Рішення № 63208844, 28.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/4044/16 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.

Провадження № 22-ц/783/6059/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: прокурора Панькевича Р.В.,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської місцевої прокуратури № 1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа Львівська міська рада про визнання його частковим співвласником майна за адресою АДРЕСА_1, а саме - будівлі позначеної літерою А-2 площею 232,4 м. кв., воріт металевих, огорожі цегляної, огорожі металевої сітки, вимощеної бруківки, відкритого тенісного корту площею 1226,3 м. кв., спортивного майданчика площею 265,54 м. кв., відкритого тенісного корту площею 1133,3 м. кв., тротуарної доріжки (бруківка).

Під час судового розгляду третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа Львівська міська рада про визнання за ним права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, а саме - будівлю позначену літерою А-2 площею 232,4 м. кв., ворота металеві, огорожу цегляну, огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226,3 м. кв., спортивний майданчик площею 265,54 м. кв., відкритий тенісний корт площею 1133,3 м. кв., тротуарну доріжку (бруківка).

Оскаржуваним рішенням в задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання частковим співвласником майна відмовлено повністю.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, а саме - будівлю позначену літерою А-2 площею 232,4 м. кв., ворота металеві, огорожу цегляну, огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226,3 м. кв., спортивний майданчик площею 265,54 м. кв., відкритий тенісний корт площею 1133,3 м. кв., тротуарну доріжку (бруківка).

Судові витрати покладено на позивача.

ОСОБА_2 15.07.2016 року звернувся в суд із заявою про виправлення описки у рішенні суду від 22 червня 2016 року.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 20.07.2016 року заяву задоволено, виправлено описку допущену у змісті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року у цивільній справі № 464/4044/16-ц, та постановлено замість номера вулиці вказаної у адресі знаходження нерухомого майна - АДРЕСА_1», вважати вірний номер вулиці «Стрийська,195 Б».

Рішення в апеляційному порядку оскаржила Львівська місцева прокуратура № 1,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що спірне нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, оскільки збудоване без отримання необхідної для цього документації, яка б давала право виконувати будівельні роботи та без отримання належно затвердженого проекту. Крім цього, судом першої інстанції не було вирішено питання про залучення до участі у справі Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові для надання висновків на виконання її повноважень. Також зазначає, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів виникнення у нього права власності на спірний об»єкт нерухомого майна і того, що це право зареєстровано у встановленому ст. 331 ЦК України порядку та доказів відведення йому земельної ділянки під будівництво спірних об»єктів нерухомості. З підстав вищенаведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора Панькеквича Р.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ст. 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання частковим співвласником нерухомого майна у АДРЕСА_1, не оскаржується, а відтак його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, а саме, будівлю позначену літерою А-2 площею 232.4 кв.м., ворота металеві, огорожу цегляну,огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226.3 кв.м, спортивний майданчик площею 265.54 кв.м, відкритий тенісний корт площею 1133.3 кв.м, тротуарну доріжку (бруківка), суд першої інстанції виходив з положень ч.2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі , споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), і оскільки завершення будівництва об»єкта нерухомості у АДРЕСА_1 підтверджується Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року та Актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року, прийшов до висновку про підставність позову ОСОБА_2, оскільки він був замовником будівельних робіт по будівництву спірної будівлі у АДРЕСА_1.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (коритсувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, як самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Стаття 328 ЦК передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 збудований Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубін-Автоспец» в 2013 році, будівельні роботи , замовником яких виступив ОСОБА_2, проводились на підставі договору підряду №7 від 14.06.2013 року. Для виконання будівельних робіт сторонами договору підряду погоджено вартість будівництва та складено локальний кошторис №2-1-2 на установку комплексу спортклубу за адресою АДРЕСА_1 на листопад 2013 року та локальний кошторис №2-1-1 на вересень 2013 року. Факт завершення будівництва підтверджується Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року та Актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року та з цих підстав прийшов до висновку про підставність позову ОСОБА_2,

Суд першої інстанції на підставі вищезгаданих документів встановив, що за результатами будівництва саме ОСОБА_2 було створено нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, яке складається з будівлі позначеної літерою А-2 площею 232,4 м. кв., воріт металевих, огорожі цегляної, огорожі металевої сітки, відкритого тенісного корту площею 1226,3 м. кв., спортивного майданчика площею 265,54 м. кв., відкритого тенісного корту площею 1133,3 м. кв., тротуарної доріжки (бруківка).

Згідно зі ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України та ч.1 ст.3 ЦПК України). У зв»язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самовільно збудоване нерухоме майно має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право, оскільки ст. 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 з посиланням на ст. 392 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до такого висновку за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що саме позивач є власником цього нерухомого майна, зазначена обставина взагалі не була з»ясована та досліджена судом першої інстанції.

Надані суду першої інстанції докази, якими на думку позивача підтверджується право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 а саме, договір найму нежитлових приміщень №1/2016 від 04.01.2016 року, акт прийому - передачі від 04.01.2016 року, не містять інформації на підтвердження того, що власником спірного майна є саме ОСОБА_2 та інформації щодо обставин набуття ним права власності на спірне приміщення, майно.

Відповідно до роз»ясень п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади и органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно - правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України №3038 - УІ дозвільний документ ( статі 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об»єкта і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не з»ясував питання належності земельної ділянки, що знаходиться під об»єктом нерухомого майна по АДРЕСА_1. В матеріалах справи відсутні докази належності ОСОБА_2 на праві користування чи на праві власності земельної ділянки, на якій знаходиться новозбудоване нерухоме майно.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.(ч. ч. 2, 4 ст. 373 ЦК України).

