Постанова № 63222659, 06.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа№ 910/11532/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мезінов О.Г. - представник

від відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 20.09.2016р.

у справі № 910/11532/16 ( суддя Я.В. Маринченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"

про стягнення 24665,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" про стягнення страхового відшкодування в сумі 24665,68 грн.

26.07.2016 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог. В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на те, що оскільки відповідачем на дату подання заяви не виплачено суму страхового відшкодування, то збільшився термін прострочення виплати і відповідно збільшився розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, а саме до 4025,88 грн. Одночасно позивач в поданій заяві просить стягнути нараховані на вказану заборгованість на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 673,00 грн. інфляційних втрат та 339,35 грн. трьох відсотків річних за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 22, 55 Господарського процесуального кодексу України вищевказана заява позивача була прийнята Господарським судом м. Києва до розгляду.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2016р. у справі № 910/11532/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" 22561 грн. 20 коп. страхового відшкодування, 3967 грн. 32 коп. пені, 339 грн. 35 коп. 3% річних, 673 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1375 грн. 08 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду м. Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права та неповне з»ясування обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд приймаючи рішення по суті спору не звернув увагу на те, що належними доказами розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є ремонтна калькуляція та розрахунок фізичного зносу додаткового обладнання, згідно яких вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу становить 17 339 грн. 25 коп.

Апелянт вважає, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги заперечення відповідача щодо необхідності врахування коефіцієнту фізичного зносу та дійшов помилкового висновку про те, що коефіцієнт фізичного зносу застосовується у випадках, коли шкода пов'язана з пошкодженням транспортних засобів.

Крім того, на думку апелянта, оцінена шкода має бути зменшена на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість згідно ст. 36.2 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (згідно п.5 ст. 11 Цивільного Кодексу України). На думку апелянта позивачем не було надано жодних доказів того, що дорожньо-транспортна сталася з вини ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у СТДВ «Глобус» згідно полісу № АІ/5721256, а наданий висновок про результати розгляду ДТП в с. Галицинове є неналежним доказом, оскільки не встановлює наявність вини ОСОБА_3

Також, на думку апелянта, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним і такі вимрги не підлягають задоволенню. Оскільки за приписами п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено єдиний вид відповідальності Страховика за прострочку виплати страх відшкодування - сплата пені, а нарахування індексації та трьох відсотків річних на суму страхового відшкодування вказаним Законом не передбачено.

Крім того, апелянт зазначає, що при розрахунку пені, інфляційних ві та 3% річних позивачем неправильно розраховано сума страхового відшкодування.

В судове засідання представник відповідача не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання рекомендованого поштового відправлення.

Від представника відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про підтримання апеляційної скарги у повному обсязі та про її задоволення, а також про розгляд справи у відсутності повноважного представника відповідача

Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що клопотання відповідача про розгляд справи у відсутності його повноважного представника підлягає задоволенню, оскільки відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника відповідача, колегія встановила наступне.

13.10.2015 в с. Галицинове Жовтневого району Миколаївської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Рено" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, який не справився з керуванням та здійснив наїзд на периметральну залізобетонну огорожу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", чим зруйнував її.

Факт вчинення зазначеної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується Висновком від 14.10.2015 ст. ДІМ СДІМ Жовтневого РВ УМВС майора міліції ОСОБА_4 про результати розгляду ДТП в с. Галицинове.

Як вбачається із вказаного висновку, 13.10.2015 о 16:40 до чергової частини Жовтневого РВ УМВС надійшло повідомлення про ДТП, в якому водій автомобіля "Рено" д.н.з.НОМЕР_2 - ОСОБА_3 через несправні стабілізатори стійкості автомобіля не справився з керуванням та здійснив наїзд на залізобетонну огорожу "МГЗ" та зруйнував її.

Факт пошкодження майна позивача внаслідок скоєння ДТП було також зафіксовано аварійним комісаром Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", про що було складено відповідний акт огляду пошкодженого майна (предмету страхування) за договором страхування № АІ 57212256 від 15.10.2015.

Як вбачається з вищезазначеного акту огляду пошкодженого майна, внаслідок наїзду було пошкоджено периметріальну огорожу ТОВ "МГЗ" у вигляді бетонних плит у кількості п'яти одиниць, загальною довжиною 10 метрів.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а також листом №181/101-04 від 24.11.2015 направив відповідачу акт виконаних будівельних робіт №4РБ від 23.11.2015 як підтвердження факту виконання ремонтних робіт з відновлення пошкодженого майна та акт огляду пошкодженого майна від 15.10.2015, складений аварійним комісаром відповідача.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" було направлено на адресу відповідача копію висновку Жовтневого РВ УМВС України в Миколаївській області від 14.10.2015 про результати ДТП в с. Галицинове.

У зв»язку з відмовою відповідача визнавати вказану подію страховим випадком, посилаючись на відсутність рішення суду, яким було б визнано вину ОСОБА_3 у скоєнні вказаної ДТП, про що останнім було направлено позивачеві лист №1619-ВРСВ від 08.04.2016, позивач звернувся до суду з даним позовом про захист свого порушеного права.

Відповідно до ст.3 Закону України про "Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За приписами ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, вина ОСОБА_3 у скоєнні вказаного ДТП належним чином доведена доказами, наявними у матеріалах справи та останнім не заперечується. Крім того, норми ст.1187 ЦК України передбачають відповідальність особи, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини вказаної особи.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "Рено", д.н.з. НОМЕР_1 застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5721256 у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", чинного на момент скоєння ДТП (13.10.2015). Ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну становить 50 000, 00 грн., розмір франшизи - 510, 00 грн.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності у даному випадку, є відповідач.

Пунктом 36.4. ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Враховуючи викладене, позивач, який здійснив відновлювальний ремонт пошкодженої залізобетонної периметральної огорожі, як потерпіла особа, має право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Понесення позивачем витрат на проведення ремонтних робіт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт та платіжним дорученням №06206 від 11.12.2015 на суму 23 071,20 грн.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку вартості матеріального збитку №48/16 від 15.01.2016, проведеного відповідачем, вартість відновлення бетонної огорожі без урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 23 071,20 грн.

Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 23 071,20 грн., яка була отримана відповідачем 22.12.2015, проте залишена без задоволення з підстав відсутності доказів вини ОСОБА_3

Пунктом 32.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Відповідно до п.12.1 ст.12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 22 561,20 грн. страхового відшкодування (23071,20 грн. - 510 грн. франшизи) відповідно до вимог п.п. 36.1, 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 229 ГК України та ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016р. у справі № 6-927цс16 дійшов висновку про те, що виплата страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є грошовим зобов'язанням, на яке розповсюджуються вимоги ч.2 ст.625 ЦК України.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 339,35 грн. та збитків від інфляції в розмірі 673,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача в порядку ст.36 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до стягнення з відповідача пені в розмірі 4025,88 грн. за період з 22.03.2016 по 20.09.2016

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок місцевого суду, колегія погоджується з розрахунком суми пені за період прострочення відповідача за порушення грошового зобов'язання по виплаті страхового відшкодування за договором, нараховану на суму страхового відшкодування визначену позивачем, яка складає 3967,32 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму простроченого грошового зобов'язання підлягає частковому задоволенню в розмірі 3 967, 32 грн., розрахованому судом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням майна потерпілого.

Відповідач, як особа, відповідальна за відшкодування заподіяних позивачу збитків, має відшкодувати йому реальні збитки у вигляді понесених витрат на відновлення пошкодженого майна, які згідно наявних в матеріалах справи письмових доказів (акт виконаних будівельних робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, платіжне доручення про оплату виконаних робіт) становлять 23 071,20грн.

Згідно з п. 31.1. ст.31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Відповідачем було проведено оцінку заподіяної позивачу шкоди та складено розрахунок вартості матеріального збитку № 48/16 від15.01.2016р., яким підтверджено розмір шкоди 23 071, 20 грн., заподіяної позивачу, що не перевищує ліміту відповідальності відповідача 50 000, 00грн..

Щодо посилання апелянта на обов'язкое врахування фізичного зносу пошкодженого майна, колегія зазначає, що зазначений знос враховується виключно у випадках, передбачених ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто коли об'єктом пошкодження є транспортний засіб.

Крім того, відповідач відмовляючи позивачу у виплаті страхового відшкодування листом від 08.04.2016р. за вих. № 1619-ВРСВ, не посилався на неправильно проведений розрахунок суми страхового відшкодування та не висловлював незгоду з заявленою позивачем сумою страхового відшкодування.

Посилання апелянта на положення Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440 (Національний стандарт № 1), в якому передбачено врахування зносу майна при його оцінці, колегія не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» за предметом договору страхування існує майнове страхування та страхування відповідальності.

Положення Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" стосуються оцінки майна та майнових прав, на що вказує наведене в п.З Національного стандарту № 1 визначення дійсної вартості майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Необхідність врахування зносу майна є обов'язковою при проведенні оцінки шкоди при майновому страхуванні, тобто коли об'єктом страхування є майно або майнові права. В даному ж випадку, об'єктом страхування є майнові інтереси у вигляді права на відшкодування шкоди, заподіяної майну.

Таким чином, посилання апелянта на те, що при проведенні оцінки має використовуватись методи прямого відтворення та заміщення (які враховують суму зносу), не може бути застосоване до оцінки збитків від пошкодження майна.

Для відшкодування збитків у вигляді понесених витрат на відновлення пошкодженого майна не може враховуватися його знос, оскільки згідно з п.10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 116, із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення. Залишок коштів перераховується до державного бюджету.

Щодо посилання апелянта на те, що сума страхового відшкодування має бути зменшена на суму ПДВ, колегія зазначає наступне.

Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року роз'яснено, що «...Зазначена сума (ПДВ), виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив в складі вартості виконаних будівельних робіт з відновлення пошкодженого майна ПДВ в сумі 3845,20грн. Надавач послуг ТОВ «Ремсервіс-Н» зареєстрований платником ПДВ, що підтверджується витягом з реєстру платників ПДВ № 1414024500064 від 22.05.2014р.

Колегія не приймає до уваги доводи апеллянта про те, що умовою виплати страхового відшкодування позивачу є лише наявність судового рішення про визнання вини ОСОБА_3 (безпосереднього заподіювача шкоди), виходячи з наступних підстав.

Обов'язкова наявність вини особи у заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки як умова її відшкодування передбачена лише для випадків, визначених у ч.1 ст.1188 ЦК України - коли шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, що не було у випадку заподіянні шкоди позивачу згідно обставин даної справи.

Для інших випадків діє правило, встановлене ч. 5 ст.1187 ЦК України згідно якого особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як вбачається з вищенаведених приписів ЦК України обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки не ставиться в залежність від наявності чи відсутності вини особи у її заподіянні.

Аналогічного висновок викладений у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами): «шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини».

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Оскільки позивачу була заподіяна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відповідач, як особа, відповідальна за завдані збитки, не може звільнятися від їх відшкодування.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильність рішення місцевого господарського суду та не можуть бути підставами для його скасування.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2016р. у справі № 910/11532/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2016р. у справі № 910/11532/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11532/16 повернути до Господарського суду м. Києва

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх