Ухвала суду № 63225964, 01.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 р.Справа № 818/657/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача - Солов'я П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фінансової інспекції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016р. по справі № 818/657/16

за позовом Державної фінансової інспекції в Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" третя особа 36 Шляхо-відновлювальний загін Державної спеціальної служби транспорту

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Державна фінансова інспекція в Сумській області (далі по тексту - позивач, ДФІ в Сумській області) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запчасть» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Запчасть»), третя особа: 36 шляхо-відновальний загін Державної спеціальної служби транспорту, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запчасть» (код ЄДРПОУ - 30355337) в дохід Державного бюджету України за кодом надходження 24060300 на розрахунковий рахунок 31115115700008, відкритий в УК м. Конотоп (код за ЄДРПОУ 37784555), МФО 837013 кошти в сумі 18333,33 грн..

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 року по справі № 818/657/16 в задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Сумській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" про стягнення в дохід бюджету України коштів в сумі 18 333,33 грн. - відмовлено в зв'язку з необгрунтованістю.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 року по справі № 818/657/16, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні зазначає, що у 4 кварталі 2015 року проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності 36 шляхо-відновлювального загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0330). В ході ревізії встановлено, що військовою частиною придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Запчасть» бронежилети загальною вартістю 110000,00 грн., в тому числі ПДВ 18333, 33 грн.. Зазначає, що Законом України від 01.07.2014 року внесено зміни до Податкового кодексу України, на період проведення антитерористичної операції звільнено від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну території України та постачання на території України спеціальних засобів індивідуального захисту, виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом. Стверджує, що в порушення зазначених вимог військовою частиною безпідставно сплачено відповідачу в складі ціни бронежилетів 18333,33 грн. податку на додану вартість. Вказує, що таке порушення призвело до завищення касових і фактичних видатків військової частини, що є бюджетним правопорушенням. Зустрічною звіркою з відповідачем підтверджено придбання військовою частиною Т0330 та сплату в ціні бронежилетів податку на додану вартість. Для усунення виявлених порушень 36 шляхо-відновлювального загону Державної спеціальної служби транспорту направлено лист-вимогу, проте вимоги позивача не були виконані. Таким чином, вбачає підстави для стягнення з відповідача податку на додану вартість в розмірі 18333,33 грн..

Третя особа надіслала клопотання, в якому просила суд розгляд справи провести за відсутності її представника.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач та третя особа по справі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представників відповідача та третьої особи.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, а провадження по справі закриттю, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в Сумській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності 36 шляхо-відновлювального загону Державної спеціальної служби транспорту. В ході ревізії позивачем зроблено висновок про безпідставну сплату податку на додану вартість в сумі 18333,33 грн. при придбанні бронежилетів у ТОВ "Запчасть".

За наслідками ревізії на адресу 36 шляхо-відновлювального загону Державної спеціальної служби транспорту направлено вимогу про усунення виявлених порушень.

На виконання зазначеної вимоги 36 шляхо-відновлювальним загоном Державної спеціальної служби транспорту на адресу ТОВ "Запчасть" направлено претензії з вимогою про повернення коштів, сплачених як податок на додану вартість в ціні бронежилетів (а.с. 39-40).

З матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2014 року 36 шляхо-відновлювальним загоном Державної спеціальної служби транспорту укладено з ТОВ «Запчасть» договір № 08/09 постачання бронежилетів на загальну суму 110000,00 грн., в тому числі ПДВ 18333,33 грн.. З платіжного доручення, рахунку та видаткової накладної вбачається, що бронежилети були поставлені та оплачені у відповідності до умов договору. В ціні останніх 36 шляхо-відновлювальним загоном Державної спеціальної служби транспорту сплачено 18333,33 грн. податку на додану вартість.

Державна фінансова інспекція в Сумській області вважає перерахування податку на додану вартість порушенням чинного законодавства, а саме вимог п. 32 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 01.12.2010 року №2755-VІ, що зумовило звернення останньої до суду з даним позовом про стягнення коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

При цьому, суд першої інстанції вважав, що даний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 року по справі № 818/657/16 такою, що прийнята з порушенням вимог процесуального права, з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

За визначенням п.п.1, 6, 7 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Як вбачається із матеріалів справи Державна фінансова інспекція в Сумській області звернулась до суду з позовом до ТОВ «Запчасть», третя особа: 36 шляхо-відновальний загін Державної спеціальної служби транспорту про стягнення коштів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі по тексту - Закон № 2939-XII), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 310 (далі по тексту - Положення), визначено, що Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи. (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення, Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); у разі виявлення збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку. и (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю проводиться у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У даній справі позов про стягнення коштів заявлено суб'єктом владних повноважень не до підконтрольної установи, а до юридичної особи, з якою 36 шляхо-відновлювальним загоном Державної спеціальної служби транспорту укладено договір щодо купівлі-продажу бронежилетів.

Приписами частини другої статті 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі №813/4972/13-а.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Аналізуючи вищезазначені положення, колегія суддів вважає, що даний спір за своєю суттю до вказаних у Кодексі адміністративного судочинства України не відноситься, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що спірні відносини направлені лише на стягнення з відповідача грошових коштів за договором купівлі-продажу, з урахуванням їх приватно-правового характеру, колегія суддів приходить до висновку про те, що за суб`єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору останні мають бути вирішені в порядку господарського судочинства, оскільки виникає спір про право.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що даний спір не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.

Беручи до уваги те, що в даних правовідносинах має місце спір про право, що врегульовано нормами Господарського процесуального кодексу України, останній підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 року по справі № 818/657/16 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2016р. по справі № 818/657/16 скасувати.

Провадження у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" третя особа 36 Шляхо-відновлювальний загін Державної спеціальної служби транспорту про стягнення коштів закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 06.12.2016 р.