Постанова № 63187537, 05.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4954/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого - судді Балан Я.В., суддів Завальнюк І.В. Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл до Державної міграційної служби України про визнання рішення ДМС України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірними та скасувати його та зобовязання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл до Державної міграційної служби України про визнання рішення ДМС України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірними та скасувати його та зобовязання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення від 01.07.2016 року було постановлено у відповідності з висновком про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, винесеним відділом по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 21.06.2016 р. Зазначене рішення підготовлено на підставі раніше зібраних матеріалів та результатів повторної співбесіди, проведеної 21.03.2016 р. У висновку від 21.03.2016 року, відсутні суттєві відомості, які надавались позивачем, є певні неточності, акценти на другорядній інформації, тенденційності в оцінці загальної ситуації в країні і в рідному місті позивача, що свідчить про формальний, поверхневий підхід до вивчення всіх обставин перебування позивача в Україні та причин, за якими він не може повернутися на Батьківщину. Крім цього позивач вбачає упереджене ставлення до нього справи з боку співробітників ДМСУ, через те, що їх попереднє рішення було скасовано судом.

З наведених підстав позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2016 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки невідомі. Від представника відповідача надійшли письмові заперечення, в яких зазначено, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка або експерта, та можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

На підставі ч. 1 ст. 41 та ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто без здійснення фіксування судового засідання.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги позивача, докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Арабської Республіки, місце народження м. Алеппо, ОСОБА_4, адреса проживання на період вибуття ОСОБА_4. За національністю курд, за віросповіданням мусульманин (суніт), має повну середню освіту, неодружений, національний НОМЕР_1, виданий 11.10.2011 року.

Позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області (далі Управління) із заявою від 01.11.2013 року про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, посилаючись на те, що виїхав із ОСОБА_4 через нестабільну політичну ситуацію та громадянську війну. Він побоюється , що терористичні угрупування можуть змусити його приймати участь у бойових діях. Так як в Україні, м. Одеса у нього проживає та навчається брат, то він вирішив прямувати до України.

Згідно особової справи №2013OD0356 на територію України позивач прибув 15.03.2012 року авіарейсом ОСОБА_4, м. Алеппо Україна, м. Одеса, офіційно, на підставі національного паспорту № 006506140 та одноразової візи № Y05280808.

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло висновку за доцільне відмовити громадянину ОСОБА_3 Арабської Республіки ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміль у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що оформлено Висновком від 24.11.2014 року Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що повідомлені позивачем факти щодо побоювання стати жертвою військового конфлікту, в час коли у ОСОБА_4 розгорнулася громадянська війна, не відповідають критеріям статусу біженця та додаткового захисту, а отримана інформація щодо причини виїзду з країни походження має низку суперечностей.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл до Державної міграційної служби України задоволено частково, визнано протиправним та скасоване рішення Державної міграційної служби України №16-15 від 31.01.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобовязано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності із процедурою, передбаченою законодавством.

Головним управлінням ДМС України в Одеській області, відповідно до рішення ДМС України від 05.02.2016 року №8-16, прийнято наказ №48 від 12.03.2016 року про повторний розгляд заяви особи про визнання віженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл, особова справа №№ 2013OD0356.

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло висновку за доцільне відмовити громадянину ОСОБА_3 Арабської Республіки ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміль у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що оформлено Висновком від 21.06.2016 року. Вказаний висновок Управління обґрунтувало тим, що ситуація в країні громадянського походження була використана заявником для звернення за захистом в Україні та отримання довідки про звернення за захистом в Україні. Заявник має можливість безперешкодно повернутись до країни громадянського походження, в тому числі до регіону свого постійного проживання. Аналізом матеріалів особової справи встановлено, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

На підставі зазначеного висновку 01.07.2016 року було прийнято рішення №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл в у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає вказане рішення таким, що не відповідає законові з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 ОСОБА_5 з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, ОСОБА_6 Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в ОСОБА_4. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він служив строкову службу в якості оператора-навідника БМП, проте не хоче воювати ні в рядах ОСОБА_3 армії, ні в рядах бойовиків ІГІЛ, ні в рядах курдських ополченців.

Відповідно до ОСОБА_5 УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у ОСОБА_4 на даний момент: Оперативне ОСОБА_5 Оffїсе Великобританії по ОСОБА_4 від 15.01.2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): ...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в ОСОБА_4, коли заявник є дезертиром з ОСОБА_3 армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму.

Таким чином, позивач, не бажаючи брати участь у військовому конфлікті, у разі повернення на батьківщину буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, тобто зазнаватиме переслідувань.

Згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, Інформація по країні і ОСОБА_5 - ОСОБА_4: Безпека й гуманітарна ситуація, грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в ОСОБА_4 перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах ОСОБА_4, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини ОСОБА_4 в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).

Крім того, з аналізу останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м. Алеппо, звідки походить позивач, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі, часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, що призводить до масової загибелі людей.

По даним ООН, в ОСОБА_4 з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей (http://ria.ru/world/20140602/1010352568.html). Згідно інформації, станом на 07.02.2015 року, в м. Алеппо за результатами мінометних обстрілів бойовиків постраждали 26 осіб (http://www.rg-ru/2015/02/07alepo-anons.html). По даним міжнародної правозахисної компанії Amnesty International від 05.03.2015 року, урядові війська ОСОБА_4 продовжують використовувати так звані бочкові бомби проти цивільного населення. В доповіді у першу йдеться про ситуацію у м. Алеппо, де тільки в квітні місяці було застосовано 85 бочкових бомб, які розірвались в школах, лікарнях, мечетях та ринках. Також, за даними Amnesty International, в результаті таких бомбардувань в м. Алеппо у 2014 році загибли 3000 осіб, а по всій ОСОБА_4 з 2012 року більш 11 тисяч людей (http://world.lb.ua/news/2015/05/06/304123_amnesty_international_osudila.html).

З карти конфлікту в ОСОБА_4 станом на 31.05.2015 року, м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією ОСОБА_4, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації Ісламська держава.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).

В країні походження позивача іде громадянська війна, і тому наведений вище висновок Європейського суду з прав людини підлягає застосуванню до осіб, що покидають ОСОБА_4.

Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН від жовтня 2014 року, на даний момент майже всі райони країни (ОСОБА_4) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угрупування Ісламська держава Іраку і аль-Шама зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу ОСОБА_4 і часто вступає у збройні сутички з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угрупування Ісламська держава Іраку і аль-Шама 23.09.2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в ОСОБА_4 успіху досі не принесли, конфлікт і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщенню людей і руйнування інфраструктури країни.(ч.2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від жовтня 2014 року).

Відповідно до ч.4 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, за наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції ОСОБА_7, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я призвело до тисяч смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї.

Згідно ч.31 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в ОСОБА_4, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обгрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці на місці (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Викладене спростовує твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в Україні через те, що він виїхав з ОСОБА_4 на навчання, а не через переслідування чи загрозу його життю, - оскільки підстави для надання позивачу захисту в Україні виникли вже під час його перебування в Україні, тобто є біженцем на місці.

Відповідно до ч.34 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з ОСОБА_4 держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами ОСОБА_4, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Згідно ч.36 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, солідарність може і повинна виражатися за допомогою забезпечення належного звернення та захисту відносно малих груп сирійців, які прибувають безпосередньо з ОСОБА_4, через країни регіону або морем в більш віддалені країни, а також за допомогою надання їм доступу на територію і до оперативних і справедливим процедурам розгляду клопотань про надання притулку. Необхідні великодушні підходи до захисту, що виражаються в незастосування санкцій до тих, хто прибуває без документів, що засвідчують особу (або іншим неправомірним чином), і в високому рівні позитивних рішень за клопотаннями про статус біженця поряд з наданням супутніх прав.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

За викладених обставин, суд вважає абсолютно необгрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки вищенаведена інформація по країні походження навпаки, підтверджує реальність такого ризику.

Крім цього відповідач у висновку від 01.07.2016 року зазначено, що шукач захисту мав можливість повернутися до країни громадянського походження, проте Державна авіаційна служба України листом від 07.10.2016 року №1.29-10145 повідомила, що на даний момент рейси за маршрутом Київ-Латакія(ОСОБА_4) Київ не виконуються, останній рейс за вказаним маршрутом виконався 05.10.2015 року авіакомпанією «Українсько-середземноморські авіалінії».

Таким чином, серед фактів, повідомлених позивачем та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походження, суд вбачає підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, оскільки позивач має обґрунтовані побоювання у випадку повернення до ОСОБА_4 стати жертвою переслідування з боку влади, як особа, що ухиляється від військової служби, і тим самим, розглядатись як особа, що є противником сирійської влади. Також існує реальна загроза для позивача у разі повернення на батьківщину бути підданим тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Враховуючи висновки УВКБ ООН щодо ситуації в ОСОБА_4, які викладені у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають ОСОБА_3 Арабську Республіку за жовтень 2014 року, а також враховуючи те, що позивача, у разі повернення на батьківщину, буде покликано до загальної мобілізації до армії Сірії, яка приймає участь у громадянській війні в цій країні, твердження позивача про наявність в ОСОБА_4 небезпеки його життю не можна вважати очевидно необґрунтованими.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення відносно позивача, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - підлягає задоволенню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Одночасно, суд дійшов висновку, що слід відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобовязання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки питання прийняття такого рішення відноситься до компетенції органів Державної міграційної служби України.

Проте, на думку колегії суддів відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що керуючись приписами ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав позивача, слід вийти за межі позовних вимог та зобовязати Державну міграційну службу України розглянути питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл до Державної міграційної служби України про визнання рішення ДМС України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірними та скасувати його та зобовязання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл до Державної міграційної служби України про визнання рішення ДМС України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірними та скасувати його та зобовязання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту задовольнити частково.

Рішення Державної міграційної служби України від 01.07.2016 року №350-16 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасувати.

Зобовязати Державну міграційну службу України розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Джаміл статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяБалан Я.В.

СуддяЗавальнюк І.В.

Суддя Тарасишина О.М.