Ухвала суду № 63170429, 22.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/201/16 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/783/6614/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Шандри М.М.

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні преставника позивача ПАТ «Дельта Банк» - Косякевич Ю.С., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 та третьої особи ТзОВ НВФ «ДОКА» - Биця І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича - Сущенка Юрія Вячеславовича на рішення Галицького районного суду м.Львова від 15 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_8, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «ДОКА» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «ДОКА» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено.

Вказане рішення оскаржило ПАТ «Дельта Банк».

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Дельта Банк» у повному обсязі. Вважають рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте при неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи та порушенні норм матеріального і процесуального права. Зазначають, що боржник належним чином не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по кредитному договору у розмірі 467227,05 грн., яка складалась із заборгованості по тілу кредиту, відсотках, пені та трьох відсотках річних. Зазначають, що твердження суду про відсутність збитків завданих банку внаслідок невиконання умов кредитного договору є такими, що не відповідають дійсності. Так, слід вважати, що і не одержані доходи, які особа повинна була одержати за належного виконання зобов'язань є збитками. Також, вказують на те, що судом не застосовано ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», хоча дана норма є спеціальною для правовідносин по зверненню стягнення на предмет іпотеки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, відповідача та його представника, що також представляє третю особу в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись зокрема, на ст.ст. 509, 525, 526, 530, 611, 612, 1054, 1049, 629, 625, 590 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 11, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та відмовляючи в задоволенні позову, - виходив з того, що 16.10.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ Науково-виробнича фірма «ДОКА» було укладено договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2001657, відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у розмірі 524000,00 грн. з обов'язком оплати за користування кредитом 27,99 % річних з кінцевим терміном повернення 15.10.2016 року. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2015 року (набрало законної сили 26.01.2016 року) з ТОВ НВФ «ДОКА» на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто 206000,00 грн. заборгованості за кредитом, 46435,88 грн. заборгованості по сплаті відсотків, 14,61 грн. пені, 0,73 грн. - 3 % річних, 7312,12 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 437,26 грн. - 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків, 73360,00 грн. штрафу. Відповідно до тексту рішення суду стягнення за кредитним договором здійснюється у достроковому порядку у зв'язку з неналежним виконання позичальником умов договору. З матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором 16.10.2013 року укладено іпотечний договір, за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ НВФ «ДОКА» в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8 22.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» направив ОСОБА_8 претензію з вимогою погасити заборгованість ТОВ НВФ «ДОКА» перед банком, за якою було передбачено, що у разі непогашення боргу, банком буде розпочата процедура звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з наданим позивачем розрахунком суми боргу за кредитним договором станом на 7.09.2016 року, заборгованість ТОВ НВФ «ДОКА» складає: - 0,00 грн. - заборгованість за кредитом; - 22728,91 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; - 61921,49 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; - 8846,59 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів; - 1599,60 грн. - підвищена ставка пені; - 68120,00 грн. - штраф; - 1651,60 грн. - 3 % річних від суми неповерненого кредиту; - 671,67 грн. - 3 % річних від суми неповернених відсотків; - 121,85 грн. - підвищена ставка відсотків, всього - 165661,71 грн. В цей же час, згідно зі звітом про оцінку майна станом на 4.05.2016 року, вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 2733000,00 грн. Вирішуючи позовну вимогу ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що згідно з п. 2.3.2 іпотечного договору предмет іпотеки оцінюється сторонами в сумі 1049761,00 грн., і з врахуванням того, що розмір заборгованості ТОВ НВФ «ДОКА» перед банком, встановленої судом, становить 165661,71 грн., вважав, що розмір простроченої заборгованості не відповідає вартості предмету іпотеки, є незначним в порівнянні з вартістю предмета іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеку в даному випадку порушує принцип справедливості, і за таких обставин вважав за необхідне відмовити в задоволенні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд враховує, що неспівмірність заборгованості з вартістю майна не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є квартира. Однак суд зважив і на те, що позивач, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надав доказів на підтвердження завдання ПАТ «Дельта Банк» збитків, зміни обсягу його прав, внаслідок порушення ТОВ НВФ «ДОКА» основного зобов'язання, невиконання його умов, що призвели до виникнення заборгованості по сплаті відсотків. Судом, також, взято до уваги те, що ТОВ НВФ «ДОКА» виконувалися умови кредитного договору щодо повернення тіла кредиту, що підтверджується розрахунком позивача про відсутність у ТОВ НВФ «ДОКА» заборгованості по сплаті тіла кредиту.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, між позивачем та третьою особою було укладено кредитний договір (Т.1 а.с. 8-16). В забезпечення виконання умов кредитного договору між позивачем та відповідачем (який є учасником та керівником третьої особи) було укладено іпотечний договір, за яким відповідач передав у іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1, власником якої він є. При цьому вказаний предмет іпотеки оцінений сторонами договору у 1049761 грн. (договір іпотеки Т.1 а.с. 17-23).

У зв'язку із виникненням заборгованості у третьої особи перед банком за кредитним договором (кредит був отриманий у розмірі 524000 грн. до 15.10.2016 року з метою фінансування поточної діяльності), Банк звернувся до відповідача з претензією та вимогою про погашення заборгованості. Та після невиконання такої у місячний строк, звернувся в суд з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за Банком в рахунок погашення заборгованості станом на 15.12.2015 року у розмірі 467227,05 грн. (претензія, розрахунок заборгованості Т.1 а.с. 31-33, 6-7).

Також, до цього Банк звертався в Господарський суд з позовом до третьої особи по даній справі про стягнення заборгованості, що виникла за згаданим кредитним договором станом на 14.08.2015 року у розмірі 339838,45 грн. та рішенням суду таку стягнуто з третьої особи рішенням господарського суду, що було переглянуто в апеляційному порядку та набрало законної сили. Т.1 а.с. 68-70, 174-185).

Дійсно, відповідно до змісту ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до змісту ст. 33 вказаного Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Однак, згідно п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі, якщо: іпотеку включено до іпотечного пулу; відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя; проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про банкрутство.

Також, відповідно до п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із поданих розрахунків заборгованості третьою особою, не у відповідності із умовами укладеного договору кредиту здійснювалась сплата необхідних сум, однак сплата періодичних платежів мала місце протягом усього часу дії договору. Так оплати здійснено 12.11.2013 року, 18.11.2013 року, 12.12.2013 року, 13.01.2014 року, 23.01.2014 року, 20.02.2014 року, 21.03.2014 року, 30.05.2014 року, 2.06.202014 року, 19.06.2014 року, 15.07.2014 року, 13.08.2014 року, 24.09.2014 року, 1.10.2014 року, 14.10.2014 року, 20.01.2015 року, 12.02.2015 року, 28.07.2015 року (розрахунок заборгованості, довідка про рух коштів Т.1 а.с. 6-7, 24-27). Крім цього, як вбачається із матеріалів справи протягом часу розгляду даної справи мала місце погашення основної частини згаданої заборгованості та фактично виконано рішення господарського суду про стягнення суми боргу у зв'язку з чим виконавче провадження з виконання рішення господарського суду закінчено (квитанції про сплату боргу від 28.04.2016 року, 13.05.2016 року, 11.07.2016 року Т.1 а.с. 235-237 та постанова про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення господарського суду Т.2 а.с. 16).

Зважаючи на здійснення вказаних погашень розмір заборгованості станом на 7.09.2016 року склав 165661,71 грн. (новий розрахунок заборгованості Т.2 а.с. 35-39). Тобто, з часу розгляду справи визначена банком заборгованість зменшилась на 2/3. Крім цього слід врахувати і те, що отримана сума кредиту (тіло кредиту) погашена повністю, розмір заборгованості за відсотками становить 61921,49 грн., решта суми становить неустойка.

Окрім цього, як вбачається із наявних у матеріалах справи висновках суб'єктів оціночної діяльності вартість квартири, про звернення стягнення та яку подано позов становить на 4.05.2016 року 2733000 грн.

Зважаючи на наведене, а саме те, що розмір заборгованості ТзОВ перед позивачем не є значним та Банк отримав повністю кошти, які ним були передані у кредит та майже повністю кошти які повинні були бути ним отримані у випадку належного виконання зобов'язання боржником (проценти); розмір заборгованості погашено у більшій частині протягом короткого періоду часу, тобто не слід вважати поведінку третьої особи недобросовісною щодо виконання умов договору; також враховуючи те, що відповідач не є боржником по договору та передав у іпотеку власне житло, де фактично як стверджує проживає, колегія суддів вважає, що враховуючи згадані вже принципи справедливості, добросовісності та розумності та співставляючи право Банку на отримання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та необхідності у цьому випадку позбавити права власності та житла відповідача, колегія суддів вважає, що шкода яку потенційно може бути завдана Банку у зв'язку із відмовою у позові та шкода, яка реально буде завдана відповідачу у зв'язку із його задоволенням є такими що значно різняться між собою.

При цьому колегія суддів вважає, що вказана відмова у позові жодним чином не впливає на можливість Банку звернутись з таким же позовом вдруге у випадку зміни обставин, зокрема, збільшення розміру заборгованості, тривалого непогашення такої, а так само колегія суддів враховує і те, що з позовом про стягнення наявної на даний час вказаної вище заборгованості до третьої особи Банк з позовом не звертався, що знову ж є альтернативним способом захисту його прав.

Враховуючи наведене, а також правову позицію Верховного Суду України з цього приводу у справі №6-340цс15 від 4.11.2015 року, на яку посилався суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, та якій по суті рішення суду відповідає, колегія суддів вважає, що рішення суд слід залишити без змін.

Вказаним слід відхилити апеляційну скаргу визнавши її доводи безпідставними.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича - Сущенка Юрія Вячеславовича - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

М.М. Шандра