Рішення № 63221295, 05.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2016 Справа № 904/8416/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 1965 від 06.04.2016

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 53-02/5 від 01.11.2015

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення пені у розмірі 28267,13 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2447,22 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1488, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 169 від 29.01.2015 в частині своєчасної оплати товару за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 07.11.2016.

03.11.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову та зазначає, що відповідно до специфікацій до договору оплата товару здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару. Порядок приймання товару відповідачем від постачальників регулюється локальними нормативно-правовими актами - "Порядком приймання товарно-матеріальних цінностей у ПАТ "Кривбасзалізорудком", згідно якого датою поставки товару слід вважати дати оприбуткування товару, а не дату, яка вказана у видатковій накладній.

Також, відповідач у відзиві зазначив про застосування спливу строку спеціальної позовної давності щодо вимог стягнення неустойки та надав контррозрахунок пені, трьох відсотків річних та штрафу.

Ухвалою суду від 07.11.2016 розгляд справи відкладений на 21.11.2016.

21.11.2016 представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 21.11.2016 строк розгляд справи продовжено на п'ятнадцять днів та її розгляд призначено на 05.12.2016.

05.12.2016 відповідач подав до суду докази прийому продукції за спірними видатковими накладними.

У судовому засіданні 05.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 169 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, у порядку й на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування, асортимент, кількість, комплектність товару обмовляються сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до покупця у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (п. 1.3 договору).

Пунктом 4.4 договору сторони узгодили, що оплата здійснюється в порядку й у строки, передбачені специфікацією.

Сторонами було складено та підписано специфікації № 1-5 до договору, якими погоджено поставку товару на умовах СРТ - склад покупця. Порядок оплати: протягом 5 календарних днів з моменту поставки партії товару та за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних за фактично поставлений товар (арк. с. 16-18, 21-22).

На виконання умов договору та специфікацій до нього, позивач за період з 11.03.2015 по17.03.2016 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1561377, 19 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств, та виставив відповідачу рахунки на оплату вищевказаного товару (арк. с. 122-175).

Відповідач здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, але з порушенням строку встановленого умовами договору, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 28267, 13 грн. за період з 31.08.2015 по 31.03.2016.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.6 договору, у випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач звернувся до суду із заявою про сплив строку спеціальної позовної давності, викладеною у відзиві на позовну заяву, згідно якої останній просить суд застосувати до частини вимог про стягнення пені позовну давність та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 31.08.2015 по 31.03.2016.

Позивач звернувся із позовом до суду 22.09.2016, про що свідчить експрес накладна щодо надіслання позовної заяви до суду (арк. с. 73).

Отже, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 11923, 67 грн., нарахованої за період з 31.08.2015 по 22.09.2015 грн., заявлена за межами річного строку позовної давності. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 3-27гс12.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, період її нарахування, що вказаний позивачем у поданому ним розрахунку, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені у сумі 11923, 67 грн. на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у сумі 16403, 46 грн., нарахованої за період з 23.09.2015 по 31.03.2016, суд відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність її нарахування, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 7070, 94 грн. з огляду на наступне.

Позивачем при здійсненні нарахування пені не було враховано умови оплати поставленого товару, визначені сторонами у специфікаціях № 1-6, а саме те, що поставлений товар сплачується протягом 2 (специфікація № 4), 5 (специфікації № 1-3, 5-6) календарних днів з моменту поставки партії товару та невірно визначено дату поставки товару. Так, позивач вважає датами отримання відповідачем товару дати оформлення видаткових накладних, тоді як на примірниках видаткових накладних відповідача зазначено іншу дату щодо оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (арк. с. 122-175).

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як на доказ відповідач посилається на порядок приймання товару від постачальників на підприємстві, який встановлено локальним нормативно-правовим актом "Порядок приймання товарно-матеріальних цінностей у ПАТ "Кривбасзалізрудком", затвердженим наказом товариства № 2736 від 22.12.2014 (арк. с. 109-120). Також, фактична поставка товару підтверджується копіями прибуткових ордерів ПАТ "Кривбасзалізрудком" та витягом із Журналу обліку руху транспорту та ввезення товарно-матеріальних цінностей контрольно-пропускного пункту № 1 дільниці охорони № 15 бази матеріально-технічного постачання ПАТ "Кривбасзалізрудком" (арк. с. 87-108, 226-242).

Крім того, позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 3946, 26 грн. за період з 20.10.2015 по 02.12.2015 за прострочення оплати поставленого товару за видатковою накладною № Е-1331 від 15.10.2015, однак вищевказаної видаткової накладної позивачем до суду не надано, матеріали справи не містять. Відповідач поставку згідно даної накладної заперечує. Отже, суд вважає, що поставка згідно вищевказаної накладної є недоведеною.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 18.03.2015 по 24.02.2016 у розмірі 2447, 22 грн. та інфляційні втрати за листопад 2015 року у сумі 1488 грн. (за прострочення оплати товару поставленої згідно видаткової накладної № Е-1331 від 15.10.2015).

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 1108, 44 грн. з огляду на наступне.

Позивачем при здійсненні нарахування трьох відсотків річних не було враховано умови оплати поставленого товару, визначені сторонами у специфікаціях № 1-6, а саме те, що поставлений товар сплачується протягом 2 (специфікація № 4), 5 (специфікації № 1-3, 5-6) календарних днів з моменту поставки партії товару та невірно визначено дату фактичної поставки товару, про що суд зазначив вище.

Також, позивачем здійснено нарахування трьох відсотків річних у сумі 269, 06 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1488 грн. за прострочення оплати поставленого товару за видатковою накладною № Е-1331 від 15.10.2015. Однак, господарський суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки, як встановлено судом вище, доказів поставки відповідачеві товару згідно цієї видаткової накладної, позивачем до суду не надано, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 350, 01 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а; ідентифікаційний код 00191307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 8, оф. 199; ідентифікаційний код 37502259) пеню у розмірі 7070, 94 грн., три відсотки річних у сумі 1108, 44 грн. та 350, 01 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.12.2016

Суддя ОСОБА_3