Рішення № 63241404, 21.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7213/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 3

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Сєвєрової Є.С. Процик М.В.,

при секретарі судового засідання Гамарц Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАКС» ЛТД на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАКС» ЛТД, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» про визнання майнового права та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

04.04.2016 року до Приморського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_2 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАКС» ЛТД, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» про визнання майнового права та зобовязання вчинити певні дії (т.1, а.с. 2-5). Відповідно до уточненої прохальної частини позову позивач просила визнати за нею майнові права на апартаменти, загальною площею 145,3 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в обєкті незавершеного будівництва 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2; зобовязати ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД виконати умови договору комісії №73 від 06.04.2005 р. з додатками №1, №2, №3 до цього договору та здійснити фактичні та юридичні дії (правочини), необхідні для введення обєкта нерухомості, розташованого за адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2 в експлуатацію; зобовязати ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД виконати умови договору комісії №73 від 06.04.2005 р. з додатками №1, №2, №3 та після здачі в експлуатацію 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Морехідний, 2/2, після сплати ОСОБА_3 залишку заборгованості по сплаті суми договору комісії №73 від 06.04.2005р. згідно до п.4.2 договору комісії від 06.04.2005 р. передати у власність ОСОБА_3 (і.н.1883001820) апартаменти, загальною площею 145,3 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в обєкті незавершеного будівництва 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2, а також підготувати всі необхідні документи для оформлення права власності ОСОБА_3 на обєкт нерухомості (апартаменти) (т.1, а.с. 141).

Представник ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД ОСОБА_4 позов не визнав, подав письмові заперечення в яких посилався на те, що позивач не довів, що договір комісії укладений з метою приховати договір купівлі-продажу майнових прав, і такі наміри при цьому були у сторін. Вказував, що обґрунтування позову зведено до поверхневого порівняльного аналізу спільних чи схожих елементів договору комісії з іншими договорами при посиланні на загальні положення про купівлю-продаж ЦК України. За таким підходом договір комісії, можливо, наприклад, порівняти з договором інвестування, договором доручення, договором підряду чи навіть спільної діяльності. Доказів, які б підтверджували інше волевиявлення сторін, ніж викладене у договорі комісії, не існує. Договір комісії, хоча і є змішаним договором, однак, за своєю суттю є договором про надання послуг чи посередницьким договором, який породжує у субєкта зобовязальне право вимагати від іншої особи (комісіонера) надання (передачі) речі після її виготовлення (створення). Договори комісії є різновидом посередницьких договорів, оскільки комісіонер діє за дорученням, в інтересах та за рахунок комітента, а комітент надає забудовнику необхідні грошові кошти для виконання свого доручення. Вважає, що сплив строк позовної давності в частині позовних вимог про визнання правочину удаваним. Також посилається на те, що позивач не в повному обсязі сплатила виплати, передбачені умовами договору комісії. Враховуючи, що право власності на апартаменти, визначені в договорі комісії, виникнуть з моменту державної реєстрації, вважає, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на майнові права задоволенню не підлягають. В цій частині представник відповідача також зазначив, що будівництво комплексу не завершено, комісіонер здійснює спорудження обєкта у вигляді сімейно-оздоровчого комплексу; частиною цього комплексу є 20-ти поверховий корпус, в якому розміщуються майбутні апартаменти позивача. На цьому етапі існування договірних правовідносин у позивача є майнове (зобовязальне) право вимагати від комісіонера надання передачі речі після її створення та реєстрації за собою права власності, і це право він не заперечує і не оспорює. Також, посилається на те, що з боку відповідача не було порушень прав позивача при укладенні з ТОВ «УІБК «УКРСПОРТБУДІНВЕСТ» договору іпотеки, предметом якого став обєкт незавершеного будівництва - Сімейно-оздоровчий комплекс на 8-й станції Великого Фонтану у м. Одесі, провулок Морехідний, 2/2, вважає його самостійним обєктом нерухомості який може бути переданий в іпотеку без згоди інших співвласників, оскільки був зареєстрований як окремий обєкт нерухомості. Також, вважає позовні вимоги в частині зобовязання передачі обєкту нерухомості в натурі необґрунтованими, оскільки вони базуються лише на припущеннях (т.1, а.с. 83-89). До матеріалів справи також приєднано письмові пояснення третьої особи в якому звернено увагу на відсутність порушення прав позивача та передчасність його звернення до суду (т.1, а.с. 102-103, 146-148).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД було задоволено (т.1, а.с. 209-214).

Не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року 22.08.2016 року ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД було подано апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд надав невірну оцінку наявним доказам по справі. Крім цього, вказує, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року є незаконним та апріорі не може бути належним чином обґрунтоване, а також винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також апелянт посилається на те, що судом було порушено принцип безумовності та альтернативності судового рішення. Тому, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД, за участю третьої особи ТОВ «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» про визнання майнових прав та зобовязання вчинити певні дії відхилити (т. 1, а.с. 220-224).

В судовому засідання представник відповідача ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Представник третьої особи ТОВ «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» подали заяву про розгляд справи у його відсутність.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача,доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено прийняті на себе зобовязання за договором комісії № 73 на будівництво обєкта нерухомості від 06 квітня 2005 року, та додатками до нього №1, №2, №3, який було укладено між сторонами. Зокрема суд першої інстанції, задовольняючи уточнені позовні вимоги, посилався на те, що відповідач, не виконавши зобовязання щодо введення сімейного оздоровчого комплексу до експлуатації в строк, вказаний в договорі, порушив зобовязання, встановлені договором, а у позивача виникло право вимагати виконання умов Договору. При цьому суд першої інстанції з посиланням на п. 1, п. 5 ч. 2 статті 16 ЦК України задовольнив позов про що вказав в резолютивній частині рішення (т.1, а.с. 214), та одночасно в описовій частині зробив висновок про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в визнанні за позивачем права на отримання у власність апартаментів (т.1, абз. 5, а.с. 213).

Однак, варто зазначити, що мотивування прийнятого рішення в частині виконання умов договору в контексті самих умов договору (як джерела права між сторонами) та звязок з висновком суду відсутній. Не можна також погодитись з висновком суду першої інстанції, що зміна адреси будівництва без внесення зміни до договору комісії та додатках до нього є суттєвим порушенням умов договору комісії, оскільки питання про внесення змін сторонами не вирішувалось, що не заперечувалось сторонами, проте зміна адреси зачепила технічну складову будівництва та не виключає виконання прийнятих на себе зобовязань за договором комісії. В контексті обставин справи, не зрозуміло яким чином було зроблено висновок про обґрунтованість вимоги позивача про визнання на підставі п. 1, п.5 ч. 2 статті 16 ЦК України за нею майнових прав (вид не вказаний) на апартаменти, загальною площею 145,3 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в обєкті незавершеного будівництва 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за зміненою адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2.

Крім того, задовольнивши позовні вимоги про визнання права на майнові права суд першої інстанції не врахував їх особливості (правові позиції ВСУ від 30 січня 2013 року по справі № 6-168цс12;№ 6-265цс16 тощо) та помилково посилався на постанову ВСУ № 6-129цс14 від 12 листопада 2014 року, яка не може бути застосована до спірних правовідносин у спосіб обраний судом першої інстанції, оскільки не враховує специфіки спірних правовідносин. Так само, судом першої інстанції невірно застосовано практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд помилково послався на рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» та від 01.06.2006р. у справі «Федоренко проти України», оскільки вони стосуються права власності, її складових, зокрема "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., PressosCompaniaNavieraS.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31), яке в справі, рішення за якою переглядається, відносно нерухомого майна ще не виникло.

Таким чином, прийняте судове рішення не відповідає вимогам ст. ст. 213-215 ЦПК України, розясненням постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення», а тому підлягає скасуванню в повному обсязі з прийняттям нового рішення при відмову в задоволені позову з врахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір комісії № 73 на будівництво обєкта нерухомості від 06 квітня 2005 року (т.1, а.с.12-16). Згідно з п.1.1 ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД зобовязалось, за дорученням Комітента, за плату та за його рахунок здійснити всі фактичні та юридичні дії, необхідні для будівництва обєкта нерухомості сімейно-оздоровчого комплексу круглорічної дії, розташованого в прибережній зоні в районі 8-ї станції Великого Фонтану, пров. Морський, 2 в м. Одесі, з метою передачі у власність ОСОБА_3 апартаментів під будівельним номером 107 загальною площею 145,3 кв. м., розташованих на 2 поверсі в 20-типоверховій секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: м. Одеса, 8 станція Великого Фонтану, пров. Морський, 2. Згідно з п.4.1., п.6.1. договору, «Реалізація доручення Комітента здійснюється в строк до «25 грудня 2007 року» включно. До закінчення даного строку відповідач зобовязується здати в експлуатацію закінчене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу і протягом 45 днів передати у власність ОСОБА_3 апартаменти» (т.1, а.с.12, 13, 14).

Рішенням Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5848-V ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД передано у довгострокову оренду, строком на 25 років, в тому числі на 5 років для завершення будівництва, земельну ділянку, площею 3,14 га, за адресою: м. Одеса, 8-станція Великого Фонтану, для завершення будівництва та подальшої експлуатації сімейно-оздоровчого комплексу, організації та благоустрою території для відпочинку та оздоровлення (т.1, а.с. 90-91, 94-95, 50-54, 96-100).

До матеріалів справи приєднано копію відповіді від 03.07.15 р. за № 05\1-6900 Державної архітектурно-будівельної інспекції України з якої вбачається, що ТОВ «Терракс» ЛТД зареєструвало повідомлення про зміну даних в дозволі на будівельні роботи щодо спірного обєкту (т.1, а.с. 39), а також копії дозволу на виконання будівельних робіт (т. 1, а.с. 55, 92).

ОСОБА_5 управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.06.2015р. № ДС-29-15-7777.5-2402/22-15 підтверджена відповідність будівництва сімейно оздоровчого комплексу, та зазначено, що будівництво за адресою: "м. Одеса, провулок Морський, 2" відповідає адресі "м. Одеса, провулок Морехідний 2/2, у звязку із змінами адреси, які відбулись на підставі рішень ОМР від 14.04.2010 року № 5848-V та рішення ОМР від 08.04.2011 року № 620-VI (т.1, а.с. 43).

Таким чином, можна зробити висновок, що ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД є замовником будівництва сімейно-оздоровчого комплексу на 8-й станції Великого Фонтану у м. Одесі, провулок Морехідний, 2/2 та виступає комісіонером за укладеним договором комісії.

Також, як вбачається з довідки відповідача, яка не оспорюється, позивач станом на 02.12.2015 року сплатив 389632, 90 грн, що відповідає 91, 84 відсотка від загальної вартості (ціни) апартаментів (т.1, а.с. 101).

Таким чином, сторони провадження знаходяться у договірних правовідносинах в межах якого виник спір. Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо визнання за позивачкою майнових прав на апартаменти, загальною площею 145,3 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в обєкті незавершеного будівництва 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2, слід виходити правої природи майнових прав, щодо яких ВСУ України вже неодноразово висловлювалась правова позиція. Зокрема, на підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість, що є обєктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що обєктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки обєкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як обєкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Таким чином, майнове право, яке є предметом договору комісії, це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

За фактичними обставинами справи обєкт нерухомого майна, частиною якого є апартаменти, щодо яких фактично порушено питання про визнання права не завершено будівництвом. Таким чином, застосування способів захисту відносно прав позивача здійснюється з врахуванням обмежень встановлених законом. Так, згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Сторонами визнано та підтверджено зібраними доказами по справі, що будівництво споруди, що веде відповідач не завершене, споруджений будинок не здано в експлуатацію. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, позивач посилався на те, що відповідач в порушення умов договору не закінчив будівництво, а змінивши адресу будівництва, грубо порушив умови договору комісії, а також оспорив його право на отримання майна. Між тим особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обовязків. Права позивача по справі стороною відповідача не оспорюються, а тому, крім відсутності обєкту права захисту, слід констатувати ще й про невідповідність обраного способу захисту специфіки виниклих між сторонами правовідносин. Так, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України). Тому, слід зробити висновок, що обрання способу захисту здійснюється серед договірних або законних (тобто, передбачених для цього виду договору), а не характерних для речево-правових способів(захист право власності). При цьому наявність договірних правовідносин виключає застосування речево-правових способів захисту, на чому також наголошувалося ВСУ в постанові № 6-3090цс15. Разом з тим, необхідно звернути увагу на те, що згідно з частиною 1 статті 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В контексті наведеної справи вище зазначене означає, що якщо позивачем сплачено 91,84% від загальної вартості апартаментів, передбачених розділом 5 Договору комісії, то право на отримання у власність апартаментів у позивача виникне лише після сплати всієї суми договору (вартості апартаментів та комісійної винагороди Відповідача) згідно п. 1.4. Договору та здачі будинку в експлуатацію. Тому, вибір способу захисту через порушення умов договору з боку відповідача (наприклад, строків виконання доручення комітента) повинно здійснюватись з врахуванням положень договору та положень ЦК України щодо договору комісії. Таким чином, законних підстав для задоволення позовних вимог, які не мають конкретного характеру, та включають різного роду умови, в тому числі дії третіх осіб, які не були учасниками провадження, не має.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання за позивачем права на отримання у власність апартаментів під будівельним номером 107, загальною площею 145,3 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в обєкті незавершеного будівництва 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: Одеська область, м. Одеса, пров. Морехідний 2/2, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вище зазначено, комісіонер здійснює спорудження обєкта у вигляді сімейно-оздоровчого комплексу. Частиною цього комплексу є 20-ти поверховий корпус, в якому розміщуються майбутні апартаменти позивачки. Таким чином, предметом договору комісії є апартаменти в об'єкті будівництва, які після завершення будівництва та вводу до експлуатації обєкта будівництва стають окремим майном (окремим обєктом права власності) на яке повною мірою виникають речові права. При цьому слід враховувати положення ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Враховуючи зібрані по справі докази, встановлені на їх підставі обставини справи, положення чинного законодавства України, а також практику Верховного суду України, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року та на підставі п.1,3,4 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАКС» ЛТД на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАКС» ЛТД, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» про визнання майнового права та зобовязання вчинити певні дії відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8