Ухвала суду № 63200131, 30.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/2258/16-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н. П.Провадження № 22-ц/780/5998/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 30.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

30 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Бобка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Іванківського районного суду Київської області із позовом до ТОВ «Соул-Україна» про стягнення авансового платежу за розірваним договором фінансового лізингу, мотивуючи свої вимоги тим, що 7 квітня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №00036, за яким відповідач зобовязався придбати та передати у користування позивача трактор МТЗ «Білорус 422» вартістю 395000 грн.

П.9.1 Договору був визначений обовязок позивача внести авансовий платіж у розмірі 50% вартості предмету лізингу.

На часткове виконання цієї умови позивач 07.04.2016 року безготівково вніс на рахунок відповідача 40500 грн. у вигляді авансового платежу.

Працівники відповідача завірили його, що ціна предмета лізингу буде значно менша, становитиме 81000 грн. тому фактично ним уже сплачено авансовий платіж у розмірі 50% його вартості.

Така інформація була на сайті відповідача.

Коли у визначений договором термін 14 днів для поставки трактора, він його не отримав, то 22.04.2016 року звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення сплаченого ним авансового платежу.

Відповіді на своє звернення не отримав, тому 25.04.2016 року, повторно, звернувся до відповідача з тими ж вимогами, на що отримав його лист № 31 від 19.05.2016 року про те, що договір, укладеним між ними, розірваний на підставі його заяви від 22.04.2016 року, а повернення авансового платежу буде відбуватись у відповідності до положень п.12.1 та 12.8 договору.

На даний час відповідачем повернута грошова сума у розмірі 1000 грн., після чого він зрозумів, що був введений в оману стосовно умов договору, а сплачена сума у розмірі 39500 грн. є платежем за оформлення договору, який за умовами договору поверненню не підлягає.

Тобто відповідач неправомірно володіє його грошовими коштами у сумі 39500 грн. Ними він заволодів через те, що надав собі можливість не повертати їх у разі розірвання позивачем договору.

В той же час при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено. До істотних умов договору лізингу Закону України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, який є вичерпний.

Так, у вступній частині договору визначено, що платіж за оформлення договору це першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений сторонами та входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця за організаційні заходи повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які повязані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату.

Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмета лізингу.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно зіст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Тобто, зазначений у договорі адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, як і до інших передбачених законом платежів, а тому умови договору про сплату позивачем адміністративного платежу не відповідають діючому законодавству.

Як вбачається з копії Договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами:

Лізинговий платіж - щомісячний платіж, що сплачується кожного місяця Лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця у строк, у порядку та у розмірі згідно даного Договору та/або Додатку № 2 до Договору (Графік сплати лізингових платежів). Період Лізингу починається з моменту передачі Предмета лізингу та підписання Акту приймання-передачі Предмета лізингу, та закінчується через 60 місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі Предмета лізингу, в останньому місяці сплати лізингового платежу згідно Додатку № 2 до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами даного Договору або додатковими угодами (п.2.2. Договору).

Відповідно до розділу «Визначення термінів» у Договорі фінансового лізингу, Авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від Погодженої вартості Предмета лізингу, розмір якого погоджено Сторонами та визначено у даному договорі, який сплачується Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця на умовах Договору до моменту купівлі Предмета лізингу Лізингодавцем.

Обсяг фінансування - сума грошових коштів, що становить різницю між Вартістю Предмета лізингу, при його купівлі Лізингодавцем, та сплаченим Лізингоодержувачем Авансовим платежем та відповідних доплат, на умовах викладених у даному Договорі Порядок, строки та розмір сплати Лізингоодержувачем Обсягу фінансування визначається Договорі та у Додатку № 2 до Договору.

Винагорода Лізингодавця - визначений у даному договорі річний відсоток надання в лізинг Предмет лізингу.

Період лізингу - означає строк, на який Предмет лізингу передається у користування Лізиигоодержувачу на умовах, погоджених у цьому Договорі.

Як вбачається з копії Договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, лізинговий платіж - щомісячний платіж, що сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця у строки та в розмірі відповідно до даного Договору та до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №2 до Договору).

Період лізингу закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за Додатком №2 до цього Договору (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 17.2 Прикінцевих положень вказаного договору підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Згідно п.17.2 Договору підписанням даного договору та додатків до нього Лізингоодержувач заявляє, що отримав усі конкретно викладені пояснення від представника Відповідача, що стосуються змісту договору та додатків, проінформований про всі можливі витрати і ризики у звязку із укладенням та виконанням договору, уважно прочитав та зрозумів договір та додатки до нього.

Однак, згідно п.2.1. Договору - даний Договір вступає в силу з моменту його підписання. А додатки до Договору є невід'ємною його частиною (п.16.13 Договору). І в той же час відповідач не складав Додаток №2 "Графік сплати лізингових платежів", сторони його не підписували.

Пунктом 8.2 передбачено, що Сторони погоджуються та визначають, а Лізингоодержувач підтверджує, що Лізингодавець купує Предмет лізингу за Вартістю Предмета лізингу, яка встановлюється Продавцем.

Вартість Предмета лізингу або Погоджена вартість Предмета лізингу, якщо вона не змінилась, буде відображена у Додатку № 2 до даного Договору, який Сторони зобов'язані підписати після сплати Першого платежу та до моменту передачі Предмета лізингу на умовах викладених у даному договорі.

Доказами Вартості Предмета лізингу, на момент його купівлі, вважається рахунок-фактура, або інший документ на оплату Предмета лізингу, виданий Продавцем Предмета лізингу.

Пунктом 8.4 Договору фінансового лізингу передбачено, що всі планові платежі, які визначаються у Додатку № 2 до даного Договору сплачуються Лізингоодержувачем рівними частинами з 1-го по 10-й день поточного місяця, згідно з вказаного додатку та/або на підставі рахунків виставлених Лізингодавцем.

Плановий платіж, а також всі інші платежі, як передбачені даним Договором та які Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити, вважаються сплаченими в момент фактичного надходження коштів на розрахунковий рахунок Лізингодавця.

Всі платежі, які передбачені даним Договором, Лізингоодержувач повинен сплачувати самостійно на розрахунковий рахунок Лізингодавця або сплачувати на підставі виданої Лізингодавцем квитанції або рахунку.

Пунктом 10.1. передбачено що Лізинговий платіж: сплачується кожного місяця Лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця відповідно до умов даного договору та/або Додатку № 2 до Договору, який підписується Сторонами у відповідності до умов даного Договору.

Кожний Лізинговий платіж: включає в себе: - відсотки (проценти) за надання в лізинг Предмета лізингу в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних на залишок обсягу фінансування (Винагорода Лізингодавця); - частина від Обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує вартість Предмета лізингу).

Пунктом 10.2 визначено, що на момент укладання даного Договору розмір щомісячних лізингових платежів, за умови залишення Погодженої вартості Предмета лізингу на рівні, яка була визначена на момент підписання даного Договору, становить 7153,35 грн.

У випадку залишення Погодженої вартості Предмета лізингу нарівні, який було визначено на момент підписання даного Договору та до передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачу, Сторони зобов 'язані підписати Додаток № 2 до даного Договору.

Пунктом 17.2 Договору фінансового лізингу передбачено, що підписання цього Договору та Додатків до нього є свідчення факту ознайомлення, розуміння Сторонами та згоди Сторін з усіма визначеними, умовами та змістом Договору та Додатків до нього.

Статтею 628 ЦК Українивстановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ні змістом основного тексту Договору фінансового лізингу, ні підписаним Додатком № 1 не встановлено у грошовому виразі розмір фінансових активів, якими є Обсяг фінансування та винагорода Лізингодавця та не встановлений строк їх сплати.

Виходячи із змісту основного тексту Договору фінансового лізингу розмір фінансових активів, якими є Обсяг фінансування та винагорода Лізингодавця зміст основного тексту Договору фінансового лізингу та Додаток № 1 не міститься.

Оскільки зміст умов Договору фінансового лізингу підлягав фіксації у декількох документах, що, в свою чергу, підлягали підписанню сторонами, не підписання сторонами саме Додатку № 2 суперечить положенням ч. 1ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів"за якою: споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

В Договорі фінансового лізингу (п.1.2) та додатку №1 до договору зазначено: марка МТЗ, модель/комплектація 422, об'єм двигуна 50 к/с, привід повний, тип 4х4, бажаний колір червоний в кількості 1 шт.

В договорі та додатку до нього відсутні рік випуску, номери агрегатів, які дають можливість ідентифікувати предмет лізингу, як індивідуально визначену річ.

Зазначене в якості обєму двигуна значення 50 кінських сил визначає інший параметр потужність двигуна; КПП можуть бути наступних типів: механічна, автоматична, секвентальна. Значення 4х4 є характеристикою приводу, а не КПП.

Згідно п. 3.1.1. Договору Лізингодавець зобов'язаний придбати Предмет Лізингу, який визначено Лізингоодержувачем, в порядку та на умовах даного Договору та інших погоджень між сторонами.

Пунктом 3.1.2. Договору визначено обов'язок Лізингодавця передати придбаний для Лізингоодержувача Предмет лізингу на умовах, викладених у даному Договорі.

Тому, при укладенні договору були порушені положення самого договору і не можна говорити про те, що сторони дійшли згоди щодо предмета лізингу.

Так як у спірному договорі відсутнє чітке визначення таких істотних умов договору, як розмір і строк сплати лізингових платежів та предмету лізингу, зазначений договір є недійсним і з цієї підстави.

Відповідачем не було обґрунтовано співрозмірність такого платежу, а саме 10% від вартості предмета лізингу наданій послузі - оформлення типового бланку договору.

Розмір цього платежу явно, непропорційно великий як для суті послуги за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладення договору, зважаючи на те, що суть послуги сформульована дуже розпливчато і загально, не зазначено, що саме виконує лізингодавець, яким чином оформляється виконане ним, не передбачено прийняття виконаного лізингодавцем лізингоодержувачем.

Як вбачається з оспорюваного договору він виконаний шляхом внесення рукописного тексту до роздрукованого стандартного бланку, тобто при укладенні оспорюваного договору був відсутній індивідуальний підхід і зазначена послуга оцінена відповідачем непропорційно високо, щодо можливих витрат на її надання, які ні в договорі, ні в додатках до нього не вказані.

Таке положення договору, є вкрай несправедливими, одностороннім, викладеним лише в інтересах лізингодавця, оскільки воно явним чином суперечить принципу добросовісності, а його наслідком є істотний, дуже значний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача як споживача.

Отже, такі умови є несправедливими і порушують принцип добросовісності.

У порушення зазначених нормстатті 18 ЗУ "Про захист прав споживачів"статтею 12 договору «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність лізингоотримувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, зокрема, встановлена відповідальність лізингоодержувача у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього, розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу.

Водночас, відповідальність лізингодавця перед споживачем у вигляді одностороннього розірвання договору лізингоодержувачем, укладеним договором не передбачено.

Таким чином, споживач практично позбавлений можливості захистити свої права інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків.

Статтею 3 п. 3.2.7. договору передбачено право Лізингодавця в односторонньому порядку розірвати даний Договір у випадку неможливості придбання Предмета лізигу або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку Предмета лізингу та у разі не обрання нового Предмета лізингу Лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення Лізингоодержувача про такі обставини або відсутності жодних письмових заяв щодо врегулювання такої ситуації.

У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12. 7. ст. 12 даного Договору, що стосуєтсья обсягу повернення коштів.

Пунктом 12.7 договору передбачено, Лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку з підстав передбачених у п. 3.2.7. статті 3 даного Договору.

У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу сплачений ним Авансований платіж або частину Авансового платежу за відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків, які Лізингодавець утримує в якості штрафу за невиконання умов Договору, Платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.

Це є несправедливою умовою, оскільки, Лізингоодержувач не обирає продавця предмету лізингу та не бере участі у перемовинах з приводу його придбання - проте несе штрафні санкції та втрачає Платіж за оформлення договору.

Згідно з п.5.4 Договору, на Лізингоодержувача покладається відповідальність стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти Лізингодавця, як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що повязано з володінням, експлуатацією, транспортуванням предмета лізингу, або стану предмета лізингу, протягом строку лізингу або протягом терміну володіння лізингоодержувачем предметом лізингу, якщо він довший.

Згідно з п.5.10 договору, з дати передачі предмета лізингу лізингоодержувач бере на себе всі ризики, пов'язані з пошкодженням, втратою, викраденням або передчасним зносом предмета лізингу чи будь-якої його частини.

Пункт 7.4. передбачає обов'язкове страхування предмета лізингу по обов'язковому страхуванню цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також на умовах повного "КАСКО".

За пунктом 7.2 договору компанія страховика обирається Лізингодавцем, разом з тим на підставі п.7.3 договору страхування предмета лізингу здійснюється за рахунок Лізингоодержувача, але на користь Лізингодавця.

Пунктом 10.11 передбачено, що у разі невизначеної у даному Договорі зміни розмірів лізингових платежів Лізингодавець та Лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного Договору.

При цьому, стаття 12 не містить положень за якими Лізингоодержувач отримує назад сплачені кошти у випадку незгоди з умовами цієї додаткової угоди.

Отже, позивачу, як споживачу, фактично не надається можливість відмовитись від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Таким чином, зазначені умови договору суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, а тому завдають шкоду споживачеві та відповідно, є несправедливими.

Пунктом 10.9. договору визначено, що в період дії даного Договору Лізингодавець має право змінити розмір лізингових платежів або проіндексувати їх в залежності від цілого ряду суспільно-економічних чинників, зокрема, через зміну курсу валют.

Як вбачається з договору, предмет лізингу, лізингові платежі визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому прив'язка до зміни курсу міжнародної резервної валюти України по відношенню до гривні не ґрунтується на вимогах закону.

Окрім того, як вбачається зі змісту п. 10.9. договору, розмір лізингових платежів може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, яка впливає на діяльність лізингодавця та яке потягло за собою зміну вартості предмету лізингу, розміру податків і прирівняних до них платежів, суттєвих змін на грошовому ринку України, таких як збільшення індексу інфляції, та/або знецінення української гривні (девальвація) по відношенню до основної міжнародної резервної валюти України більше як на 10 відсотків у порівнянні з датою поточного платежу до дати укладання Договору. Проте, формули перерахунку не передбачено. Також лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

За договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв'язку із розірванням або невиконанням договору.

Пунктом 10.5 договору передбачено, що лізингоодержувач не може вимагати від Лізингодавця жодного відшкодування або зміни суми платежів за Договором у випадкуперерви в експлуатації Предмета лізингу.

Лізингоодержувач не має прав затримувати платежі термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження Предмета лізингу.

Лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь-яких обставин, пов'язаних з роботою або перервою в роботі Предмета лізингу та економічною ефективністю його роботи в періодлізингу, крім випадків, прямо передбачених цим Договором або спеціальним законодавством України.

Це є несправедливою умовою та суперечить принципу добросовісності викладеному в пункті 6 частини 1 статті3, частина 3 статті509 ЦК України.

Визнання недійсними вказаних положень договору окремо, призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, а тому договір повинен бути визнаний недійсним в цілому.

Відповідно до пункту 9.1 Договору Авансовий платіж складає частину від погодженої вартості Предмета лізингу, а також у випадках передбачених договором, частину від Вартості Предмета лізингу зазначеного у даному Договорі та у Додатку № 1 до даного Договору в розмірі 50 % на момент укладання даного Договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що лізингодавець зобов'язаний купити предмет Лізингу в розумний строк та виключно після сплати лізингоодержувачем таких платежів: платежу за оформлення договору, Авансового платежу, різниці до вже сплаченого авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

За умовами п. 4.2 Договору Лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 30 банківських днів з моменту його купівлі у продавця, тільки після сплати Лізингоодержувачем платежу за передачу предмета лізингу.

Таким чином, до передачі предмета лізингу Відповідач залучає від лізингоодержувача грошові кошти у розмірі понад 60 відсотків вартості предмета лізингу та після цього на протязі розумного строку має можливість поставити йому транспортний засіб.

З урахуванням вищевикладеного, позивач просив суд, визнати договір фінансового лізингу №00036 від 7 квітня 2016 року недійсним та стягнути сплачену відповідачу грошову суму у розмірі 39500 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 13 вересня 2016 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №00036 від 07 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Соул-Україна».

Стягнуто з ТОВ «Соул-Україна» сплачену ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 39500 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Соул-Україна» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2Ф відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що при підписанні договору позивач самостійно визначив предмет лізингу, який сторони закріпили у договорі.

Так, у п. 1.2 ст. 1 договору, в якому сторони визначили предмет лізингу, вказано, що «Предмет лізингу був самостійно та свідомо обраний Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача. У разі визначення в даному договорі та/або Додатку №1 марки та/або моделі Предмета лізингу, без зазначення інших індивідуальних ознак, даним договором сторони погодили та визначили, що Предмет лізингу вважається повністю індивідуально визначений на рівні базової моделі та комплектності.

Щодо не зазначення року випуску предмета лізингу, апелянт зазначив, що, однією з підстав отримання предмета лізингу є сплата Авансового платежу. Відповідно до п. 9.2 ст. 9 договору фінансового лізингу №00036 передбачено право Лізингоодержувача у разі неможливості сплатити Авансовий платіж протягом визначеного терміну, Лізингоодержувач зобовязаний письмово повідомити про це Лізингодавця. Після отримання такої заяви Лізингодавець має право надати додатковий термін на сплату Авансового платежу шляхом укладання додаткової угоди між Сторонами.

Оскільки Лізингоодержувачем не визначено, що він бажає отримати Предмет лізингу який був у використанні то відповідно Позивач бажає отримати у лізинг Предмет лізингу який не був у використанні тобто новий.

У звязку з цим є велика вірогідність того, що Лізингодавець буде не в змозі задовольнити вимогу Лізингоодержувача щодо року випуску Предмета лізингу оскільки як видно з умов договору, Лізингоодержувач може (має право) сплачувати Авансовий платіж як у 2017 році так і у 2018 році.

Щодо відсутності номера кузова, апелянт зазначає, що під час укладання договору непрямого фінансового лізингу, у Лізингодавця не має можливості знати номер кузова, оскільки спочатку укладається договір фінансового лізингу і лише потім, відповідно до специфікації та за умови виконання умов договору Лізингоодержувачем, Лізингодавець купує у постачальника (продавця) бажаний автотранспорт.

Посилається на те, що з позовної заяви та рішення суду першої інстанції жодним чином не доведено та не зазначено тих обставин щодо несправедливості умов договору фінансового лізингу, також позивачем не доведено а судом не встановлено наявності існування трьох чинників, які необхідні для кваліфікування умов договору як несправедливими.

