Постанова № 6316893, 29.09.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2009 р.Справа № 15/41-09-1230

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Ліпчанської Н.В.

Суддів Андрєєвої Е.І., Мацюри П.Ф.

При секретарі Бузіян А.І.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 1569, дата видачі : 15.04.08р.

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 07, дата видачі : 20.01.09р.

Від - ОСОБА_3 - не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення господарського суду Одеської області від 17.08.2009р.

у справі № 15/41-09-1230

за позовом ОСОБА_4

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Пол і К”

2) ОСОБА_3

про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

Встановив:

В березні 2009р. ОСОБА_4 (Далі Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛ і К" (Далі ТОВ „ПОЛ і К”) та ОСОБА_3 (Далі ОСОБА_3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий № 5122782600:00:001:0038, площею 2,78 га, що знаходиться за адресою: 21-й км Старокиївського шосе на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (далі земельна ділянка), укладений між ТОВ „ПОЛ і К” та ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог позивачпосилається на те, що він разом із ОСОБА_6 є учасником ТОВ „ПОЛ і К” з часткою у статутному капіталі Товариства, яка дорівнює 50%. За твердженням позивача, інший учасник ТОВ „ПОЛ і К” - ОСОБА_6 вирішив займатись господарською діяльністю самостійно, у звязку з чим, учасники Товариства домовились про розподіл майна Товариства в натурі та принципу такого розподілу. Позивач також вважає, що ОСОБА_6, як керівник ТОВ „ПОЛ і К”, фактично довів Товариство до штучного банкрутства та підпорядкував його діяльність для своїх особистих потреб. Враховуючи вказане, з метою захисту своїх прав та реального отримання вартості належної частки майна в Товаристві, 10 січня 2009 року позивачем була направлена офіційна заява до директора ТОВ „ПОЛ і К” та його учасника ОСОБА_6 про вихід зі складу учасників ТОВ „ПОЛ і К”, відповідно до якої позивач заявив про свій вихід зі складу учасників товариства з 15 квітня 2008 року та просив, користуючись належними йому 50% загальної кількості голосів в управлінні Товариством, провести у лютому 2008 року позачергові збори учасників ТОВ „ПОЛ і К” з відповідним порядком денним. Оскільки такі збори не відбулись, та не була визначена вартість належної йому частки майна, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду Одеської області про визначення вартісті належної йому частки майна в Товаристві.

Також, позивач зазначив у позовній заяві, що 30 жовтня 2008 року між ТОВ „ПОЛ і К” в особі директора ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, яка раніше знаходилась у іпотеці по іпотечному договору №480/07 від 31 липня 2007 року, укладеного між ТОВ „ПОЛ і К” та ЗАТ „Альфа-Банк”. Вказаний іпотечний договір було укладено в забезпечення виконання зобовязань з боку ТОВ „ПОЛ і К” перед ЗАТ „Альфа-Банк” у відповідності до умов договору про відкриття кредитної лінії №250/07, який було укладено між вказаними сторонами 31 липня 2007 року. В якості гаранта ТОВ „ПОЛ і К” за вказаним кредитним договором, виступив фізична особа ОСОБА_7 оскільки, за твердженням позивача, ОСОБА_7 погасив заборгованість по вказаному кредитному договору у сумі 2000000 грн., то вказана земельна ділянка була виведена з іпотеки, що надало можливість ОСОБА_6 від імені ТОВ „ПОЛ і К” здійснити продаж земельної ділянки ОСОБА_3 за 1000000 грн., які ОСОБА_3 були перераховані ТОВ „ПОЛ і К”. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки промислового призначення за аукціоном від 22.06.2006 року спірна земельна ділянка була оцінена в 1000000 грн. та по даній вартості взята на балансовий облік ТОВ „ПОЛ і К”. Як зазначає позивач, вартість вказаної земельної ділянки на теперішній час значно збільшилась і згідно з експертною грошовою оцінкою станом на 23 травня 2007 року склала 9477298 грн.

Далі позивач вказує на те, що згідно до п.п. „й” п. 7.3.6. Статуту, п.п. „й” п. 4.3.6. установчого договору ТОВ „ПОЛ і К” до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 1000000 грн. Оскільки, позивач згоди на відчуження земельної ділянки не надавав, то, відповідно, відсутня згода загальних зборів учасників ТОВ „ПОЛ і К” на продаж вказаної земельної ділянки. Позивач зазначає, що при продажу спірної земельної ділянки, її вартість була штучно занижена ОСОБА_6, з метою ухилення від вимог статутних документів Товариства та зменшення його активів на суму більш ніж 9000000 грн.

За цих підстав, позивач вважає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.10.2008р. є недійсним, оскільки ОСОБА_6 уклав цю угоду з перевищенням своїх повноважень.

В ході розгляду справи, позивач уточнив підстави визнання оспорюваного договору недійсним та вказав на те, що станом на момент укладення цього договору діяла заборона щодо відчуження майна ТОВ „Пол і К”.

Відповідачі позов не визнали у повному обсязі, посилаючись на те, що спірна угода відповідає вимогам чинного законодавства та статутним документам ТОВ „Пол і К”, а відповідні правові підстави для визнання зазначеного договору недійсним - відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 серпня 2009 року, винесеним суддею Петровим В.С., у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд застосував норми ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 148 ЦК України, частини 1-5 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 167 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України „Про господарські товариства”, керувався ст.ст. 32, 33, 43, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.5. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року №04-5/14 „Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин”, п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13”Про практику розгляду судами корпоративних спорів” та прийшов до таких висновків, а саме: на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.10.2008 року, позивач вийшов зі складу учасників ТОВ „Пол і К” ще 15.04.2008 року, а тому укладення вказаної угоди не порушує його корпоративні права; вартість продажу по спірному договору склала 1000000 грн., а оскільки дана сума не перевищує 1000000 грн., то затвердження спірного договору зборами Товариства не потребується. Так як, відповідно до п.п. „й” п. 7.3.6. Статуту, п.п. „й” п. 4.3.6. установчого договору ТОВ „ПОЛ і К” затвердження договорів (угод), зборами Товариства вимагається відносно договорів укладених на суму, що перевищує 1000000 грн.; експертна грошова оцінка спірного договору становила 936582 грн., виходячи зі звіту про експертну грошову оцінку, складеного ПП „Уекрленд” станом на 19.09.2008 року. Тоді як, висновок судово-оціночної експертизи №219 по справі №15/76-08-1663 складений 22.05.2009 року, пізніше ніж укладення спірного договору; ухвала господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239, якою була встановлена заборона на відчуження майна ТОВ „ПОЛ і К” не була виконана, а отже на день укладення спірного договору заборона на відчуження майна товариства не діяла та, окрім цього, згідно вказаної ухвали заборонялось вчиняти дії щодо відчуження лише майна, яке складало частку у розмірі 33,3 % у статутному фонді ТОВ „ПОЛ і К”, що належить ОСОБА_8, а не конкретної земельної ділянки.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17 серпня 209 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі, позивач посилається на те, що права на його вихід із Товариства були порушені з боку іншого учасника - ОСОБА_6. Зміни до установчих документів Товариства щодо виходу ОСОБА_4 зі складу учасників внесено не було та при цьому суд першої інстанції не застосував ст. 7 Закону України „Про господарські Товариства” та п. 3 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. В господарському суді розглядається відповідний позов ОСОБА_4 з визначенням вартості його частки в майні ТОВ „ПОЛ і К”. На дуку скаржника він мав право на оскарження спірної угоди, оскільки її укладенням порушувалось його корпоративні права на реальне отримання вартості частки майна Товариства.

Також скаржник посилається на те, що відповідно до висновку експерта №219 (по справі №15/76-08-1663) ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 30.10.2008року становила 5205000 грн., однак господарський суд не оцінив вказаний доказ.

Окрім цього, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що директор ТОВ „ПОЛ і К” ОСОБА_6 достеменно знав про заборону щодо відчуження майна ТОВ „ПОЛ і К”, та оскільки ухвалою господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239 була встановлена заборона на відчуження майна, яке складало частку у розмірі 33,3 % у статутному фонді ТОВ „ПОЛ і К”, а індивідуально майно не було виділено, то ця заборона діяла і відносно 33,3 % земельної ділянки. Вказані обставини, за думкою скаржника, є самостійною підставою для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2003 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради були зареєстровані Статут та Установчий договір ТОВ „ПОЛ і К” в новій редакції за №26303264Ю0010897. Згідно до п. 1 Статуту товариства, його учасниками були громадяни України ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Внески вказаних учасників склали по 9250 грн, що відповідно становило по 50% у статутному капіталі Товариства.(т.1 а.с.33-46)

10 січня 2008 року позивачем до директора ТОВ „ПОЛ і К” ОСОБА_6 була направлена заява про вихід зі складу учасників ТОВ „ПОЛ і К” з 15 квітня 2008 року, у якій ОСОБА_4 також просив провести у лютому 2008 року позачергові збори учасників ТОВ „ПОЛ і К” з відповідним порядком денним.

30 жовтня 2008 року між відповідачами по справі було укладено договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Відповідно до вказаного договору ТОВ „ПОЛ і К” продало, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку, кадастровий № 5122782600:00:001:0038, площею 2,78 га, що знаходиться за адресою: 21-й км Старокиївського шосе на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. Ціна продажу вказаної земельної ділянки за домовленістю сторін склала 1000000 грн. Відповідно до п. 4 вказаного договору купівлі продажу, експертна грошова оцінка, згідно звіту ПП „Укрленд” від 18.09.2008 року, вказаної земельної ділянки склала 936582 грн. (т.1 а.с.49-52)

Відповідно до п.п. „й” п. 7.3.6. Статуту, п.п. „й” п. 4.3.6. Установчого договору ТОВ „ПОЛ і К” до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 1000000 грн.

Пунктом 7.6.2. Статуту ТОВ „ПОЛ і К” передбачено, що директор діє від імені підприємства, учиняє від імені підприємства інші дії, згідно діючого законодавства та установчих документів.

Відповідно до підпункту "і" частини п'ятої статті 41 та статті 59 Закону України "Про господарські Товариства" до виключної компетенції зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Слід підкреслити, що цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що установчими документами Товариства право директора ТОВ „ПОЛ і К” на укладення спірного договору обмежено було тільки сумою, що перевищувала 1000000 грн., тобто директор підписав спірний договір без порушення наданих йому повноважень, оскільки ціна договору склала саме 1000000 грн.

Що стосується посилань скаржника на висновок експерта №219 (по справі №15/76-08-1663) складений 22.05.2009 року, відповідно до якого ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 30.10.2008 року становила 5205000 грн., то з цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, згідно до яких господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вищевказаний висновок експерта за №219 по справі №15/76-08-1663 складено по іншій справі. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо його складення пізніш, ніж укладення спірного договору, так як для складення обґрунтованого висновку щодо вартості обєкту дослідження станом на 30.10.2008 року, експерт повинен був дослідити стан та інші якісні і економічні характеристики земельної ділянки на цю дату, що ним не могло бути зроблено. (т.3 а.с. 26-60)

Також, апеляційний суд зазначає, що принципи свободи договору та підприємницької діяльності, встановлені ст. 3 ЦК України, ст. 6 ГК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Враховуючи те, що відповідно до звіту ПП „Укрленд” від 18.09.2008 року вартість земельної ділянки склала 936582 грн., не має підстав стверджувати, що ця вартість була штучно занижена. (т.2а.с.1-17).

Судом першої інстанції було встановлено, що 22.01.2008 року господарським судом Одеської області по справі №21/10-08-239 за позовом ОСОБА_8 до ТОВ „ПОЛ і К”, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_6, про визнання права власності і витребування майна та стягнення доходів, винесена ухвала про забезпечення позову, згідно якої ТОВ „ПОЛ і К” було заборонено вчиняти дії щодо відчуження майна (частки у розмірі 33,3 процентів у статутному фонді ТОВ „ПОЛ і К”, що належить ОСОБА_8) без припинення виробничої діяльності цього Товариства на період розгляду справи №21/10-08-239.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвала господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239, Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 11.03.2008 року була повернута стягувачеві без виконання на підставі п. 5 ст. 40 Закону України „Про виконавче провадження”, оскільки не можливо встановити місцезнаходження боржника.

Пунктом восьмим ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, цілком правомірним є висновок місцевого господарського суду, про те, що ухвала господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239 не була виконана фактично, тобто в порядку визначеному ст. 115 ГПК України та у відповідності до Закону України „Про виконавче провадження”, а тому не може бути підставою для визнання недійсним спірного правочину.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Ухвала господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239 була винесена на підставі заяви позивача по вказаній справі ОСОБА_8, з метою запобігання утруднення або неможливості виконання рішення суду. У п. 7 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначається, що по позовах про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника, господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Однак, ОСОБА_8 при подачі вказаного клопотання, про вжиття запобіжних заходів не зазначила, що вона просить суд заборонити відчуження (накласти арешт на 33,3 процентів спірної земельної ділянки. За цих підстав, не можуть бути обґрунтованими доводи скаржника, що відповідно до ухвали господарського суду Одеської області від 22.01.2008 року по справі №21/10-08-239, діяла заборона на відчуження 33,3 процентів вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до частин 1-5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи докази в сукупності, судова колегія не вбачає порушень закону та статутних документів при укладенні спірної угоди.

Згідно до ст. 10 Закону України „Про господарські Товариства”, ч. 1 ст. 116 ЦК України, учасники господарського Товариства мають право у порядку, встановленого установчим документом Товариства та законом вийти в установленому порядку з Товариства.

Частиною першою ст. 148 ЦК України передбачено, що учасник Товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що статутом ТОВ „ПОЛ і К” інший строк виходу зі складу учасників не передбачений.

Відповідно до статті 167 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правочинності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до частини другої статті 82 ГКУ установчі документи господарського Товариства повинні містити відомості, зокрема, про склад засновників та учасників.

Згідно зі статтею 145 Цивільного Кодексу України та статтею 59 Закону України "Про господарські Товариства" питання внесення змін до статуту Товариства та виключення учасника із складу Товариства відносяться до виключної компетенції повноважних загальних зборів учасників цього Товариства.

Статтею 60 Закону України "Про господарські Товариства" визначено, що рішення про внесення змін до статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників Товариства. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Голова зборів Товариства організує ведення протоколу, який оформлюється згідно із чинним законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ГКУ зміни, які сталися в установчих документах господарського Товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації Товариства. Господарське Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах Товариства.

Згідно із частиною п'ятою статті 89 ЦКУ зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Таким чином, дійсно, зміни до статуту Товариства, пов'язані зі зміною складу учасників цього Товариства, набирають чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (Далі - Закон "Про реєстрацію").

Згідно зі статтею 4 Закону "Про реєстрацію" зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок проведення державної реєстрації змін до установчих документів Товариства та пакет документів, що подається при цьому державному реєстраторові, визначається статтею 29 Закону "Про реєстрацію". Частиною третьою цієї статті визначається документ, який додатково подається державному реєстраторові для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

Слід зазначити, що згідно з частинами першою та третьою статті 18 Закону "Про реєстрацію", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати про ці відомості.

Отже, для третіх осіб відомості про зміну складу засновників набувають чинності тільки після внесення цих змін до Єдиного державного реєстру.

Крім цього, як вбачається із норми частини третьої статті 148 Цивільного Кодексу України, спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із Товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Згідно із пунктом 3.5 Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 р. N 04-5/14 учасник вважається таким, що вийшов з Товариства з обмеженою відповідальністю, з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з Товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з Товариства.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські Товариства" при виході учасника з Товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі, та частина прибутку, одержаного Товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку Товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з Товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з Товариства.

Згідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з Товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські Товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з Товариства незалежно від згоди інших учасників та самого Товариства. Вихід зі складу учасників Товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів Товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з Товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі Товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з Товариства, є незаконними. У разі, якщо Товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з Товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів Товариства, про їх державну реєстрацію), учасник Товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання Товариства внесення до державної реєстрації змін в установчих документах Товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників Товариства на підставі статті 7 Закону про господарські Товариства.

Отже, судова колегія не вбачає порушення корпоративних прав позивача при укладенні спірного договору 30.10.2008 року, оскільки він вийшов зі складу учасників Товариства ще 15.04.2008 року, але не позбавлений права звернутись до суду з позовом про зобов'язання ТОВ „ПОЛ і К” до державної реєстрації змін в установчих документах Товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників Товариства на підставі статті 7 Закону України „Про господарські Товариства”.

Відповідно до п. 51 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського Товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів Товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського Товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським Товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського Товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено порушення його корпоративних прав при укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, вказана обставина є додатковою підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, оскільки рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повній відповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а тому підстав для скасування даного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99; 101; 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 серпня 2009 року у справі №15/41-09-1230 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Н.В. Ліпчанська

Судді Е.І. Андрєєва

П.Ф.Мацюра