Ухвала суду № 63153072, 30.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/747/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур А.І. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Оксененка О.М.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

за участю:

представника позивача Чепіги О.О.

представника відповідача Шендрика С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «ВТБ Лізинг Україна», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 21.11.14р. №0001844302.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, в апеляційній скарзі податковий орган просить здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, мотивуючи ці вимоги тим, що відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.06.2016 Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків змінило офіційну назву на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (копія міститься в матеріалах справи).

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

По-перше, щодо заміни сторони її правонаступником, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Отже, наявні достатні підстави для задоволення клопотання на здійснення правонаступництва та заміни Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків правонаступником - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.

Щодо розгляду апеляційної скарги по суті колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 27.10.14р. Міжрегіональним ГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «ВТБ Лізинг Україна» з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ у травні - червні 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ «ІСТ «Інвестментс».

За результатами перевірки складено акт від 27.10.14р. №1266/28-10-43-20/3435910, на підставі якого, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001844302 від 11.11.14р., яким згідно з п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України за порушення вимог п. 201.10 ст. 201 із врахуванням ст. 180 та п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України ПП «ВТБ Лізинг Україна» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8060800,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем дотримано умови формування податкового кредиту, в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зокрема, передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2011 року між ПП «ВТБ Лізинг Україна» та ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» укладено Договір про фінансовий лізинг № 277-ФЛ.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору у відповідності з вимогами лізингоодержувача лізингодавець зобов'язаний придбати у власність на умовах, передбачених контрактом, майно відповідно до Додатку №1, яке є невід»ємною частиною даного Договору, та передати лізингоодержувачу вказане майно за плату в якості предмета лізингу на умовах Договору, у тимчасове володіння та користування.

ПП «ВТБ Лізинг Україна» на підставі договору від 18 лютого 2011 року № б/н у компанії «HELTER MANAGEMENT LIMITED» (резидент острову Мен) було придбано гелікоптер Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 22123 вартістю 6323539,00 доларів США (503354370,44 грн.).

01 квітня 2011 року відповідно до акту прийому-передачі вказаний гелікоптер передано ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс».

Відповідно до угоди від 14 березня 2014 року про дострокове припинення договору лізингу від 18 лютого 2014 року № 277-ФЛ, ПП «ВТБ Лізинг Україна» та ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» домовилися про дострокове припинення договору лізингу від 18 лютого 2011 року № 277-ФЛ та повернення об'єкту лізингу до лізингодавця (ПП «ВТБ Лізинг Україна»). Предмет лізингу мав бути повернутий до 30.05.14р.

23 травня 2014 року ТОВ "СП «ІСТ Інвестментс» передав ПП «ВТБ Лізинг Україна» гелікоптер Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 22123, про що сторони склали відповідний акт повернення. Невідшкодована вартість майна за актом повернення майна з фінансового лізингу склала 48364797,08 грн. (у т. ч. ПДВ на суму 8060799,51 грн.). При цьому, ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» надало позивачу податкову накладну №1 від 23.05.14р.

21 липня 2014 року позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року з сумою задекларованого податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у розмірі 0,00 грн. Сума задекларованого підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість (рядок - 10.1, колонка Б), за операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» із повернення з лізингу гелікоптеру Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 2212, складає 8060800,00 грн., обсяг придбання (рядок - 10.1, колонка А) - 40303998,00 грн. Загальна сума податкового кредиту з податку на додану вартість визначена позивачем у розмірі 8060807,00 грн.

Разом з вказаною декларацією з податку на додану вартість ПП «ВТБ Лізинг Україна» подано Додаток № 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних)» від 21 липня 20144 року № 9040884718 на постачальника ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», обсяг поставки складає 40303997,57 грн., сума податку на додану вартість - 8060799,51 грн. Листом від 17 липня 2014 року № 239/07-04/14 підприємством повідомлено контролюючий орган про порушення постачальником ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» порядку заповнення податкової накладної від 23 травня 2014 року № 1 та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97 за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 153.7 ст. 153 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку, зокрема, передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

У разі якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, така передача прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за ціною, яка визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об'єкта фінансового лізингу, що є несплаченими за такий об'єкт лізингу на дату такого повернення.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що позивачем правомірно відображена сума задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» у розмірі 8060800,00 грн.

Крім того, відповідно до вимог статті 201.10 ПК України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Позивач скористався наданим йому правом та у визначені законом строки подав податкову декларацію та скаргу на контрагента.

Висновки податкового органу про безпідставність включення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту мотивовані тим, що на дату формування та відображення в податковій звітності податкового кредиту з податку на додану вартість ПП «ВТБ Лізинг Україна» за операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», зазначене підприємство не здійснювало заходів щодо реєстрації (відновленню реєстрації) як платника податку, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань оподаткування, а також у зв'язку з відсутністю реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та її заповнення з порушенням порядку заповнення.

Разом з тим, як установлено судом першої інстанції і не є спірним, контрагент позивача - ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» перебував на податковому обліку в ДПІ у м. Ялта (Автономна республіка Крим).

Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636) визначено особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", створено вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовано інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону № 1636 на території ВЕЗ «Крим» діє особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, у тому числі особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, а також особливий режим внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб.

За приписами ч. 3 п. 12.3 ст. 12 Закону № 1636 з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно положень п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, випуску податкових накладних (п. 184.5 ст. 184 ПК України).

Як установлено судом, реєстрацію контрагента позивача анульовано лише з 01.06.14р., а відтак на момент здійснення господарської операції (повернення майна із фінансового лізингу) контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ.

Крім того, в разі, якщо контрагентом платника податків податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупця.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 05 грудня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.