Ухвала суду № 63159206, 28.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/24/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2636/16Головуючий у 1-й інстанції Нагорна Н. В. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді : Гальонкіна С.А.,

суддів: Акопян В.І., Хіль Л.М.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року позивачка звернулася до місцевого суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 10 вересня 2001 року вона почала проживати разом з відповідачем однією сім'ю без реєстрації шлюб. В подальшому шлюб вони зареєстрували 17 листопада 2009 року. За час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними було придбано нерухоме майно - 30.03.2007 року трикімнатну квартиру в АДРЕСА_1 Пирятинського району та 20.06.2008 року торговий павільйон в АДРЕСА_2 Пирятинського району. Вважає, що це майно підлягає розподілу, як нажите чоловіком і жінкою за час проживання без реєстрації шлюбу.

Посилаючись на норми ст.ст.70, 74 СК України, ч.2, 3 ст.372 ЦК України позивачка просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з 10 вересня 2001 року по 17 листопада 2009 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири з господарськими будівлями в будинку № АДРЕСА_1 Пирятинського району Полтавської області та на 1/2 частину торгового павільйону по АДРЕСА_2 Пирятинського району Полтавської області.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на невірну оцінку судом першої інстанції встановлених у справі фактичних обставин та наданих доказів, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що пред'явлений позов позивачем не доведений належними і допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30 березня 2007 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 квартиру з господарськими будівлями № 1 в будинку № АДРЕСА_1 Пирятинського району Полтавської області. Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку (а.с.89-92 т.1).

У зазначеній квартирі з 27.08.2008 року зареєстрована ОСОБА_2 (а.с.11,139 т.1).

20 червня 2008 року ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_5 торговий павільйон, що знаходиться в АДРЕСА_2 Пирятинського району Полтавської області (а.с.49 т.1).

ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 27.01.2005 року, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.55 т.1).

17 листопада 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів був зроблений відповідний актовий запис. ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_2 (а.с.9т.1). Даний шлюб розірвано у лютому 2016 року, що підтверджено сторонами у судовому засіданні. Від шлюбу у сторін 11 лютого 2010 року народилася дочка ОСОБА_8 (а.с.10 т.1).

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Таким чином, предметом доказування у спорі про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є такі обставини, що мають матеріально-правове значення: чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов'язків. Встановлена законом можливість окремого проживання подружжя (абзац другий ч.2 ст.3, ст.119 СК України) на цей вид правовідносин не розповсюджується.

Під час розгляду вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу дослідженню підлягає наявність чи відсутність у взаємовідносинах між сторонами характерних рис притаманних подружжю, а саме їх взаємні права та обов'язки, обов'язки батьків і дітей, побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, їх спільного проживання та пов'язаність їх спільним побутом.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Аналогічні висновки, висловлені Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13.

Звертаючись з позовом до суду, позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачем у період з 10 вересня 2001 року по 17 листопада 2009 року для визнання спільно нажитим майном квартири та торгового павільйону, придбаного на ім'я відповідача 30.03.2007 року та 20.06.2008 року відповідно.

За змістом ст. ст. 58, 59, 60 ЦПК України позивач зобов'язаний довести належними і допустимим доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.

З метою встановлення фактичних обставин у справі судом першої інстанції були допитані свідки як зі сторони позивача, так і з сторони відповідача, досліджені надані сторонами письмові докази.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд за внутрішнім переконанням оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції показів свідків ОСОБА_9 (мати позивачки), ОСОБА_10 (племінниця відповідача), ОСОБА_11 (рідна сестра відповідача), оскільки вони є близькими родичами сторін, а відтак заінтересовані в результатах розгляду справи. Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають неприязні стосунки з позивачкою.

Також колегія суддів погоджується з оцінкою місцевого суду показів інших свідків, свідчення яких є суперечливими.

Так, свідок ОСОБА_12 давала покази про те, що з ОСОБА_2 вона познайомилась у 2001 році, коли вона вже проживала з ОСОБА_3, разом з тим з ОСОБА_3 свідок познайомилась у 2003 році. Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 пояснили суду про те, що позивач приїхала проживати до ОСОБА_3 в с.Теплівка у 2008 році. При цьому, жоден із свідків не вказав суду точний період, з якого сторони почали проживати разом та не засвідчили фактів ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що жоден із вказаних свідків не був знайомий зі сторонами по справі станом на 10.09.2001 року. Оцінка цих обставин, місцевим судом проведена вірна.

Сам по собі факт реєстрації позивачки в спірній квартирі з 27.08.2008 року не свідчить про проживання сторін однією сім'єю. Колегія суддів звертає увагу на те, що 27 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (домовласник) та ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище позивачки) був укладений договір найму кімнати житловою площею 21 кв.м. строком на 3 роки (а.с.58т.1).

Окрім того, судом першої інстанції було встановлено, що попередній шлюб відповідача з ОСОБА_6 був розірваний 27.01.2005 року, про що свідчить відповідний актовий запис за №81 від 27.01.2005 року. Враховуючи те, що до січня 2005 року відповідач перебував в шлюбі з ОСОБА_6, то ці обставини вказують на неможливість проживання позивачки однією сім'єю з відповідачем та ведення спільного з ним побуту, починаючи з вересня 2001 року.

Під час дослідження у справі обставин щодо джерела коштів, за які було придбано спірне майно, судом першої інстанції вірно здійснено оцінку наданим сторонами доказам та правильно встановлено, що відповідачем доведений той факт, що квартира та торговий павільйон є його особистою власністю та придбані за його власні кошти.

Так, ці обставини підтверджуються договором про надання споживчого кредиту №11338000000 від 24.04.2008 року та договором купівлі-продажу торгового павільйону від 23.06.2008 року, з яких убачається, що 24 квітня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 65000 доларів США (що було еквівалентно 328250грн.), а 23 червня 2008 року придбав торговий павільйон за ціною 75000 грн.

Згідно договору купівлі-продажу спірної квартири від 30.03.2007 року, свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням від 28.09.2005 року та довідки гаражного кооперативу «Барвінок» від 04.02.2016 року №4, вбачається, що ОСОБА_3 у вересні 2005 року отримав у спадщину грошові внески в сумі 3866,38грн., у 2007 році продав гараж в гаражному кооперативі «Барвінок» в м.Києві, а 30.03.2007 року за договором купівлі-продажу придбав у власність за ціною 25000грн. спірну квартиру в с.Теплівка. Крім того з 28.07.2004 року ОСОБА_3 займався підприємницькою діяльністю як фізична особа - підприємець, мав доходи, з яких здійснював відрахування до Пенсійного фонду України (а.с.47-54, 59-60, 89-92, 152-180 т.1). Позивачка почала займатися підприємницькою діяльністю лише з 03.09.2010 року, яку припинила з 19 грудня 2013 року, тобто після придбання спірного майна (а.с.193,194 т.1).

Оскаржуючи рішення місцевого суду позивачка в доводах апеляційної скарги вказувала на те, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач в судовому засіданні визнав факт спільного проживання у період з вересня 2001 року по дату реєстрації шлюбу та взагалі не надано оцінку наданим позивачкою фотографіям.

Колегія суддів, надаючи оцінку вказаним вище доводам апеляційної скарги, вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Із звукозапису судового засідання від 24 березня 2016 року вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнав. На запитання головуючого підтвердив те, що проживав з позивачкою, однак не зміг пояснити в який період це відбувалося. Проаналізувавши покази відповідача, надані в судовому засіданні, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивачки про те, що відповідачем було визнано позовні вимоги про проживання з нею без реєстрації шлюбу починаючи з 10 вересня 2001 року.

Окрім того, судом першої інстанції в рішенні належним чином обґрунтовано, з яких підстав суд не бере до уваги надані позивачем фотографії спільного з відповідачем відпочинку (а.с.38-46 т.1) та надано їм оцінку, як неналежним доказам, оскільки вони свідчать лише про те, що сторони разом проводили час, відпочинок, а спільне проведення часу між сторонами не може свідчити про ведення спільного побуту та проживання однією сім'єю. Крім того на самих фотокартках не зазначено часу та дати їх зйомки. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх обґрунтованими. Таким чином, твердження позивачки, що судом не надано оцінку наданих нею фотографій є безпідставними.

Доводи позивачки про зловживання відповідачем спиртними напоями та перебування його періодично тривалий час в такому стані не можуть доводитися лише показами свідків. Будь-яких належних і допустимих доказів зловживання відповідачем алкоголем, зокрема відомостей із медичної документації перебування ОСОБА_3 на обліку та лікуванні у лікаря-нарколога, матеріали справи не містять. Окрім того, наявність чи відсутність таких обставин не являється беззаперечним доказом ведення сторонами спільного господарства.

Доводи позивача про порушення місцевим судом принципу справедливого розгляду через неврахування факту продажу відповідачем автомобіля «ЗАЗ-Деу», придбаного в шлюбі, та ініціювання відповідачем позову про її виселення, є безпідставними, оскільки автомобіль «ЗАЗ-Деу» не є предметом заявленого позову, а наявність в суді іншого спору не впливає на обставини даної справи.

Інші доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на переоцінці наданих в суді показів свідків та здійсненій місцевим судом оцінці досліджених у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять будь-якого належного та допустимого доказу на підтвердження факту ведення спільного господарства та спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 10 вересня 2001 року по 17 листопада 2009 року. Також позивачем не доведено, що джерелом набуття спірного майна були спільні сумісні кошти сторін.

Місцевий суд правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів. Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципузмагальності та диспозитивності. Оцінка доказів здійснена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) С.А.Гальонкін

Судді: (підпис) В.І.Акопян

(підпис) Л.М.Хіль

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А.Гальонкін