю, які містять узгоджену суму податкового зобовязання. Також, відповідач зазначає про відсутність у нього обовязку сплачувати земельний податок за вказаний позивачем період, у звязку з цим позивач не сплатив кошти замість відповідача, а відповідач не зберіг безпідставно вказані грошові кошти за рахунок позивача, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для застосування ст.ст. 1212, 1214 ЦК країни.

Дослідивши матеріали справи, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 1032 Виробничо - експлуатаційному підприємству "ДЕРЖПРОМ", правонаступником якого є Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "ДЕРЖПРОМ" надано у постійне користування 1,6318 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 04.07.1996 року серія ХР-35-01-001499 для експлуатації та обслуговування адміністративних, житлових, виробничих та допоміжних будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 115 (а.с.11-14).

У зв'язку з добровільною відмовою від права користування частиною земельної ділянки, у постійному користуванні позивача залишилася земельна ділянка площею 1,0650 га за адресою вул. Котлова, 54 у м. Харкові.

Відповідні зміни у землекористуванні зазначені у Державному акті на право постійного користування землею серія ХР-35-01-001499 за підписом начальника управління Держкомзему у м. Харкові.

Відповідно до Рішення 5 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20.04.2016 року № 194/16 припинено позивачу право користування земельною ділянкою площею 1,0650 га за адресою вул. Котлова, 54 у м. Харкові за його добровільною відмовою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював оплату земельного податку за користування вказаною земельною ділянкою, що знаходиться по вул. Котлова, 54 у м. Харкові та за період з червня 2013 року по червень 2016 року сплачено земельний податок на загальну суму 152011,79 грн., що підтверджується виписками по рахунку, платіжними дорученнями (арк. 71-106), податковими деклараціями (арк.24-44) за 2013, 2014, 2015, 2016 року.

Відсутність заборгованості по сплаті земельного податку за користування даною земельною ділянкою станом на 11.04.2016 підтверджується повідомленням Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 11.04.2016 за № 4203/10/20-33-12-04-14 (а.с.45).

Згідно відомостей, що містяться в інформаційній довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 56395477 від 31.03.2016 1/2 частка нежитлових будівель, які знаходяться за адресою вул. Котлова, 54, у м. Харкові, а саме: літ. "А-1", загальною площею 131,1 кв.м.; літ. "В-1", загальною площею 242,5 кв.м.; літ. "Г-1", загальною площею 159,1 кв.м.; літ. "Д-1" , загальною площею 92,7 кв.м.; літ. "Е-1", загальною площею 137,9 кв.м.; літ. "Ж-1", загальною площею 494,8 кв.м.; літ. "3-1-2", загальною площею 613,9 кв.м.; літ. "И-1". загальною площею 6,7 кв.м.; літ."К-1', загальною площею 531,4 кв.м.; літ. "Л-І", загальною площею 15,3 кв.м.; літ. "Н-І", загальною площею 60,0 кв.м., всього загальною площею 2485,4 кв.м. належать на праві спільної часткової власності Акціонерному товариству "А.М.Б." на підставі договору купівлі-продажу №1312 від 23.06.2011, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 р., про що було внесено запис №5480 в книзі: 1 від 04.07.2011 про державну реєстрацію права власності.

Таким чином, позивач вважає, що враховуючи те, що відповідач починаючи з 04.07.2011 є співвласником 1/2 частки нежитлових будівель літ. "А-1", загальною площею 131,1 кв.м.; літ. "В-1", загальною площею 242,5 кв.м.; літ. "Г-1", загальною площею 159,1 кв.м.; літ. "Д-1" , загальною площею 92,7 кв.м.; літ. "Е-1", загальною площею 137,9 кв.м.; літ. "Ж-1", загальною площею 494,8 кв.м.; літ. "3-1-2", загальною площею 613,9 кв.м.; літ. "И-1". загальною площею 6,7 кв.м.; літ."К-1', загальною площею 531,4 кв.м.; літ. "Л-І", загальною площею 15,3 кв.м.; літ. "Н-І", загальною площею 60,0 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 54, то він має компенсувати позивачу витрати по сплаті земельного податку за період з червня 2013 р. по червень 2016 р. в сумі 72129,50 грн. пропорційно площі нежитлових будівель на зазначеній земельній ділянці, оскільки саме відповідач фактично користується зазначеною земельною ділянкою.

Також, позивач вважає, що вказані кошти мають бути стягнуті на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті за рахунок позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що позивачем не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача певних нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння. А тому, вимоги позивача щодо компенсації йому земельного податку на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на те, ця правова норма регулює відносини набуття майна або збереження його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог погоджується колегія суддів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, виходячи з предмету позовних вимог, заперечень відповідача, фактичних обставин та матеріалів справи, колегія суддів встановила наступне.

Так, предметом даного господарського спору є вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти на оплату земельного податку в розмірі 72129,50 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України. Позов обґрунтований посиланням на те, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою по вул. Котлова, 54 у м. Харкові, на якій розташовані належні йому нежитлові будівлі, за яке позивач, як постійний користувач земельної ділянки, сплачував земельний податок.

Відповідно до положень ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент набуття права власності на будівлю) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім цього, згідно п. е ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Однак, поряд з цим суд відмічає, що законодавством не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах постійного користування чи на умовах оренди, так як виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності. Зокрема, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у постійне користування чи оренду встановлений статтями 123, 124 ЗК України, які не містять імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про укладення договору оренди землі з особою, яка набула права власності на об'єкт нерухомості, який на цій землі розташований.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у частині другій статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє імя шляхом укладання договору оренди.

Таким чином провочини, що тягнуть перехід права власності на обєкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю; оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент набуття права власності на будівлю) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених 06.12.2010 у справі № 3-51гс10, за змістом ст. 377 ЦК, статей 120, 123, 124 ЗК, ст. 16 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, вста новлені законом, зобовязаний відповідний повноважний орган державної влади або місцевого самоврядування.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що володіння відповідачем вищевказаними нежитловими приміщеннями одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права повинно здійснюватися у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пп.14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обовязковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

За ст. 287.1 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був постійним користувачем земельної ділянки площею 1,0650 га за адресою: м. Харків, вул.. Котлова 54 в період 26.02.2009 по 20.04.2016.

Відповідно до Рішення 5 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20.04.2016 року № 194/16 припинено позивачу право користування земельною ділянкою площею 1,0650 га за адресою вул. Котлова, 54 у м. Харкові за його добровільною відмовою (а.с.15-23).

Таким чином, позивач як землекористувач повинен був сплачувати земельний податок за зазначену земельну ділянку.

Відповідно до п.287.6. ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на те, що обовязок зі сплати земельного податку виникає у відповідача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За приписами вказаних норм права у позивача існував обов'язок сплачувати земельний податок за земельну ділянку, що знаходилась у його постійному користуванні, до моменту припинення права такого постійного користування.

До того ж, позивач декларував цей земельний податок до сплати, що підтверджується наданими ним податковими деклараціями з плати за землю, які містять узгоджену суму податкового зобов'язання. У додатках № 2 до податкових декларацій «Відомості про наявні земельні ділянки» позивачем вказана вся площа земельної ділянки - 10650,0 кв. м без виключень.

Тобто позивач добровільно визнавав існування за собою такого обов'язку.

За ст. 54.1 ПКУ крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Разом з цим, сплачуючи узгоджену суму свого податкового зобов'язання до бюджету, позивач не набував при цьому прав вимоги до іншої особи, і документи про сплату позивачем податкового зобов'язання за третю особу не складались, будь-які угоди з відповідачем з приводу сплати земельного податку також відсутні.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, у період з червня 2013 року по червень 2016 року у відповідача не існувало належним чином оформлених документів на підтвердження права користування земельною ділянкою за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 54. Судом встановлено відсутність у АТ «А.М.Б.» обов'язку сплачувати земельний податок за вказаний позивачем період, а тому у нього відсутні й правові підстави сплачувати орендну плату або земельний податок за користування нею.

Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа визначеного статтею 1212 ЦК України зобов'язання, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

В даному випадку позивач не сплатив зазначені ним кошти замість відповідача, а відповідач не зберіг безпідставно вказані грошові кошти за рахунок позивача.

З урахуванням відсутності факту безпідставного набуття майна або збереження його відповідачем за рахунок іншої особи (позивача), вимоги позивача щодо компенсації йому земельного податку на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Крім того, суми коштів, які сплачені позивачем в якості земельного податку, не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави та збереженням у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є місцевий бюджет.

Також, варто відзначити, що предметом регулювання статті 1212 ЦК України є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі, позивач просить повернути грошові кошти у вигляді сплаченого ним земельного податку.

Проте, положення ст. 1212 ЦК не можуть застосо вуватися як підстава для повернення сум сплаче них податків. Порядок нарахування, сплати і по вернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства. Спори з питань оподаткування не належать до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі № 3-35гс10; постанова Верховного Суду України від 13 грудня 2010 р. у справі № 3-52гс10; постанова Верховного Суду України від 16 травня 2011 р. у справі № 3-34гс11; постанова Верховного Суду України від 30 травня 2011 р. у справі № 3-46гс11; постанова Верховного Суду України від 30 травня 2011 р. у справі № 3-48гс11).

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Отже, позивач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності заявлених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2016 року.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2016 у справі № 922/2661/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Барбашова С.В.