Ухвала суду № 63225691, 06.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11739/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Сергієнко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2015 року №226-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, 2012 року випуску, модель GL 450, тип легковий універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, об'єм двигуна 4663, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України, Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 27.05.2015 року №226-17, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням Позивач звернувся до суду.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно ст.267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно п.п.267.2.1 п.267.2 ст. 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.

За приписами п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно п.п.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Слід зазначити, що положення, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01 січня 2015 року.

Згідно п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено, що порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Між тим, порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням вищевказаних положень, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятого 28 грудня 2014 року, яким з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок», тобто після 15 липня 2014 року, а тому застосування контролюючим органом вказаних положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, а саме не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Згідно рішення Київської міської ради №58/923 від 28 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5928» встановлено у м.Києві місцеві податки та збори, зокрема, податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Положеннями ст.12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

Отже, за приписами Податкового кодексу України місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року у справі №804/14459/15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2016 року у справі №К/800/8077/16.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що Відповідачем безпідставно нараховане податкове зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2015 року №226-17 підлягають задоволенню.

Згідно п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 07 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.