Ухвала суду № 63167924, 05.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/5555/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1889/2016

Головуючий в I інстанції Хмельова С.М. Єдиний унікальний номер 235/5555/16-ц

Суддя доповідач Мальований Ю.М. Номер провадження 22-ц/775/1889/2016

категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 грудня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Новосядлої В.М., Новосьолової Г.Г.,

за участю секретаря: Ротарь Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2016 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 та забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно та транспортний засіб, які належать на праві власності відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Не погодившись з даною ухвалою відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом оскаржувана ухвала постановлена без всебічного та повного з'ясування усіх обставин, пов'язаних із забезпеченням позову. Ухвала суду постановлена без зазначення доказів в обґрунтування причин необхідності вжиття заходів забезпечення позову та на підставі недостовірних відомостей про належність ОСОБА_1 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачці ОСОБА_3 - 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_2, які відповідачам не належать.

Суд першої інстанції не переконався чи виник спір між сторонами про стягнення грошових коштів у розмірі 3 739 388,02 грн., не пересвідчився в існуванні доказів реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, не проаналізував співвідношення вартості майна відповідачів на яке накладено арешт, розміру позовних вимог, не перевірив докази того, чи звертався позивач, починаючи з березня 2011 року до відповідачів з вимогою про повернення частини або повної суми боргу.

Крім того, постановляючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суд не прийняв до уваги те, що позовні вимоги не стосуються вимог про визнання права власності на нерухоме майно, передачі нерухомого майна у власність позивача або інших майнових вимог, що стосуються нерухомого майна.

Також відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначено, що оскаржувана ухвала винесена за відсутності відповідачів, що позбавило їх можливості висловити свої заперечення щодо законності винесення ухвали.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, яка наполягала на доводах апеляційної скарги, представника позивача ОСОБА_5, яка проти скарги заперечувала, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 30 серпня 2016 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів.

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову та накладено арешт на наступне нерухоме майно та транспортний засіб:

- на автомобіль Subaru Outback 2011 року (Subaru Outback д.н.з. НОМЕР_2; номер кузова НОМЕР_1), що належать на праві приватної власності ОСОБА_1,

- на частку в розмірі 971/1000 домоволодіння, яке складається із двох житлових будинків, за адресою: АДРЕСА_9 загальною площею 51.60 кв.м., що належить ОСОБА_1,

- на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 44,1 кв.м., що належить ОСОБА_1,

- на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 67, 3 кв.м , що належить ОСОБА_3,

- на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 загальною площею 48,0 кв.м., що належать ОСОБА_3,

- на 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_6 загальною площею 46.4 кв.м., що належать на праві власності ОСОБА_3,

- накладено арешт на 10/100 квартири за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 65,8 кв.м., що належать на праві власності ОСОБА_3

Ухвалюючи судове рішення про вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на вищезазначене майно відповідачів, суд першої інстанції вважав, що такий вид забезпечення позову є абсолютно співрозмірним та адекватним позовним вимогам та унеможливить намагання відчуження вищезазначеного майна до розгляду справи по суті.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки ухвала суду оскаржується лише відповідачем ОСОБА_1, якого відповідач ОСОБА_3 не уповноважувала представляти її інтереси, тому, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевірці підлягає законність і обґрунтованість ухвали суду саме в частині накладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_1

Відповідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Відповідно ч. 3 даної статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Види забезпечення позову визначені у статті 152 ЦПК України, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем позовними вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики у загальній сумі 3 739 388 грн. 02 коп.

Відповідно до роз'яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за змістом ч. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Відповідно п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, данні про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводяться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Заявлені позивачем ОСОБА_2 позовні вимоги до відповідачів про стягнення грошових коштів носять майновий характер, отже висновок суду про можливість забезпечення заявленого позову шляхом накладання арешту на належне відповідачам на праві власності рухоме та нерухоме майно не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру допускається забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до інформаційної довідки від 13 серпня 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності належить:

1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 44,1 кв. м;

971/1000 домоволодіння, яке складається із двох житлових будинків, за адресою: АДРЕСА_9, загальною площею 51,60 кв.м. (а.с.20-21)

Таким чином, колегія суддів визнає безпідставним доводів апеляційної скарги щодо постановлення судом першої інстанції ухвали на підставі невірних відомостей стосовно майна, яке не належить відповідачеві на праві власності.

Не обґрунтованим також є довід апеляційної скарги щодо розгляду справи у відсутність відповідачів оскільки відповідно до роз'яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляду заяв про забезпечення позову» питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) в день надходження заяви. Згідно зі статтею 18 ЦПК суддя діє від імені суду.

Тому порядок вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції не був порушений.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, слід зазначити, що частина 3 статті 154 ЦПК України роз'яснює, що особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом 2 днів. Строк подання такої заяви може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка подала заяву.

Суд вправі скасувати вид забезпечення позову по будь-якій справі, яка знаходиться в його провадженні, коли відпаде потреба в ньому або в забезпеченні позову взагалі.

Таким чином, заявник ОСОБА_1 не позбавлений права скасування заходів забезпечення позову.

Отже при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача ОСОБА_1 у такий спосіб, суд визначив обсяг позовних вимог, врахував відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач на підставі наданих ним доказів. Тому ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову про накладення арешту на майно, яке належить відповідачу ОСОБА_1 постановлена з дотриманням процесуального закону.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись статтями 307, 312 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2016 року про вжиття заходів забезпечення позову залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: