Рішення № 63253828, 05.12.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2016 Справа № 920/1112/16Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1112/16

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Андреас Штіль», с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області,

до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

про стягнення 266246,23 грн.,

за участю представників:

від позивача - Коробейник А.В. за довіреністю № 607 від 27.11.2015,

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 266246,23 грн., в тому числі: основний борг за дилерським договором № 20140401.432 від 01.04.2014 року в сумі 199431,30 грн., пеня в сумі 24607,42 грн., 3 % річних в сумі 2321,25 грн., штрафу в розмірі 20 % від суми простроченої заборгованості в сумі 39886,26 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 3993,70 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

05.12.2016 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання № 8388-Р від 05.12.2016 року, в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з перебування представника відповідача в іншому судовому засідання у Сумському районному суді Сумської області.

На підтвердження зазначених у клопотанні обставин представником відповідача надано суду копію довіреності та судової повістки.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представником відповідача ОСОБА_3 у зазначеному клопотанні щодо відкладення розгляду даної справи не надано до суду жодного належного доказу та не наведено жодного обгрунтування неможливості забезпечити участь у судовому засіданні відповідача особисто чи іншого представника відповідача згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа осіб, не пов'язаних з відповідачем трудовими відносинами, оскільки з наданої представником відповідача - ОСОБА_3 копії нотаріально посвідченої довіреності від 02.02.2015 року вбачається, що відповідачем у справі - ОСОБА_1 уповноважено на захист та представництво його прав та законних інтересів декілька осіб, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2014 року між сторонами укладено дилерський договір № 20140401.432 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити продукцію товар відповідно до замовлення відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти поставлений товар та оплатити його.

Пунктом 5.2 договору визначено обов'язок відповідача вчасно то відповідно до умов договору оплачувати вартість замовленого товару.

Пунктом 3 додатку № 2 до договору визначено, що відповідач (покупець) оплачує товар протягом 30 календарних днів з дня складання позивачем (постачальником) видаткової накладної на товар.

Відповідно до пункту 4.5 договору, факт поставки товару підтверджується підписанням відповідачем видаткової накладної.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, погодившись із зазначеними умови договору, не виконав своїх зобов'язань та не здійснив своєчасну оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед ним за поставлений товар за видатковою накладною № ШТ-00009998 від 06.05.2016 року в сумі 199431,30 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт отримання відповідачем товару та факт заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 199431,30 грн. підтверджується видатковою накладною № ШТ-00009998 від 06.05.2016 року, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2016 року по 26.09.2016 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані представниками сторін і скріплені їх печатками.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, відзиву на позов та доказів оплати отриманого товару не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 199431,30 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором позивач вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 24607,42 грн. за період з 07.06.2016 року по 31.10.2016 року та штраф в розмірі 20 % від суми заборгованості за прострочення сплати вартості товару більше ніж на 30 календарних днів в сумі 39886,26 грн.

Відповідно до пункту 9.2 договору, у випадку прострочення відповідачем термінів оплати, передбачених договором, останній сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 договору сторони встановили, що у випадку якщо термін прострочення відповідачем проведення розрахунків триває більше 30 календарних днів, він зобов'язаний сплатити позивачеві штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених частиною другою статті 193, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 218 Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.

Права позивача щодо стягнення з відповідача штрафу та пені передбачені умовами вищевказаного договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 24607,42 грн. та штрафу в сумі 39886,26 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в сумі 2321,25 грн. В обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок процентів річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 2321,25 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 199431,30 грн. основного боргу, 24607,42 грн. пені, 2321,25 грн. - 3 % річних та 39886,26 грн. штрафу у розмірі 20 % від суми простроченої заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40030, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Андреас Штіль» (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 10, ідентифікаційний код 32250480) основний борг в сумі 199431,30 грн., пеню в сумі 24607,42 грн., річні в сумі 2321,25 грн., штраф в сумі 39886,26 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3993,70 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.12.2016.

Суддя П.І. Левченко