Постанова № 63222718, 29.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/16376/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Кубенко Л.В. (за довіреністю №44 від 28.11.2016 р.);

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016р.

по справі № 910/16376/15 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Державного підприємства "Українські спеціальні системи",

до Міністерства оборони України,

про стягнення 167 372,62 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року позивач Державне підприємство "Українські спеціальні системи" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 71 717,20 грн. основного боргу, 23 048,08 грн. пені, 54 283,94 грн. інфляційних та 6 251,52 грн. 3% річних, на загальну суму заборгованості 155 300,74 грн., через неналежне виконання зобов'язань по оплаті виконаних робіт за державним контрактом від 16.09.08 №313/3/08/1/01.194/08/УС.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року, позов задоволено частково: стягнуто 71 717,20 грн. основного боргу, 54 283,94 грн. інфляційних, 6 251,52 грн. 3% річних. У стягненні пені судом відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. А враховуючи пропуск строку виконання такого зобов'язання позивач має право на стягнення штрафних, передбачених ст.625 ЦК України. При цьому, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання та про застосування строку позовної давності та її пропуск позивачем, вимоги про стягнення пені за період 23.07.12 р. до 20.01.13 р. не підлягають задоволенню.

Постановою Вищого господарського суду від 21.07.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 р. у справі № 910/16376/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищий господарський суд України, вказівки якого є обов'язковими для місцевого господарського суду в силу приписів ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність витребування і дослідження акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 № 2, який не був поданий позивачем до позовної заяви при зверненні до суду. Також, касаційною інстанцією було вказано на доцільність з'ясування потреби у проведенні судової експертизи з огляду на те, що замовником заперечується факт реального виконання робіт на оскаржувану суму - 71 717,20 грн.

У серпні 2016 року позивач подав до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 71 717,20 грн. заборгованості з оплати підрядних робіт за державним контрактом від 16.09.2008 р. № 313/3/08/1/01.194/08/УС, а також нарахування за ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню за час прострочення. Вказані позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань, починаючи з 23.07.2012 р. за актом приймання виконаних будівельних робіт від 22.06.2012 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 71 717 грн. 20 коп. боргу, 63 371 грн. 75 коп. інфляційних втрат, 8 834 грн. 23 коп. 3 % річних. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Крім того, акт готовності об'єкта до експлуатації в цілому відповідає формі, визначеній постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 08.10.2008 р. № 923 та містить всі основні пункти, визначальні позиції, передбачені вказаним нормативним актом. А враховуючи пропуск строку виконання такого зобов'язання позивач має право на стягнення штрафних, передбачених ст.625 ЦК України. При цьому, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання та про застосування строку позовної давності та її пропуск позивачем, вимоги про стягнення пені за період 23.07.12 р. до 20.01.13 р. не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - Міністерства оборони України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги закінчення строку дії державного контракту, за яким виник спір на момент складання акту приймання виконаних будівельних робіт від 22.06.2012 р. та неналежне оформлення цього акту (недотримання строків складання, підписання не уповноваженою особою). Апелянт зазначає, що позивач виконав роботи на суму 71 717,20 грн. у строк, що не передбачений договором та склав акт виконаних робіт 22.06.2012 р. поза строком дії договору, а тому Міністерство оборони України, як замовник робіт, не мало права проводити розрахунки за ним. Також, відповідач посилається на ст. 48 Бюджетного кодексу України як на законодавчу підставу, що унеможливлює проведення оплати спірної суми. Вказав на те, що судом першої інстанцій не було належним чином повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, як наслідок рішення винесено у відсутності представника відповідача. Також не було досліджено питання щодо призначення експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України та призначено справу до розгляду.

24.11.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 29.11.2016 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с.157 том 2), колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.09.2008 р. між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством "Українські спеціальні системи" (виконавець) було укладено державний контракт №313/3/08/1/01.194/08/УС (т.1 а.с.15)

За умовам зазначеного договору, виконавець зобов'язався виконати роботи по обладнанню військового містечка № 64 системою контролю та управління доступом, відеоспостереження, охоронною сигналізацією (надалі - роботи), відповідно до розділу 45 Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016-97, передбачені проектами (інв. №№292-дск, 293-дск, 294-дск, 295-дск) у обсязі визначеному Локальним кошторисом (Додаток № 4) та здати системи і мережі в експлуатацію відповідно до графіку виконання робіт (Додаток № 1), що є невід'ємними частинами цього державного контракту, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити ці роботи відповідно до умов контракту та вимог чинного законодавства (пункт 1.1. договору).

Як видно з матеріалів справи, в подальшому сторонами були підписані додаткові угоди, якими внесено зміни та доповнення до контракту, як то графік виконання робіт (додаток № 1), протокол погодження ціни виконання робіт (додаток № 2), план фінансування робіт у 2008 році (додаток № 3), локальний кошторис (додаток № 4), зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (додаток № 5).

З вказаних додатків слідує, що позивач зобов'язався провести ряд монтажних та пусконалагоджувальних робіт.

Також, між сторонами були підписані додаткові угоди, якими внесено зміни та доповнення до контракту.

Згідно з пунктом 11.1. договору в редакції додаткової угоди від 12.11.2010 №7 (т.1 а.с.121) здавання-приймання систем та мереж в експлуатацію оформлюється актом здавання систем та мереж в експлуатацію. Здавання-приймання систем та мереж в експлуатацію, а також перелік документів, що при цьому оформляються, передбачено вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 923 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".

Відповідно до умов договору в редакції додаткової угоди від 04.03.2010 р. № 6 (т.1 а.с.111) сторонами було погоджено, що у зв'язку із відсутністю в повному обсязі кошторисних призначень, відповідно до пункту 12.2. договору обсяг робіт у 2010 році визначається Договірною ціною (Додаток № 1) і Локальним кошторисом № 2-1-1/65/6 (Додаток № 2). Сума Державного контракту у 2010 році складає 196 000,00 грн (з ПДВ).

За умовами пункту 12.5. договору замовник здійснює щомісячно проміжні платежі за виконання робіт на підставі актів виконаних робіт (форма КБ-3, КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін. Оплата виконаних робіт проводиться протягом десяти банківських днів після підписання акта виконаних робіт замовником за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків.

Згідно з пунктом 12.9. договору кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються протягом 20 банківських днів з дня підписання замовником акту здавання системи контролю та управління доступом, відеоспостереження, охоронної сигналізації в експлуатацію. Замовник має право затримати кінцеві розрахунки за роботи, надані з недоробками і дефектами, виявленими при прийманні робіт, до їх усунення.

Державний контракт діє з дня набрання ним чинності до 30 грудня 2011 року, але у будь-якому випадку до остаточного розрахунку (пункт 18.1. договору в редакції додаткової угоди від 12.11.2010 р. № 7).

За умовами п. 12.5 державного контракту замовник здійснює щомісячно проміжні платежі за виконання робіт на підставі актів виконаних робіт (форма КБ-3, КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт готує виконавець і передає на підписання замовнику у строк, не пізніше першого числа місяця, що слідує за звітним. Замовник протягом п'яти робочих днів перевіряє реальність акту фактичного виконаних обсягам робіт та передає виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від прийняття робіт. Оплата виконаних робіт проводиться протягом 10-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт замовником за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків.

При цьому, кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються протягом 20-ти банківських днів з дня підписання замовнику акту здавання системи контролю та управління доступом, відеоспостереження, охоронної сигналізації в експлуатацію. Замовник має право затримати кінцеві розрахунки за роботи, надані з недоробками і дефектами, виявленими при прийманні робіт, до їх усунення (п. 12.9 договору).

Позивач, звертаючись з позовними вимогами зазначив, що роботи, визначені в додатковій угоді від 04.03.2010 р. № 6 загальною ціною 196 000,00 грн., ним були виконані у два етапи, а саме: 1-й етап у березні 2010 року на суму 124 282,80 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 12.03.2010 р. № 1 та 2-й етап - у грудні 2011 року на суму 71 717,20 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 р. № 2.

Також позивач зазначає, що за вищевказані роботи відповідач розрахувався частково, оплативши 16.08.2010 р. роботи, що були виконані у березні 2010 року на суму 124 282,80 грн., проте, за роботи, що були виконані в грудні 2011 року на суму 71 717,20 грн. Міністерство оборони України оплату не провело, у зв'язку з чим між сторонами виник спір, адже у листуванні сторін відповідач повідомив позивача про те, що заборгованість у сумі 71 717,20 грн. ним не погашена, оскільки акт готовності підписано комісією замовника лише 22.06.2012, тоді як строк дії державного контракту сплив 30.12.2011 р., а тому вказана заборгованість не є бюджетною і, відповідно до бюджетного законодавства, не підлягає оплаті за рахунок бюджетних коштів (лист від 24.07.2012 р. за № 01-911).

Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасності та повноти проведення кінцевих розрахунків за державним контрактом, позивач нарахував відповідачеві пеню, 3 % річних та інфляційні втрати починаючи з 23.07.2012 р. (20-ть банківських днів з моменту підписання акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.06.2012 р.).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідачем зобов'язання з оплати робіт за договором виконано частково на суму 124 282,80 грн. за актом від 12.03.2010 р. № 1, у останнього залишалась заборгованість в розмірі 71 717,20 грн. за актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 р. № 2, який підписаний представниками і скріплений печатками сторін без зауважень. Окрім того, враховуючи пропуск строку виконання такого зобов'язання позивач має право на стягнення штрафних, передбачених ст.625 ЦК України. При цьому, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності та її пропуск позивачем, вимоги про стягнення пені за період 23.07.2012 р. до 20.01.2013 р. не підлягають задоволенню.

Крім того, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом встановлено відсутність необхідності призначення у справі судової експертизи, оскільки у відзиві на позовну заяву і письмових поясненнях Міністерства оборони України факт виконання спірних робіт відповідачем не заперечувався, а в ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами та під час виступу представників сторін і на запитання суду уповноважений представник відповідача також не заперечив того, що описані в акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 р. № 2 монтажні роботи дійсно проведені, перелічене обладнання встановлене.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Вимогами ст. 837 ЦК України передбачено, що одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Стаття 854 ЦК України передбачає, що до обов'язків замовника відносить, зокрема, оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

У відповідності до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 4 ст. 879 ЦК України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов договору виконав роботи у два етапи:

- І етап - у березні 2010 року на суму 124282,80 грн., що підтверджується актом від 12.03.2010 № 1 приймання виконаних будівельних робіт (том 1, а.с. 124-129);

- ІІ етап - у грудні 2011 року на суму 71 717,20 грн., що підтверджується актом від 22.06.2012 №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (том 1, а.с. 166-169).

Також сторонами був підписаний та скріплений печатками підприємств остаточний акт готовності об'єкта до експлуатації від 22.06.2012 р. (затверджений відповідачем 27.06.2012 р.), згідно якого закінчений будівництвом об'єкт визнано таким, що готовий до експлуатації.

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання з оплати робіт за договором виконав частково на суму 124 282,80 грн. за актом від 12.03.2010 р. № 1, у зв'язку з чим в останнього наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 71 717,20 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 р. № 2 на суму 71 717,20 грн. відповідає установленій формі. (т.1 а.с. 166-169). Зазначений акт підписаний представниками обох сторін, наявні печатки та відсутні зауваження щодо якості виконаних робіт.

За приписами ч. 1 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач надав акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року у період, коли строк дії державного контракту себе вичерпав, а тому вони не можуть бути оплачені, оскільки з умовами контракту позивач виконує роботи, а відповідач зобов'язаний прийняти такі роботи та оплатити їх, при цьому відповідно до пункту 18.1 зазначено контракту, останній діє з дати набрання ним чинності до 30 грудня 2009 року, але у будь-якому випадку до остаточного розрахунку. Отже, як свідчать матеріали справи, відповідач прийняв роботи на спірну суму, підписавши акти від 22.06.2012 р. (акт готовності об'єкті до експлуатації, акт приймання виконаних будівельних робіт), тому повинен виконати зобов'язання щодо оплати за виконані та прийняті його повноважним представником, роботи.

Крім того, колегія суддів зазначає на те, що за умовами п. 2.3 контракту, при несвоєчасному початку виконання робіт, відставання від графіку виконання робіт за вини виконавця, замовник письмово попереджає виконавця. У разі невиконання виконавцем вимог замовника протягом одного місяця, замовник має право розірвати цей контракт і вимагати відшкодування фактичних збитків. Також, у п. 14.3 контракту сторони погодили, що у разі прострочення строків виконання робіт, здавання елементів об'єкту в експлуатацію, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,005 % вартості робіт з яких допущено прострочення надання за кожен день прострочення в перші два місяці затримки і 0,1 % за кожний наступний день до фактичного здавання систем та приміщень в експлуатацію. Крім того, контрактом було передбачено можливість призупинення замовником дії контракту, зокрема, за відставання виконавця від графіку виконання робіт більше ніж на один місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до виконавця робіт з претензіями щодо передачі актів виконаних робіт та претензій відносно строків їх виконання у передбаченому договором порядку. Також, при підписані акту прийому-передачі виконаних робіт претензій до виконавця не проявлялись, відмови відповідача від договору підряду чи бажання його призупинення і розірвання внаслідок недотримання позивачем погодженого графіку також не було.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги зміст п. 18.1. державного контракту про те, що останній в частині розрахунків діє до їх остаточного здійснення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості за виконанні роботи в сумі 71 717,20 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що акт готовності об'єкта до експлуатації від 22.06.2012 р. був підписаний з боку відповідача неповноважною особою, колегія суддів вважає вищевказані твердження відповідача необґрунтованими, оскільки вищезазначений акт підписаний комісією у складі, визначеному наказом Міністра оборони України від 05.06.2012 р. № 377 (т.2 а.с. 22)

Згідно з названим актом, комісією відповідача було підтверджено проведення позивачем монтажних та пусконалагоджувальних робіт, у тому числі, робіт вартістю 71 717,20 грн. у грудні 2011 року.

З цих самих підстав суд відхиляє посилання апелянта на те, що акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 № 2 був підписаний з боку Міністерства оборони України не уповноваженою особою ОСОБА_4, адже повноваження цієї особи як голови комісії з приймання робіт за державним контрактом про надання послуг по виконанню робіт з обладнання військового містечка № 64 системою контролю та управління доступом, відеоспостереження, охоронної сигналізації були визначені наказом Міністра оборони України від 05.06.2012 р. № 377.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтею 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених пунктом 14.5 державного контракту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог в цій частині зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 23 048,08 грн. пені за період з 23.07.2012 р. по 28.04.2015 р.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

За умовами п.14.5. договору передбачено, що у разі прострочення термінів оплати виконаних та належним чином прийнятих робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості робіт, з яких допущено прострочення оплати за кожний день прострочення.

З аналізу змісту вказаного пункту договору вбачається, що сторонами не було збільшено період нарахування пені, а зазначення "за кожний день прострочення" стосується порядку нарахування, а не його періоду.

Отже, позивач мав право нараховувати пеню лише за період з 21.07.2012 до 20.01.2013 (включно). Нарахування пені за решту часу, враховуючи положення частини 6 статті 232 ГК України, не відповідає вимогам законодавства України.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Отже, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 23.07.2012 р. до 20.01.2013 р., та відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відносно позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача 63 773,09 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.08.2012 р. по 31.07.2016 р. та 8 834,23 грн. 3% річних за період з 23.07.2012 р. по 29.08.2016 р. колегія суддів зазначає на наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 ГК України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати виконаних і прийнятих робіт в розмірі облікової ставки Національного банку України була встановлена у п. 14.5 державного контракту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що матеріалами справи належним чином доведено факт прострочення відповідача у правовідносинах з позивачем та враховуючи дію наведених приписів законодавства, заявлені вимоги в частині нарахувань за ст. 625 ЦК України є правомірними та обґрунтованими, а тому правомірно були задоволені судом першої інстанції в розмірі 63 773,09 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.08.2012 р. по 31.07.2016 р. та 8 834,23 грн. 3% річних за період з 23.07.2012 р. по 29.08.2016 р. Розрахунок втрат від інфляції та 3 % річних є вірним, заперечень чи контррозрахунку представником відповідача надано не було.

Стосовно посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, порушуючи права відповідача, неналежним чином повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, та виніс рішення у відсутності представника відповідача, то колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали (т.2 а.с.58,59).

Крім того, суд першої інстанції відкладав розгляд справи, в межах процесуального строку, встановленого ст. 69 ГПК України, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2016 року представником відповідача було подано через відділ документального забезпечення суду письмові пояснення по справі та відзив на позовну заяву (т.2 а.с.60, 67).

Відповідно до протоколу судового засідання від 31.08.2016 року представник відповідача ОСОБА_5 (за довіреністю №220/27/д від 06.01.2016 р.) був присутній у судовому засіданні (т.2 а.с.130), в якому було оголошено перерву до 14.09.2016 р., про що представник відповідача розписався в розписці про оголошення перерви (т.2 а.с.131).

14.09.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надішли додаткові пояснення по справі (т.2 а.с.132).

Відповідно до протоколу судового засідання від 14.09.2016 року представник відповідача ОСОБА_5 (за довіреністю №220/27/д від 06.01.2016 р.) був присутній у судовому засіданні (т.2 а.с.136), в якому було оголошено перерву до 21.09.2016 р., про що представник відповідача розписався в розписці про оголошення перерви (т.2 а.с.137).

21.09.2016 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, враховуючи вищевикладене представник відповідача про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Посилання апелянта на ту обставину, що судом першої інстанції в порушення ст.77 ГПК України не було винесено ухвалу про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалось, представники обох сторін були присутні у судових засіданнях, судом першої інстанції двічі оголошувалась перерва у судових засіданнях, про що представникам сторін було повідомлено, та їхні підписи знаходяться в розписках про оголошення перерви де зазначена дата, час та місце наступного розгляду справи.

Отже, доводи апелянта є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому вимоги скаржника задоволенню не підлягають враховуючи вищевикладені обставини.

Стосовно посилання апелянта, що в жодному судовому засіданні суд першої інстанції не ставив питання щодо призначенні судової експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Згідно п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Слід зазначити, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні зазначив, що відсутня необхідності призначення у справі судової експертизи, оскільки у відзиві на позовну заяву і письмових поясненнях відповідач - Міністерство оборони України факт виконання спірних робіт відповідачем жодним чином не заперечував, а в ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами та під час виступу представників сторін і на запитання суду уповноважений представник відповідача також не заперечив того, що описані в акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 22.06.2012 № 2 монтажні роботи дійсно проведені, перелічене обладнання встановлене.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги те, що з клопотанням про призначення експертизи в даній справі відповідач не звертався. При цьому позивач заперечував проти проведення експертизи, посилаючись на те, що у зв'язку зі збігом тривалого часу на разі неможливо встановити які роботи по контракту були виконані та в який час, звертав увагу на те, що підписані в двохстороньому порядку акти виконаних робіт є належним та допустими доказами, в розумінні ст.33, 34 ГПК України підтвердження виконання зобов'язання підрядника за державним контрактом № 313\3\08\1\01.194\08\УС від 16 вересня 2008 року.

Зважаючи на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для призначення судової експертизи.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/16376/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/16376/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/16376/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16376/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко