Вирок № 63249047, 08.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/2176/16 Справа № 200/8429/16-к Головуючий у 1 й інстанції - Леонов А. А. Доповідач - Джерелейко О.Є.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Джерелейко О.Є.,

суддів Коваленко Н.В., Крот С.І.

за участю секретаря судового засідання Гичка Л.Ю.

прокурора Манукян Г.Г.

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12015040000000864 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Дніпропетровської області, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Сирдар'я Сирдар'їнської області Республіки Узбекистан, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, правову кваліфікацію злочину та доведеність вини обвинуваченого, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбуття основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 роки з покладанням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції, в іншій частині вирок залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що наведені судом у вироку обставини, як щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим неумисного тяжкого злочину і не впливають на пом'якшення покарання, оскільки ОСОБА_2 визнав свою вину під тягарем безперечних доказів, зібраних органом досудового розслідування.

Також судом першої інстанції не зазначено, яким саме чином обвинувачений сприяв органу досудового розслідування, а тому зазначену обставину безпідставно віднесено до таких, що пом'якшують покарання.

Вважає, що судом не враховано тяжкість наслідків, завданих обвинуваченим неповнолітній потерпілій ОСОБА_3 у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості, та потерпілій ОСОБА_4 - тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено від відбуття покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік з покладанням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції, також вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

За обставин, викладених у вироку, 08 вересня 2015 року приблизно о 15 годині 20 хвилин ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем «УАЗ 3163 СПГ», реєстраційний номер НОМЕР_2, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_5 та відповідно до договору оренди транспортного засобу, на момент дорожньо-транспортної пригоди, тимчасово знаходився в користуванні ТОВ «Кодекс», рухався по полотну трамвайних колій, що проходять по проїжджій частині вул.Героїв Сталінграду з боку вул. Генерала Кротова в напрямку вул. Шинної в м.Дніпропетровську.

Під час руху водій ОСОБА_2 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, не обрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля та при зміні напрямку руху на перехресті вул. Героїв Сталінграду та вул. Матроської, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виконуючи маневр виїзду з трамвайного полотна на проїжджу частину вул. Героїв Сталінграду, допустив занесення керованого ним автомобілю, внаслідок чого виїхав за межі проїжджої частини вул. Героїв Сталінграду праворуч та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, які знаходилися на зупинці громадського транспорту «вул. Матроська».

Своїми діями водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п. п. 1.3., 1.5, 2.3 «б», 10.1 та 12.1 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:

п. 1.3 «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 10.1 « Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.»;

Порушення п. п. 10.1 та 12.1 Правил Дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 знаходиться у причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, отримала тілесні ушкодження у вигляді: гострої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани голови та обличчя, закритої травми грудної клітини, закритого перелому 5-7 ребер праворуч, підшкірної емфіземи праворуч, відкритого перелому лівого наколінника із зміщенням відламків, ран лівого гомілковостопного суглобу, лівої п'яточної ділянки, правого стегна.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень можливо вказати, що вони утворилися від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючі частини рухаючогося автомобілю.

За своїм характером виявлені тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_4, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

Пішохід ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2-го ступеню з контузійними геморагічними вогнищами правої скроневої долі, закритого перелому лівої плечової кістки в середній третині діалізу зі зміщенням відламків.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень можливо вказати, що вони утворилися від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючі частини рухаючогося автомобілю.

За своїм характером виявлені тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_3, відносяться до ушкоджень середньої тяжкості.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинуваченого, який не мав заперечень щодо вимог за апеляційною скаргою, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 за кримінальним законом та доведеність його вини в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно із ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції врахував тяжкість скоєного ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває; обставини, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння досудовому розслідуванню, повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілим, і з урахуванням відсутності обставин, що обтяжують покарання, прийшов до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами із звільненням ОСОБА_2 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, та покладанням обов'язків.

Обґрунтовуючи питання щодо незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував те, що обвинувачений не перебував у стані алкогольного сп'яніння, швидкість руху не перевищував, вчиняв дії щодо надання медичної допомоги потерпілим, а також наявність малолітньої дитини, характер виконуваної роботи, що потребує наявність посвідчення водія.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо призначення основного покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2ст.286 КК України, оскільки наявні декілька обставин, що пом»якшують покарання обвинуваченого та відсутні обставини, що його обтяжують, обвинувачений позитивно характеризується, не судимий, вчинив злочин з необережності.

Також судом обґрунтовано, з урахуванням особи обвинуваченого, прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, що не оскаржується прокурором.

Колегія суддів враховує, що обвинувачений не перебував у стані алкогольного сп'яніння, вчиняв дії щодо надання медичної допомоги потерпілим, має дитину, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для збільшення встановленого обвинуваченому іспитового строку.

Доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання судом обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, - щирого каяття і активного сприяння розкриттю злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в обвинувальному акті зазначено про наявність саме цих обставин, що пом»якшують покарання, розгляд кримінального провадження відбувся без дослідження доказів, зібраних у кримінальному провадженні, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, що спростовує твердження прокурора про визнання обвинуваченим вини під тягарем доказів, також суд першої інстанції правомірно встановив обставини, що пом'якшують покарання, виходячи із того, що під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений визнав вину та щиро розкаявся, не оспорював обставини, викладені в обвинувальному акті, та отримані докази.

Однак суд, пославшись на обставини, які він враховує при призначенні покарання, не в повній мірі виконав вимоги ст. 65 КК України, та належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів щодо не призначення обвинуваченому ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Так, судом не було в достатній мірі враховано обставини вчинення злочину, відповідно до яких внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 були травмовані пішоходи, які знаходилися на зупинці громадського транспорту, та наслідки, що настали: неповнолітня потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді середньої тяжкості, та потерпіла ОСОБА_4- тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Отже, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_2 покарання без застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в даному випадку не є необхідним і достатнім для його виправлення та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також меті покарання, якою є запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.

Стаття 414 КПК України передбачає, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідно статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість.

З урахуванням вищезазначеного, вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання на підставі ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України у зв»язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість з ухваленням відповідно до вимог ст. 420 КПК України нового вироку судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Дніпропетровської області, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року - задовольнити частково.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (Три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (Три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком один рік, покласти на нього обов'язки, передбачені п. п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Негайно після проголошення вручити копію вироку обвинуваченому, прокурору.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області:

___ __ _____

О.Є. Джерелейко Н.В. Коваленко С.І.Крот