Ухвала суду № 63200053, 01.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/1902/16-ц Головуючий у І інстанції Подрєзова Г. О.Провадження № 22-ц/780/5149/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 8 01.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

1 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, Публічне акціонерне товариство «Київобленерго», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю ,-

встановила:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

11 січня 1995 року за актом прийому-передачі військова частина А-3654 передала йому на відповідальне зберігання нежитлове приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок», яке на той час перебувало на балансі КЕС військової частини А-3654.

З того часу позивач добросовісно, відкрито володіє та використовує вказане майно для власних потреб, військова частина це майно не витребовувала.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати за ним право власності на вказане нежитлове приміщення за набувальною давністю.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішення суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності, порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з наступних підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для набуття за позивачем права власності на майно в порядку ст. 344 ЦК України відсутні, оскільки цим майном відповідач заволодів на підставі договору без визначення строку повернення майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За змістом ч.ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до ч.3 ст. 344 ЦК України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред»явив вимоги про його повернення, вона набуває права власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п»ятнадцять років, а на рухоме майно через п»ять років з часу спливу позовної давності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 11 січня 1995 року за актом прийому-передачі отримав від військової частини А-3654 на відповідальне зберігання нежитлове приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок», яке на той час перебувало на балансі КЕС військової частини А-3654. За цим актом ця будівля передавалася ОСОБА_2 як військовослужбовцю військової частини А-2442 з метою зберігання майна частини та його особистих речей ( а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов»язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажедавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов»язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договір зберігання. Якщо строк договору зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач повинен зберігати річ до пред»явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Виходячи із викладених вимог закону, позивач ОСОБА_2 заволодів нежитловим приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок», на підставі договору зберігання, укладеним у формі акту прийому передачі від 11 січня 1995 року між ОСОБА_2 як зберігачем та законним володільцем вказаного майна військовою частиною А-3654 як поклажодавцем. При цьому сторони у договорі зберігання не встановили його строк, отже, в силу вимог ч.2 ст. 938 ЦК України, ОСОБА_2 повинен його зберігати до пред»явлення військовою частиною А-3654 або її правонаступником вимоги про повернення нежитлового приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок».

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору.

Оскільки сторони договору зберігання від 11 січня 1995 року не встановили строк цього договору, в силу вимог ч.2 ст. 938 ЦК України не закінчився час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору, зокрема, власник нежитлового приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок може пред»явити вимогу про повернення цього майна.

Із змісту ч.3 ст. 344 ЦК України випливає, що випадку, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, умовою для набуття права власності на майно за набувальною давністю є закінчення строку договору.

Оскільки встановлено, що строк вказаного договору зберігання від 11 січня 2015 року не закінчився, отже, не настали умови для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ч.3 ст. 344 ЦК України.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у позові ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що власник не цікавиться своїм майном, оскільки військової частини А-3654 розформована, не підтверджені матеріалами справи, оскільки до справи не залучено вказану військову частину або її правонаступника.

Матеріали справи також не містять даних про те, що нежитлове приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок» взято на облік як безхазяйне майно відповідно до вимог ст. 335 ЦК України, тому відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :