Постанова № 63188364, 29.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3996/15 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Мамчура Я.С. Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2015р. №№ 0001102201/2650, 0001092201/2651.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 24.06.2015р. №№ 0001102201/2650, 0001092201/2651.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 20.04.2015р. по 13.05.2015р. співробітниками Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2014р. по 28.02.2015р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2014р. по 28.02.2015р.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень: - п.п. 14.1.36 п. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6 453 707,00 грн., у тому числі: за жовтень 2014 року - 3 118 453,00 грн., листопад 2014 року - 1 294 225,00 грн., грудень 2014 року - 2 041 029,00 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.10.3 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 3 291 621,00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкове зобов'язання на загальну суму 3 198 632,00 грн., в тому числі по взаємовідносинах з: ТОВ «Бел Оіл» за листопад 2014 року в сумі 2 594 241,00 грн., грудень 2014 року - 106 142,00 грн.; ТОВ «Парком Транс» за січень 2015 року - 498 249,00 грн.; - п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Укртрансоіл-2009» на загальну суму 4 562 325,00 грн., в тому числі: за жовтень 2014 року - 2 583,00 грн., листопад 2014 року - 2 871 065,00 грн., грудень 2014 року - 1 380 677,00 грн., січень 2015 року - 308 000 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 20 травня 2015 року № 1101/10-16-22-01/38274109, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2015 року: - № 0001102201/2650, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 680 560,50 грн., з яких, за основним платежем - 6 453 707,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 226 853,50 грн.; - № 0001092201/2651, яким нараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4 114 526,25 грн., з яких, за основним платежем - 3 291 621,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 822 905,25 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, а відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 28 липня 2014 року між ТОВ «Нафто Синтез» (покупець) та ТОВ «Укртрансоіл-2009» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 28071, згідно якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору.

На підтвердження реальності зазначеного договору, позивачем було надано: специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки.

Крім того, 28 липня 2014 року між ТОВ «Нафто Синтез» (поклажодавець) та ТОВ «Укртрансоіл-2009» (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 28072, відповідно до якого, поклажодавець зобов'язується передати, а зберігач зобов'язується прийняти товар на відповідальне зберігання. Приймання на зберігання товару відбувається за актом приймання-передання, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками після фактичного прийняття.

На підтвердження реальності зазначеного договору, позивачем було надано: додаткові угоди, додатки до договору, акти надання послуг, акти прийому-передачі товару, акти повернення товару з відповідального зберігання, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки.

Разом з тим, 28 липня 2014 року між ТОВ «Нафто Синтез» (замовник) та ТОВ «Укртрансоіл-2009» (експедитор) було укладено договір транспортного експедирування, згідно якого, замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника забезпечити організацію та доставку вантажу замовника автомобільним транспортом (автоцистернами) в межах території України.

На підтвердження реальності зазначеного договору, позивачем було надано: додаткові угоди, додатки до договору, акти надання послуг, податкові накладні, акт звіряння, заявки, платіжні доручення.

31 липня 2014 року між ТОВ «Нафто Синтез» (продавець) та ТОВ «Бел Оіл» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 31/07-1П, згідно якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору.

На підтвердження реальності зазначеного договору, позивачем було надано: додатки до договору, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, видаткові накладні, податкові накладні, акт звіряння, заявки, додаткові угоди та акти приймання-повернення, видаткові накладні (повернення), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

Також, 10 січня 2015 року між ТОВ «Нафто Синтез» (комітент) та ТОВ «Парком Транс» (комісіонер) було укладено договір комісії № 101-К, відповідно до якого, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду вчинити правочини щодо реалізації паливно-мастильних матеріалів відповідно до специфікацій в додатках до цього договору.

На підтвердження реальності зазначеного договору, позивачем було надано: додатки до договору, видаткові накладні, податкові накладні, звіти комісіонера, акти звіряння, банківську виписку.

Дослідивши подані позивачем документи на підтвердження доводів про правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту за господарськими відносинами з вказаними вище контрагентами, колегія суддів зазначає, що наявність лише зазначених вище документів не є достатніми доказами товарності господарських операцій, за відсутності інших документів, які відображають реальність таких операцій, з врахуванням технічних та трудових ресурсів, наявності технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, тощо.

Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом визначає Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06 квітня 2000 року № 1644-ІІІ (далі - Закон № 1644-ІІІ).

Згідно ст. 1 вказаного Закону, небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

В силу ст. 19 Закону № 1644-ІІІ, транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Відповідно до ст. 20 Закону № 1644-ІІІ, перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюється відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, до якої Україна приєдналась в березні 2000 року, відповідно до Закону України від 02 березня 2000 року № 1511-ІІІ.

Згідно даної Європейської угоди, перевезення небезпечних вантажів має певну специфіку, яка полягає в тому, що вимоги до перевезення визначаються для кожного вантажу окремо та можуть бути встановлені обмеження на сумісне завантаження небезпечних вантажів в транспортний засіб.

Порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України визначені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (далі - Правила).

Згідно п. 1.4 Правил, небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Положеннями підпункту 6.9.1 пункту 6.9 Правил визначено, що на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Свідоцтв про допущення до перевезення небезпечних вантажів позивачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Крім цього, матеріали справи не містять довіреностей на водіїв та страхових полісів.

Згідно абз.4 ч. 2 ст. 8 Закону № 1644-ІІІ, перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.

Доказів розроблення та погодження з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрутів та режимів перевезення небезпечних вантажів, матеріали справи не містять.

Відповідно до пп. 5.4.1 п. 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281/171/578/155), перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом. Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивачем не надано доказів перевірки якості та кількості придбаного товару, тобто, виконання обов'язкової, згідно Інструкції процедури.

Журналів зважування, позивачем ні до суду першої інстанції, ні апеляційному суду також надано не було.

Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність заінтересованості ТОВ «Нафто Синтез» у перевірці кількості та якості документально придбаних нафтопродуктів, у зв'язку з чим, колегія суддів зазначає про наявність сумнівів щодо зміни майнового стану платника податків та реальності господарських операцій за договорами.

Крім іншого, колегією суддів враховується, що відпуск нафти і нафтопродуктів, згідно з п. 7.2 розділу 7 Інструкції №281/171/578/155, здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.

Приписи пункту 7.5 Інструкції № 281/171/578/155 визначають, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому, третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено. ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Абзацом 10 ч. 2 ст. 8 Закону № 1644-ІІІ передбачено обов'язок перевізника небезпечних вантажів здійснювати в установленому порядку обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів.

В той же час, абзацом 8 ч. 1 ст. 7 Закону № 1644-ІІІ закріплено обов'язок відправника небезпечних вантажів здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів, надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку та інше.

Водночас, матеріалами справи не підтверджується факту страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Згідно з вимогами п. 6.1 розділу 6 Інструкції № 281/171/578/155, на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації). Дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.

Нафта та нафтопродукти мають зберігатись відповідно до вимог ДСТУ 4454.

Згідно п. 14.3 Інструкції №281/171/578/155, облік нафти і нафтопродуктів у фізичних величинах (за об'ємом, масою) ведеться безпосередньо матеріально відповідальними особами, а бухгалтерська служба підприємства здійснює їх кількісно-грошовий облік.

Відповідно до п. 14.4 Інструкції № 281/171/578/155, матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів резервуарами місткістю до 100 м3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Пункт 14.5 Інструкції №281/171/578/155 визначає, що приймання нафти і нафтопродуктів, які не належать підприємству, також відображається в журналі обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП.

Всупереч наведеним вимогам, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, книгу кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП, журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП, що передбачено Інструкцією №281/171/578/155.

Згідно пп. 1.22 п. 6.1 розділу 6 Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04 червня 2007 року № 271/121, до акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою №14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, мають бути додані: паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Разом з тим, надані позивачем сертифікати відповідності не можуть бути належними доказами у справі, оскільки з їх змісту неможливо встановити відповідність документально поставленої партії нафтопродуктів зафіксованій у таких сертифікатах інформації та видачу останніх на зазначену партію товару.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що в товарно-транспортних накладних, які надані позивачем до суду першої інстанції відсутній запис про пломби, в графі «дата і час прибуття/виїзду» містяться лише дати без часу, в графі «довіреності» відсутні будь-які записи та ким вони видані.

Колегія суддів, також, звертає увагу на те, що ТОВ «Нафто Синтез» не забезпечено трудовими ресурсами. Згідно штатного розкладу на підприємстві, кількість працюючих становить - 1 особа, що, на думку колегії суддів, унеможливлює проведення значних обсягів фінансово-господарських операцій.

Отже, сукупність встановлених під час податкової перевірки та підтверджених в суді апеляційної інстанції обставин, дозволяють зробити висновок, що реально правочини з урахуванням часу, фактичної наявності трудових ресурсів, відсутності підтверджуючих документів щодо перевірки якості, кількості, походження придбаного палива, його переміщення та зберігання правочини не відбувалися і податкові накладні оформлені виключно на папері для надання-отримання податкової вигоди.

Встановлена судом апеляційної інстанції та не спростована позивачем юридична дефектність первинних документів, а також відсутність документального підтвердження руху товару, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний характер укладених між контрагентами правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Однак, дана обставина не дає підстав вважати, що сторони договірних відносин мали на меті настання реальних правових наслідків, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту колегія суддів вважає безпідставним.

У спірних правовідносинах колегія суддів, також, враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у спорах з подібними правовідносинами.

Так, у своїй постанові від 27 березня 2012 року в справі № 21-737во10 Верховний Суд України зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 2а-2717/11/2670 за позовом ТОВ «Ампір СВ» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також, оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання.

Посилання позивача на Висновок судової економічної експертизи по адміністративній справі № 810/2523/15 за адміністративним позовом ТОВ «Укртрансоіл-2009» до ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області по взаємовідносинах в рамках договору купівлі-продажу № 28071 від 28.07.2014р. між ТОВ «Укртрансоіл-2009» та ТОВ «Нафто Синтез», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вирішення питання щодо документального підтвердження реалізації ТОВ «Укртрансоіл-2009» паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Нафто Синтез» по вказаному договору належить до компетенції суду.

За наведених обставин, наданих доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 24.06.2015р. №№ 0001102201/2650, 0001092201/2651 є правомірними та необґрунтовано скасовані судом першої інстанції.

Колегія суддів, також, звертає увагу на те, що підставою проведення перевірки позивача було виникнення обставин, передбачених пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, тобто отримання постанови слідчого про проведення перевірки у межах кримінального провадження.

При цьому, платником податків допущено представників контролюючого органу до проведення перевірки.

З аналізу норм податкового законодавства вбачається, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Доводи позивача з приводу того, що відповідачем в своєму Акті перевірки неправомірно використано висновки Акту перевірки по ТОВ «Укртрансоіл-2009» від 18.05.2015р., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, Акт перевірки по ТОВ «Нафто Синтез» було складено 20.05.2015р., а п. 2.4.12 Акту містить лише опис порушень, які були встановлені в ході проведення перевірки ТОВ «Укртрансоіл-2009».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ТОВ «Нафто Синтез», а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Мамчур Я.С. Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено 05.12.2016 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Сорочко Є.О.

Мамчур Я.С