Постанова № 63154921, 29.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/12699/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін

від позивача: Оніщенко І.П. - представник за дов. №138/16 від 01.02.2016 року;

від відповідача: Бєлячкова О.В. - представник за дов. №2-77 від 21.03.2016 року,

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року

у справі № 910/12699/16 (суддя: Головіна К.І.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 4 458 669,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 3 758 251,32 грн та 3 % річних у сумі 700 418,28 грн, а всього - 4 458 669,60 грн.

Позовні вимоги були мотивовані неналежним виконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/9175/13, що набрало законної сили, яким з ПАТ "Укртрансгаз" стягнуто заборгованість за договором про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/1-482 від 25.08.2011 року. Оскільки відповідач вказане рішення виконав з порушенням строків, останньому були нараховані суми матеріальних втрат, які поніс позивач внаслідок несвоєчасного отримання присуджених йому грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року у справі № 910/12699/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" інфляційну складову боргу у сумі 2 992 695,22 грн, 3 % річних в сумі 311 641,76 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 49 565,05 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в частині відмови у стягненні 626236,33 грн інфляційних втрат та 408456,56 грн 3% річних та прийняти нове рішення, яки позовні вимоги в цій частині - задовольнити. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права,

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що підставою нарахування інфляційних втрат та 3% річних у даній справі є рішення суду №910/917513 (а не договір).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 року № 910/12699/16 апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прийнято до провадження.

Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права,

Так, скаржник вказав, що відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на визнання боргу щодо сплати інфляційних збитків та 3% річних, а сплата суми боргу після прийняття рішення судом першої інстанції у справі №910/9175/13, не є свідченням того, що відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання відповідачем свого боргу.

Крім того, скаржник зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 року № 910/12699/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" прийнято до провадження.

У судовому засіданні 29.11.2016 року позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року по справі №910/12699/16 скасувати в частині відмови та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарг, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року по справі №910/12699/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року підлягає зміні, апеляційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволенню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

25.08.2011 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (покупець) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується на протязі 5 робочих днів з моменту укладення цього договору поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець прийняти і оплатити цей товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9175/13, встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти виконав неналежним чином, не сплатив повну вартість поставленого товару, у зв'язку з чим з нього була стягнута основна заборгованість у сумі 17102 900, 02 грн, 18619,34 грн - збитків від інфляції за період з грудня 2011 року по квітень 2013 року, 816 830, 28 грн - 3 % річних за період з 27.11.2013 року по 15.05.2013 року.

Вказане рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуально кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, вищевказаним рішенням була встановлена наявність заборгованості відповідача, яка була стягнута з нього в судовому порядку.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідач користувався присудженими ПАТ "Укртрансгаз" грошовими коштами, він має сплатити за це матеріальні втрати, а саме - інфляційну складову суму боргу у розмірі 3 758 251,32 грн за період з жовтня 2013 року по листопад 2014 року та 3 % річних у сумі 700 418,28 грн за період з 08.07.2013 року по 20.11.2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків у особи можуть бути, зокрема, договори та правочини, та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що в даному випадку господарське зобов'язання у відповідача виникло на підставі судового рішення, що є окремою підставою, яка не тотожна господарському договору (інша підстава), як наслідок, дійшов висновку, що протягом періоду розгляду судом позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму боргу та пені, до набрання вказаного рішенням законної сили, прострочення відповідача (боржника) - відсутнє, а саме рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що такі висновки є хибними, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, а також зазначено в оскаржуваному рішенні, рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі №910/9175/13, встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, а саме: не сплатив повну вартість поставленого товару. У зв'язку з цим з нього була стягнута основна заборгованість за договором, інфляційні втрати та 3% річних.

Тобто, за результатами розгляду справи № 910/9175/13 було встановлено факт наявності зобов'язання у відповідача, яке виникло, згідно з п. 1 ч. 2 ст 11 Цивільного кодексу України, саме з договору.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9175/13 було підтверджено факт наявності заборгованості за договором та стягнуто її, а також у зв'язку з невиконанням такого зобов'язання, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України було стягнуто інфляційні втрати та 3% річних.

В межах розгляду справи № 910/12699/16 розглядались позовні вимоги ДК «Газ України» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період не охоплений рішенням суду у справі № 910/9175/13.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане судове рішення було виконано відповідачем наступним чином: 28.02.2014 року - шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 175 929,60 грн, що підтверджується відповідною заявою ПАТ "Укртрансгаз" № 1538/12-001 від 28.02.2014 року, 21.11.2014 року, інша частина боргу на суму 16 926 970,42 грн була сплачена платіжним дорученням № 6083 від 21.11.2014 року. Окрім основного боргу відповідачем були сплачені 3 % річних у сумі 8 16 830,28 грн та інфляційні втрати у сумі 18 619,34 грн, про що свідчать платіжні доручення № 6085 від 21.11.2014 року та № 6086 від 21.11.2014 року (наявні в матеріалах справи)

Так, прострочення відповідача з оплати основного боргу у розмірі 17 102 900,02 грн, існувало в період здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат (жовтень 2013 - лютий 2014) та 3 % річних (08.07.2013 року - 28.02.2014 року), і у розмірі 16926970,42 грн існувало в період здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат (лютий 2014 - листопад 2014) та 3 % річних (28.02.2014 року - 20.11.2014 року).

Разом з тим, Київський апеляційний господарський суд приймає як належне твердження відповідача, що він не вчиняв жодних дій, спрямованих на визнання боргу щодо сплати інфляційних збитків та 3% річних, а сплата суми боргу після прийняття рішення судом першої інстанції у справі №910/9175/13, не є свідченням того, що відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання відповідачем свого боргу.

Тобто, не було визнання боргу щодо сплати інфляційних збитків та 3% річних відповідачем.

Так, позивач, в позові, який розглядався в межах справи № 910/12699/16 просив стягнути інфляційні втрат та 3% річних згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несплатою саме основною заборгованості, яка виникла на підставі Договору та підтверджена рішенням господарського суду за результатами розгляду справи № 910/9175/13.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов'язання.

Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України (аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 року у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 року у справі № 3-73гс11).

Київський апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, погоджується з розрахунком позивача, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 3758251,32 грн та 3 % річних у сумі 700418,28 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог про стягнення матеріальних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання, з огляду на наступне.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом 08.07.2016 року.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, а також згідно п.п.3,4 та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції та сум процентів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність, а саме тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Нарахування інфляційних втрат, які підлягають стягненню було здійснено за період з 01.10.2013 року по 21.11.2014 року.

Нарахування 3% річних було здійснено за період з 08.07.2013 року по 20.11.2014 року.

Тобто, враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 08.07.2016 року, розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, було здійснено в межах строків позовної давності визначеної в ст. 257 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодор задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року по даній справі підлягає зміні з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 4 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта, при задоволенні апеляційної скарги - на іншу сторону.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року у справі №910/12699/16 - змінити, позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) інфляційну складову боргу у сумі 3758251,32 (три мільйони сімсот п'ятдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят одна) грн. 32 коп., 3 % річних в сумі 700418,28 (сімсот тисяч чотириста вісімнядцять) грн. 28 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 66880 (шістдесят шість тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 04 коп.

3. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 73568,04 грн (сімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят вісім гривен 04 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/12699/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич