Постанова № 63222770, 29.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 911/1171/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Бережок С.І.

від відповідача: Дунаєвський І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1171/16 (суддя Грєхов А.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області

про стягнення заборгованості у розмірі 111 117,73 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2016 по справі № 911/1171/16 позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08136, Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вулиця Балукова, будинок 10, ідентифікаційний код: 37606213) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 17 856,27 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість гривень двадцять сім копійок) пені, 29 228,61 грн. (двадцять дев'ять тисяч двісті двадцять вісім гривень шістдесят одна копійка) інфляційних втрат, 1 861,84 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят одна гривня вісімдесят чотири копійки) 3% річних та 734,20 грн. (сімсот тридцять чотири гривні двадцять копійок) судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю обумовлених законом і Договором підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині присудження до стягнення 3% річних, інфляційних витрат та пені в межах строку прострочення з встановлених ним обставин справи, що сторони спору врегулювали укладеним ними Договором про організацію взаєморозрахунків № 771/30 (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") від 14.10.2014 здійснення взаєморозрахунків за платежами за спожитий газ за січень-квітень 2014 року, відмовивши, відповідно, у застосуванні відповідальності за прострочення цих платежів у періоди дії даного договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 по справі № 911/1171/16, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області задоволено, рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1171/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 по № 911/1171/16 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 скасовано, а справу № 911/1171/16 направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції всупереч статтям 43, 99, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, не виклав мотиви, з яких він не погоджується з висновками місцевого господарського суду, у зв'язку з чим його висновки не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.10.2016 для розгляду справи № 911/1171/16 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області було сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Корсакова Г.В.та Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 прийнято справу № 911/1171/16 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 до провадження колегії суддів: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Корсакова Г.В.та Власов Ю.Л., розгляд призначено на 08.11.2016.

Розпорядженням начальника відділу від 08.11.2016, у звязку з перебуванням у відпустці судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею, відповідно п.п. 2.3.25, 2.3.49 пункту 23 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1171/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2016, справу № 911/1171/16 передано на розгляд визначеної колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 справу № 911/1171/16 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гаврилюк О.М., розгляд апеляційної скарги вирішено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 08.11.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 розгляд справи відкладено до 29.11.2016.

В судовому засіданні 29.11.2016 представник апелянта - Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області - підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції повністю скасувати Господарського суду Київської області від 02.06.2016 по справі № 911/1171/16 та повністю відмовити у позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт вказує, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків № 771/30 сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, отриманий за період, на який була нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, які є предметом розгляду у даній справі, а відтак для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, проте, оскільки оплата була здійснена в межах його договору, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"- в судовому засіданні 29.11.2016 вказував на те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові повністю - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.11.2013 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) та комунальним підприємством "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 (надалі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1. Договору) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з пунктом 1.2. Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

31 січня 2014 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до договору купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013 року, якою було викладено п. 5.2 Договору в наступній редакції: ціна за 1000 куб. м. природного газу у розмірі 1 091,00 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.

Обов'язок з оплати вартості фактично переданого природного газу узгоджено сторонами пунктом 6.1. Договору. Так, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

30 квітня 2014 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 2 до договору купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013 року, якою було викладено п. 1.2 Договору в наступній редакції: газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Як передбачено пунктом 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 268,00 тис. куб. м з розподілом щомісячної поставки у межах відповідних кварталів.

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3., 3.4. Договору).

Пунктом 5.2. Договору встановлена ціна за 1000 куб. м. природного газу у розмірі 1 118,974 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 118,974 грн., крім того ПДВ - 17% - 190,226 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.

Пунктом 11 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з дня підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі - продажу.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання) положеннями статті 610 Цивільного кодексу визнається як порушення зобов'язання.

Відповідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до двосторонньо підписаних представниками сторін (без зауважень та заперечень) та посвідчених печатками Актів приймання - передачі газу, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ за період із січня по грудень 2014 року (включно) в обсязі 271,313 тис. куб. м. загальною вартістю 355 202,97 грн., а саме:

- за січень 2014 року від 31.01.2014 на суму 102 642,59 грн.;

- за лютий 2014 року від 28.02.2014 на суму 76 415,38 грн.;

- за березень 2014 року від 31.03.2014 на суму 49 491,68 грн.;

- за квітень 2014 року від 30.04.2014 на суму 5 443,66 грн.;

- за листопад 2014 року від 30.11.2014 на суму 59 020,04 грн.;

- за грудень 2014 року від 31.12.2014 на суму 62 189,62 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно пункту 6.1 Договору строк оплати за отриманий відповідачем від позивача природний газ вказаними актами наступав 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, а саме:

- за січень 2014 року від 31.01.2014 на суму 102 642,59 грн. - до 14 лютого (включно) 2014 року, проте, оплата була здійснена лише 14.10.2014, тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.02.2014 по 13.10.2014;

- за лютий 2014 року від 28.02.2014 на суму 76 415,38 грн. - до 14 березня (включно) 2014 року, проте, оплата була здійснена лише 14.10.2014, тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.03.2014 по 13.10.2014;

- за березень 2014 року від 31.03.2014 на суму 49 491,68 грн. - до 14 квітня (включно) 2014 року, проте, оплата була здійснена лише 14.10.2014, тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.04.2014 по 13.10.2014;

- за квітень 2014 року від 30.04.2014 на суму 5 443,66 грн. - до 14 травня (включно) 2014 року, проте, оплата була здійснена лише 14.10.2014, тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.05.2014 по 13.10.2014;

- за листопад 2014 року від 30.11.2014 на суму 59 020,04 грн. - до 14 грудня (включно) 2014 року, проте, оплата була здійснена 12.01.2015 на суму 31 020,04 грн., а 22.01.2015 - на суму 28 000,00 грн., тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.12.2014 по 11.01.2015 (на суму боргу 59 020,04 грн.), та з 12.01.2015 по 21.01.2015 (на суму 28 000,00 грн.);

- за грудень 2014 року від 31.12.2014 на суму 62 189,62 грн. - до 14 січня (включно) 2015 року, проте, оплата була здійснена 07.12.2015 на суму 21 646,65 грн., а 18.12.2015 на суму 40 542,97 грн., тобто з порушенням погодженого сторонами строку оплати, а загальний період прострочення оплати, відповідно, складає з 15.01.2015 по 17.12.2015.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, відповідачем станом на момент звернення до суду першої інстанції з позовом, повністю здійснено оплату отриманого природного газу за вищенаведеними актами, проте, оплата здійснювалась з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору, що згідно з приписами ст. 611, 612, ст. 625 Цивільного кодексу України є підставами для застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також згідно з п. 7.2, п. 9.3 Договору та ст. 230 Господарського кодексу України - застосування штрафної санкції у вигляді пені за кожен день прострочення, як узгоджено умовами договору.

Так, здійснивши перерахунок показників 3% річних, інфляційних втрат та пені згідно вищенаведених строків прострочення та ставок здійснених нарахувань (з урахуванням здійснених часткових оплат та неврахування в строк заборгованості день оплат), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені (за розрахунком суду за вищевстановлені періоди, розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, а тому суд не виходячи за межі позовних вимог, погоджується з заявленим позивачем розміром).

В свою чергу, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на наступні обставини.

14.10.2014 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (далі - постанова КМ України №30), між сторонами у справі, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Києво - Святошинської районної державної адміністрації, Києво - Святошинською районною державною адміністрацією, комунальним підприємством "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області та національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 771/30, предметом якого була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статей 14, 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

За умовами зазначеного договору, сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за договором № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013 на суму 233 993,31 грн.

Відповідно до підпунктів 2, 3, 10 п. 11, п. 16 вказаного договору, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору. Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору.

Відповідач наголошує на тому, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків № 771/30 сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, отриманий за період, на який була нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, які є предметом розгляду у даній справі, а відтак для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, проте, оскільки оплата була здійснена в межах його договору, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Проте, з вказаними доводами відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується та відхиляє з огляду на його безпідставність згідно наступного.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", що визначає механізм надання таких субвенцій (у редакції, яка діяла на момент укладення договору про організацію взаєморозрахунків № 771/30 від 14.10.2014) субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу (далі - компенсація), за рахунок джерел, зазначених у пунктах 14 - 17 і 20 статті 11, пункті 5 статті 12 і пункті 10 статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Пунктами 3, 4 Порядку передбачено, що перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася (компенсації, що розрахована) на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена (не відшкодована) на дату складення довідки про суму заборгованості (розрахунку компенсації); підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору.

14.10.2014 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (далі - постанова КМ України №30), між сторонами у справі, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Києво - Святошинської районної державної адміністрації, Києво - Святошинською районною державною адміністрацією, комунальним підприємством "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області та національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 771/30, предметом якого була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статей 14, 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

За умовами зазначеного договору, сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за договором № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013 на суму 233 993,31 грн.

Відповідно до п. 11 договору про організацію взаєморозрахунків № 771/30 від 14.10.2014, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору. Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору.

Оцінивши умови наведеного договору в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що предметом даного договору є організація взаєморозрахунків між його сторонами, щодо надання відповідачу коштів, необхідних для погашення ним заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013, які він зобов'язався перерахувати позивачу. Проте, умови наведеного договору не містять умов, за якими відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, які не містять і умов, що вказаний Договір про організацію взаєморозрахунків № 771/30 від 14.10.2014 змінює/припиняє зобов'язання відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013, і не змінює межі відповідальності згідно Договору купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013 і закону за порушення/прострочення виконання зобов'язань ні до моменту укладення Договору про організацію взаєморозрахунків № 771/30 від 14.10.2014, ні після його укладення. Крім того, пунктом 16 Договору про організацію взаєморозрахунків № 771/30 від 14.10.2014 сторони погодили відсутність претензій стосовно предмета договору (основної заборгованості), проте, не відсутність підстав та вимог щодо сплати пені та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань за порушення умов Договору купівлі-продажу природного газу № 1151/14-ТЕ-17 від 29.11.2013.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обгурунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та підлягають частковому задоволенню згідно здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку, а саме: 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з відповідним задоволенням позовних вимог за результатами апеляційного перегляду справи в розмірі 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені, з перерозподілом судового збору згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції скасовується, а саме в частині відмовлених позовних вимог, проте, оскільки суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги апелянта і повторно розглядає справу у повному обсязі, а тому суд апеляційної інстанції на підставі приписів п. 2 ч.1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що на підставі п. 1 та п.3 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог, з відповідним частковим задоволенням судом апеляційної інстанції позовних вимог за результатами апеляційного перегляду справи в розмірі 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені, з перерозподілом судового збору згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін спору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1171/16 скасувати в частині відмовлених позовних вимог.

3. За результатами апеляційного перегляду справи частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області, присудивши до стягнення з комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 6 037,81 грн. 3% річних, 64 336,81 грн. інфляційних втрат та 40 710,57 грн. пені, із здійсненням перерозподілу судового збору.

В решті рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1171/16 - залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1171/16 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08136, Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вулиця Балукова, будинок 10, ідентифікаційний код: 37606213) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 40 710 (сорок тисяч сімсот десять) грн. 57 коп. пені, 64 336 грн. (шістдесят чотири тисячі триста тридцять шість) грн. 81 коп. інфляційних втрат, 6 037 (шість тисяч тридцять сім) грн. 81 коп. 3% річних та судового збору в розмірі 1 666 (одна тисяча шістсот шістдесят шість) грн. 28 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.».

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08136, Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вулиця Балукова, будинок 10, ідентифікаційний код: 37606213) 0 грн. 54 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

О.М. Гаврилюк