Ухвала суду № 63206746, 06.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9557/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Готри Т.Ю., Джуги С.Д.

за участю секретаря Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 29 вересня 2016 року про відмову у відкритті провадження за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 Іваінвни, ОСОБА_3 про скасування рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

Зазначеною ухвалою відмовлено у відкритті проваджен ня за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури, у звязку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ужгородська місцева прокуратура в апеляційній скарзі ставить питання про скасування ухвали як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що даний спір не є публічно-правовим, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор предявив позову у якому просив суд: 1) визнати незаконним та скасувати п.2.24 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за №1362, яким надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0098 га за адресою вул. 8-Березня, б/н з подальшою передачею її у власність ОСОБА_2; 2) визнати незаконним та скасувати п.1.24 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за №1583, яким затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0098 га за адресою вул. 8-Березня, б/н та передано її у власність; 3) визнати незаконним та скасувати п.1.22 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за №185, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0098 га за адресою вул. 8-Березня, б/н зі зміною цільового призначення; 4) витребувати земельну ділянку площею 0,0098 га за адресою вул. 8-Березня, б/н на користь територіальної громади та скасувати її державну реєстрацію.

Відмовляючи у відкритті провадження, суддя посилався на те, що оскільки, прокурор звернувся із позовом про оскарження рішення субєкта владних повноважень Ужгородської міської ради, при реалізації ним управлінських функцій, то даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак з даним висновком суду першої інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі субєкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього субєкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обовязків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та предявлятися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою предявлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення субєкта владних повноважень.

Зазначений правовий висновок викладено в Постанові ВСУ №6-2510цс15 від 16.12.2015 року. При цьому вказаний правовий висновок зроблено на спільному засіданні судових палат в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України з метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин.

Таким чином, оскільки позивачем оскражуються правові акти індивідуальної дії (ненормативні правові акти), які вичерпують свою дію після його реалізації та на підставі яких у осіб виникли певні речові права, то такий спір є приватноправовим та повинен розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, в залежності від субєктного складу сторін.

Тобто, висновок суду першої інстанції про те. що даний спір підлягає розгляд у в порядку адміністративного судочинства є помилковим.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 15, 122, 307, 311, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 29 вересня 2016 року скасувати, а питання щодо відкриття провадження у справі передати на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Судді