Рішення № 63221475, 06.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2016 Справа № 904/8567/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг

про стягнення 1 762,48 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 14-127 від 13.05.2014р.

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 9 від 07.04.2016р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення 1 762,48 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.09.2016р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 03.11.2016р.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2016р. продовжено строк розгляду спору до 14.12.2016р. включно; відкладено судове засідання на 06.12.2016р.

06.12.2016р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

В свою чергу, повноважний представник відповідача просив суд зменшити розмір пені до 25%, у зв'язку з чим не заперечував щодо стягнення 961,70 грн., з яких: 265,27 грн. - пеня, 622,75 грн. - інфляційні втрати, 73,68 грн. - 3% річних, про що також зазначено у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.12.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1219/15-РО-5/ПТ (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого, позивач зобовязується передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ (надалі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 8,0 тис. куб. м.

Як зазначено у п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Згідно з п. 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмові від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Кількість газу, яка подається відповідачеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу відповідача (п. 4.1 Договору).

За приписами п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

У п. 5.2 Договору зазначено про те, що до сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ підлягає 4 001,52 грн.

Положеннями п. 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором (п. 7.1 Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання відповідачем п. 6.1 цього Договору він зобов'язаний сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору).

24.02.2015р., 16.03.2015р., 15.04.2015р., 22.05.2015р., 30.06.2015р., 21.10.2015р., 22.10.2015р. між сторонами були укладені Додаткові угоди до вищезазначеного Договору, якими були внесені зміни щодо вартості переданого природного газу та інше.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав у власність відповідача протягом січня - грудня 2015 року природний газ на загальну суму 6295,89 грн., що підтверджують відповідні Акт приймання-передачі природного газу.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі з порушенням умов Договору. Отже, відповідач не здійснив своєчасної оплати за спожитий природний газ.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору, в частині своєчасного розрахунку за отриманий природний газ, позивачем на підставі п. 7.2 Договору була нарахована пеня у розмірі 1 066,04 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 622,75 грн. та 3% річних у розмірі 73,69 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 066,04 грн., інфляційні втрати у розмірі 622,75 грн., 3% річних у розмірі 73,69 грн., а всього 1 762,48 грн.

Відповідач просить суд зменшити розмір пені до 25%, у зв'язку з чим не заперечує щодо стягнення 961,70 грн., з яких: 265,27 грн. - пеня, 622,75 грн. - інфляційні втрати, 73,68грн. - 3% річних, виходячи з наступного.

Щодо стягнення пені, то при вирішенні цього предмету спору відповідач просить суд звернути увагу на ст. 233 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачено також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Приписи ст. 83 ГПК України надають господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідач зауважує, що споживання газу по вищезазначеному Договору здійснювалося виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями (п. 1.2. договору). Разом з цим станом на 01.07.2016р. дебіторська заборгованість споживачів за послуги теплопостачання становить понад 374 млн. грн., у тому числі населення - понад 141 млн., державний бюджет - понад 3,8 млн. грн., підприємства - понад 62 млн. грн., релігійні громади - понад 28 тис. грн.

Крім того, відповідач вказує про те, що у зв'язку з тим, що госпрозрахункові організації мають заборгованість за спожиті послуги теплопостачання перед відповідачем, тому останній не зміг розрахуватися з позивачем в повному обсязі. При цьому відповідач незважаючи на даний факт повністю за поставлений газ розрахувалося з позивачем.

З метою примусового стягнення заборгованості відповідачем щомісячно здійснюється претензійно-позовна робота. Так, в період з 01.01.2016р. по 01.11.2016р. підприємством подано до районних судів м. Кривого Рогу 1 217 позову на загальну суму стягнення понад 7 млн. грн., до господарських судів - 95 позовів на загальну суму стягнення понад 11 млн. грн.

У відділах примусового виконання рішень перебуває понад 39 тис. виконавчих документів про стягнення заборгованості на загальну суму понад 144 млн. грн.

Відповідач додатково звертає увагу суду на наявність тяжкого матеріального становища, що підтверджується звітом про фінансові результати на 01.07.2016р. - підприємство не тільки не отримує прибуток, а є збитковим підприємством.

Враховуючи матеріальний стан підприємства, надмірно великий розмір нарахованої пені, ступеня виконання зобов'язань - 100%, відповідач вважає за доцільне зменшити розмір пені (Аналогічні справи вже розглядалися судами усіх інстанцій. Такими справами є, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р. №30/5005/8291/2012, від 13.01.2011р. № 22/240-10, від 15.04.2010р. № 3/148-09, від 25.01.2011р. № 35/240-10).

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 622,75 грн. та 3% річних у розмірі 73,69 грн.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розрахунок 3% річних судом перевірений та визнаний таким, що підлягає у розмірі 73,68 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1. цього Договору він зобов'язаний сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі п. 7.2 Договору позивачем була нараховані пеня у розмірі 1 066,04 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пеня нараховується лише за 182 дня).

Після перерахунку проведеного судом, в системі Законодавства, з урахування вищевказаного висновку, пеня складає 1 061,09 грн., з них:

на суму 1 300,50 грн. за період з 15.02.2015р. по 14.08.2015р. - 374,22 грн.,

на суму 1 043,49 грн. за період з 15.03.2015р. по 12.09.2015р. - 309,44 грн.,

на суму 1 103,29 грн. за період з 15.04.2015р. по 13.10.2015р. - 315,81 грн.,

на суму 216,06 грн. за період з 15.05.2015р. по 12.11.2015р. - 59,01 грн.,

на суму 923,33 грн. за період з 15.12.2015р. по 15.12.2015р. - 1,11 грн.,

на суму 207,10 грн. за період з 16.12.2015р. по 21.12.2015р. - 1,50 грн.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь - яких обставин.

Господарський суд вважає за можливе на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір пені на 50% від належної до стягнення суми, що буде становити суму пені - 530,55 грн. При прийнятті судом рішення щодо зменшення розміру пені, суд виходив з того, що:

По-перше, відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям) теплової енергії.

По-друге, діяльність відповідача є збитковою, взявши до уваги несвоєчасну оплату населенням, бюджетними установами та юридичними особами заборгованості за теплопостачання.

По-третє, відповідач намагається здійснити збільшення грошових надходжень шляхом проведення претензійної роботи, як з населенням так і з юридичними особами.

По-четверте, відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ до звернення з позовом до суду.

По-п'яте, розмір заявленої до стягнення суми пені (з урахуванням проведеного судом перерахунку) значно перевищує розмір збитків позивача з огляду на недоведеність останніх, що в розумінні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України є достатньою (винятковою) підставою для зменшення розміру належної до сплати неустойки.

По-шосте, крім пені позивач також нарахував інфляційні втрати та 3% річних, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 03.11.2016р. у справі №904/2563/16 та у постановах ДАГС від 29.11.2016р. у справі № 904/7399/16 та у справі №904/6709/16.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, буд. 9, код ЄДРПОУ 03342184) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) інфляційні втрати у розмірі 622,75 грн. (шістсот двадцять два грн. 75 коп.), 3% річних у розмірі 73,68 грн. (сімдесят три грн. 68 коп.), пеню у розмірі 530,55 грн. (п'ятсот тридцять грн. 55 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 374,12 грн. (одна тисяча триста сімдесят чотири грн. 12 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.12.16р.

Суддя ОСОБА_3