Також звертає увагу, що суд першої інстанції в рішенні хибно вказує на несправедливі положення Договору щодо плати за дострокове його погашення. У разі дострокового виконання договору після спливу 12 (дванадцяти) місяців Лізингоодержувач не сплачує жодні штрафи чи доплати. При встановленні судом першої інстанції, того що умови договору, щодо мінімального строку лізингу (12 місяців) є несправедливими, Суд першої інстанції автоматично визнав несправедливими умови ЗУ «Про фінансовий лізинг» щодо мінімального строку на який предмет передається в лізинг.

Крім цього, суд першої інстанції в своєму рішенні вказує про необґрунтованість розміру платежу за оформлення договору в розмірі 10% від вартості предмета лізингу. З цього приводу апелянт звертає увагу на те, що ст. 11 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» визначено, що вільні ціни встановлюються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Законодавством встановлена свобода в субєктів господарювання щодо визначення ціни на свої послуги, обмеження стосується лише тих послуг, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З договору вбачається, що позивач погодився на встановлену ціну, про що свідчить добровільне підписання ним Договору та оплата цих послуг у належному розмірі. Судом першої інстанції не було враховано той факт, що для повноцінного функціонування Товариства необхідно нести витрати на заробітну плату працівників, ви наймання приміщень (офісів), закупівлю канцелярських товарів та багато іншого.

Також звертає увагу, що предметом за Договором фінансового лізингу №00036 є не автомобіль, а послуги, які надаються Лізингодавцем. Тобто, предметом спірного Договору є надання Лізингоодержувачу послуг спрямованих на інвестування власних чи залучених фінансових активів, така послуга полягає в наданні Лізингодавцем у виключне користування на визначений строк Лізингоодержувачу майна, а не купівля-продаж автомобіля, ти більше вартість послуг чітко визначена в Договорі, а саме за користування обсягом фінансування лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю винагороду в розмірі 20 відсотків річних, договором також передбачені і інші послуги вартість яких також встановлена у відсотках від вартості предмета лізингу.

Рішення суду стосовно неправомірності отримання платежу за оформлення договору в розмірі 10% від вартості предмета лізингу на момент укладання договору не відповідають дійсності та укладеному договору, а чинне законодавство не забороняє включати у Договір фінансового лізингу окрім лізингового платежу інші платежі щодо яких між сторонами є домовленість, яка викладена у договорі фінансового лізингу.

Посилається на те, що договір підписаний сторонами, містить детальний опис послуг, що надаються Відповідачем. В момент підписання договору Позивач отримав примірник Договору та додаток до нього. Опис послуг приведено детально, щоб виключити необхідність їх усного тлумачення та уникнення подальших непорозумінь між сторонами з приводу трактування умов Договору.

Всі положення договору чітко викладені в договорі та додатках до нього. Кожне положення угоди прописано детально з метою виключити можливість усного тлумачення умов Договору.

Наявні письмові докази, які свідчать про отримання доступної, достовірної та своєчасної інформації під час підписання угоди, а саме: підписи Позивача у Договорі та додатку до нього, сплата платежу за оформлення договору та інше, Позивачем та судом першої інстанції жодним чином не спростовані.

Підписавши Договір та додаток до нього, Позивач тим самим підтвердив свою обізнаність з умовами Договору та висловив свою згоду з цими умовами.

Отже, Відповідачем не було здійснено жодної дії, яка б вводила позивача в оману, відповідачем не повідомлено жодної обставини, яка не відповідає дійсності, а позивачем в свою чергу, не надано жодного доказу введення його в оману Відповідачем під час укладання Договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 квітня 2016 року між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та позивачем було укладено Договір фінансового лізингу за № 00036 на придбання трактора МТЗ «Білорус 422» вартістю 395000 грн.

В цей же день позивачем було внесено 40500 грн.авансового платежу, що підтверджується відповідними квитанціями.

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком № 1, в яких зазначено марку/модель (МТЗ), комплектацію/модифікацію (422), об'єм/тип двигуна (50 к.с.), тип КПП (4х4), привід ( пов.), бажаний колір (червоний) та вартість предмету лізингу (395000 грн.).