Судом першої інстанції також не з»ясовано, чи звертався ОСОБА_2 із заявою до Львівської міської ради про надання йому земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, чи питання надання земельної ділянки розглядалося та вирішувалося сесією Львівської міської ради, як власника землі.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України, на яку посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Крім цього, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги роз»яснення п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6, у якому зазначено? що відповідно до ст. 26 Закону України №2780-ХІІ спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судами відповідно до законодавства. У зв»язку з цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самовільне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об»єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Позивачем, в порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦК України, не надано доказів на підтвердження звернення позивача до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта самовільного будівництва в експлуатацію та відмови у цьому.

Відповідно до п.4 ст. 26, ст. 27 Закону України №3038- УІ право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст.31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих і будівельних робіт. (п.11 роз»ясень вищезазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6).

Як вбачається з матеріалів справи, будівництво нерухомого майна - нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 проведено без відповідних дозвільних документів, з порушенням вимог ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», згідно з якою здійснення робіт без відповідного дозволу на їх виконання вважається самовільним, та ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» у якій зазначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Оскільки нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 збудоване за відсутності дозвільних документів, відтак і з цих підстав його будівництво є самочинним.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду не врахував роз»яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», відповідно до яких право власності у порядку, передбаченому ч.3 ст. 376 ЦК України, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв»язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил і є завершеним.

Згідно з роз»ясенями п.4 згаданої постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм і правил як у самому проекті так і при будівництві, за наявності рішень спеціально - уповноважених органів про усунення порушень.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на новозбудований об»єкт нерухомості у АДРЕСА_1, суд першої інстанції не з»ясував відповідність такого архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам згідно із законодавством, не з»ясував питання чи таке будівництво проводилось згідно із затвердженою у встановленому законом порядку проектною документацією.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов»язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. (п.12 роз»ясень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6).

З оскаржуваного рішення суду вбачається, що зазначені обставини не були з»ясовані судом першої інстанції.

Враховуючми вищенаведене, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, а саме, будівлю позначену літерою А-2 площею 232.4 кв.м., ворота металеві ,огорожу цегляну,огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226.3 кв.м, спортивний майданчик площею 265.54 кв.м, відкритий тенісний корт площею 1133.3 кв.м, тротуарну доріжку (бруківка)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було подано заяву про уточнення позовних вимог, без зазначення дати її написання та подання до суду, така судом не зареєстрована, у якій ОСОБА_2, просив визнати за ним праов власності не нерухоме майно за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 195 «Б», а саме, будівлю позначену літерою А-2 площею 232.4 кв.м., ворота металеві, огорожу цегляну,огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226.3 кв.м, спортивний майданчик площею 265.54 кв.м, відкритий тенісний корт площею 1133.3 кв.м, тротуарну доріжку (бруківка), посилаючись на те, що вся будівельно - технічна документація щодо предмету спору стосується юридичної адреси АДРЕСА_1

Оскаржуваним рішенням суду за ОСОБА_2 визнано право власності на нерухоме майноза адресою АДРЕСА_1, а саме - будівлю позначену літерою А-2 площею 232,4 м. кв., ворота металеві, огорожу цегляну, огорожу металеву сітку, вимощену бруківку, відкритий тенісний корт площею 1226,3 м. кв., спортивний майданчик площею 265,54 м. кв., відкритий тенісний корт площею 1133,3 м. кв., тротуарну доріжку (бруківка).

15.07.2016 року ОСОБА_2 подав клопотання (заяву) про виправлення описки у рішенні суду від 22.06.2016 року, у якій просив постановити ухвалу про виправлення описки в оскаржуваному рішенні суду, викласти резолютивну частину рішення суду у редакції, у якій зазначити адресу АДРЕСА_1, що підтверджується всією будівельно - технічною документацією.

Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 20.07.2016 року, яка ре оскаржується, заяву ОСОБА_2, задоволено, виправлено описку, допущену у змісті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року у цивільній справі № 464/4044/16-ц, та постановлено замість номера вулиці вказаної у адресі знаходження нерухомого майна - АДРЕСА_1», вважати вірний номер вулиці «Стрийська,195 Б».

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції посилається на матеріали даної цивільної справи, якими на думку суду підтверджується адреса нерухомого майна, якою є АДРЕСА_1 як про це зазначено в оскаржуваному рішенні.

Такий висновок суду першої інстанції є необґрунтований, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не підтверджений належними та допустимими доказами, спростовується наявними у справі письмовими доказами, у яких зазначена адреса нерухомого майна АДРЕСА_1

Крім цього, позивач, звернувшись до суду із заявою, поданою в порядку ст. 27 ЦПК України, а в подальшому із клопотанням ( заявою) про виправлення описки щодо зазначення правильної адреси нерухомого майна, посилається на будівельно - технічну документацію щодо нерухомого майна, не долучивши ні до заяви, ні до клопотання згаданої ним будівельно - технічної документації, така в матеріалах справи відсутня, і не була надана представником ОСОБА_2 на вимогу суду апеляційної інстанції.

За наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині задоволення позову ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин, а відтак оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа Львівська міська рада підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині вимог нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Інспекції держархбудконтролю у м.Львові - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа Львівська міська рада - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Львівської області 2310.00 грн. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.