В договорі та додатку до нього відсутні рік випуску, номери агрегатів, які дають можливість ідентифікувати предмет лізингу, як індивідуально визначену річ.

Зазначене в якості обєму двигуна значення 50 кінських сил визначає інший параметр потужність двигуна; КПП можуть бути наступних типів: механічна, автоматична, секвентальна, а значення 4х4 є характеристикою приводу, а не КПП.

22 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до адміністрації ТОВ «СОУЛ Україна» із заявою про розірвання договору, і просив повернути сплачені ним кошти у сумі 40500 грн.

25 квітня 2016 року ОСОБА_2 направив директору ТОВ «СОУЛ-Україна» розширену заяву, у якій зазначив, що просить розірвати договір № 00036 від 07 квітня 2016 року з причини отримання невірної інформації про продаж трактора МТЗ-422 2013 р.в. за ціною 81000 грн. (це ціна 2013 року). Інформацію отримав у Інтернеті. Дівчина (менеджер Наталія), яка відповідача відразу сказала, що трактори за ціною 2013 року 81000 грн. є у наявності і доставка їх по Україні безкоштовна для клієнта, вони відпускаються в кредит на три роки під 7,2% від залишкової суми (перший рік безпроцентний), але потрібно зробити перший внесок 40500 грн. Протягом 10 робочих днів трактор буде поставлений клієнту.

По приїзді у м. Луцьк він підписав договір, запитуючи чому стоїть така сума 395000 грн., на що отримав відповідь, що ціна стоїть на трактор 2016 року і вона потрібна для перевезення його через кордон Республіки Білорусь, і що ця ціна на його трактор не розповсюджується.

Після цього він неодноразово телефонував, врешті решт відповіли, що трактор не прийшов випробовування через двигун, що не відповідає заводським вимогам.

Заява з майже таким же змістом була продубльована ним 26 травня 2016 року. У заяві, адресованій відповідачу 25 липня 2016 року він також просив повернути йому кошти у сумі 40500 грн. за трактор МТЗ-422 2013 р.в.

В цій заяві він нагадував , що іншій особі, з якою вони їздили купувати трактори і платили однакові суми ОСОБА_3 кошти повернули.

Платіжним дорученням від 24 червня 2016 року № 352 позивачу повернуто 1000 грн. авансового платежу згідно договору фінансового лізингу.

У відповідь на своє звернення позивач отримав відповідь від 19 травня 2016 року № 31, що договір фінансового лізингу № 00036 від 07 квітня 2016 року розірваний. Повернення сплачених коштів відбуватиметься у відповідності до положень п.12.1 ст. 12 Договору та у строки, визначені п.12.8 Договору, сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.

Приблизно такого ж змісту 07 червня 2016 року було надано відповідь на другу заяву позивача.

Таким чином, встановлено, що між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу, на виконання якого позивачем було сплачено 40500 грн., даний договір розірвано за згодою сторін з ініціативи позивача ОСОБА_2 на підставі його заяви від 22 квітня 2016 року, після чого позивачу було повернуто кошти в сумі 1000 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вартість послуг з платежу за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 39500 грн., які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 39500 грн. відповідачем не надано.

Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими.

Крім цього, договором фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обовязками сторін.

Несправедливі умови договору лізингу, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві, є достатніми підставами для визнання недійсним даного договору лізингу із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу укладення, виконання та розірвання договору, а також і вирішення спору між сторонами регулюється нормами Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 від 16.12.1997 року з наступними змінами та доповненнями, а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, з преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За статтями 1 та 2 Закону «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п.5 ч. 1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до п.17 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини пятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Така правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа №6-2766цс15), що у відповідності до ст. 360-7 ЦК України є обовязковою для всіх судів України.

Із п. 2 ч. 6ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»слідує, що у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Отже, для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий _____ О.М. Данілов

Судді _____ М.В. Мережко

_____ ОСОБА_4