Рішення № 63148829, 30.11.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1826/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Червонописький В.С.

Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.,

суддів: Кіселика С.А., Потапенка В.І.,

секретар Постоєнко А.І.

за участю прокурора

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Кіровоградської області на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року у справі за позовом прокурора в інтересах держави до Марївської сільської ради Компаніївського району, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень сесії Марївської сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернення земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського району в інтересах держави звернувся в суд з позовом до Марївської сільської ради Компаніївського району, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішень сесії Марївської сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернення земельної ділянки.

Зазначав, що рішенням Марївської сільської ради Компаніївського району від 03 вересня 2009 року № 316 відповідачу ОСОБА_5, яка проживає в м. Вишгород Київської області, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Тернова Балка Компаніївського району за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу.

Рішенням Марївської сільської ради Компаніївського району від 18 листопада 2009 року № 360 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність відповідачу.

28 грудня 2009 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначені рішення Марївської сільської ради прийнято всупереч вимог ст.ст.22,38,39 ЗК України, оскільки земельну ділянку надано для будівництва та обслуговування жилого будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатись землями територіальних громад виключно в межах населених пунктів, до яких належать землі, межі яких встановлено та посвідчено державними актами України.

На час передачі земельної ділянки у власність відповідачу межі с. Тернова Балка не встановлені. В 2013 році рішенням Марївської сільської ради від 15 березня 2013 року № 219 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж с. Тернова Балка. Проект погоджений рішенням Марївської сільської ради від 15 жовтня 2013 року № 287, однак відділом Держземагенства в Компаніївському районі даний проект не погоджений та на даний час не затверджений. Також відсутній генеральний план с. Тернова Балка.

Державний акт, що посвідчує та встановлює межі с. Тернова Балка на території Марївської сільської ради відсутній.

Відповідач ОСОБА_5 є жителькою м. Вишгород Київської області, на території Марївської сільської ради не проживає, а тому не була зацікавлена в одержанні земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування жилого будинку, оскільки не мала на меті задоволення особистих потреб шляхом розміщення житлової забудови. ОСОБА_5 із заявою про відведення у власність земельної ділянки особисто не зверталась. Відповідно до листа Всеукраїнської громадської організації «Господарі землі» від її імені діяла ОСОБА_6 Лист підписаний не ОСОБА_5

Метою отримання земельної ділянки було подальше її відчуження та передача підприємству, що буде здійснювати промисловий видобуток золота цього родовища, що є порушенням права власності українського народу на надра (Юріївське золоторудне родовище).

ОСОБА_5 безпідставно набула у власність земельну ділянку та зобов'язана повернути її державі в натурі.

Просив визнати недійсним рішення сесії Марївської сільської ради Компаніївського району № 316 від 03 вересня 2009 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_5; визнати недійсним рішення сесії Марївської сільської ради Компаніївського району № 360 від 18 листопада 2009 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_5 повернути територіальній громаді в особі Марївської сільської ради Компаніївського району земельну ділянку площею 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_1 шляхом складання акту прийому-передачі.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2015 року у зв'язку зі смертю 17 квітня 2011 року (т.1 а.с.58), тобто ще до пред'явлення позову прокурором, замінено відповідача ОСОБА_5 на її правонаступників спадкоємців за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.70-81,96).

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що передбачені законом підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, прокурором подано позов з пропуском строку позовної давності, про застосування якої відповідачем Марївською сільською радою подано заяву.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що на момент винесення сільською радою рішення № 316 від 03 вересня 2009 року спірна земельна ділянка відносилась до земель сільськогосподарського призначення. Рішенням сільської ради № 360 від 18 листопада 2009 року, без дотримання порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, останню відведено вже за рахунок земель житлової та громадської забудови. Зазначені рішення прийняті сільською радою без затвердженої в установленому порядку містобудівної документації.

Про порушення вимог законодавства у зв'язку з прийняттям Марївською сільською радою рішень прокуратура дізналась лише у вересні 2014 року під час проведення перевірки, тому перебіг строку звернення до суду починається з часу проведення прокурорської перевірки, тобто з вересня 2014 року та не є пропущеним.

В засіданні апеляційного суду прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, пояснив, що строк позовної давності є не пропущеним відповідно до п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідач Марївська сільська рада про час та місце розгляду справи повідомлена під розписку (т.2 а.с.122,124), подала письмову заяву про розгляд справи у відсутності її представника (т.2 а.с.129).

Апеляційним судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є АДРЕСА_1 (т.2 а.с.76), відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є АДРЕСА_2 (а.с.77).

Апеляційним судом в установленому законом порядку надсилалися їм судові повістки про виклик до суду на 29 серпня 2016 року, 15 вересня 2016 року, 01 листопада 2016 року, 30 листопада 2016 року, які повернулися до суду без вручення відповідачм з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «за не запитом» (т.2 а.с.48-49,59-60,71, 103-104,107,111,114,122-123,126,127).

Судові повістки про виклик відповідачів до апеляційного суду на 30 листопада та копії апеляційної скарги направлені відповідно до ч.3 ст.176 ЦПК України комунальному підприємству Вишгородської міської ради (т.2 а.с.120) та житлово-експлуатаційній дільниці №9 м.Києва (т.2 а.с.121) та вручені їм під розписку (т.2 а.с.125,128). За їх повідомленням на протязі тривалого часу двері квартир ніхто не відкрив, що підтверджується актами (т.2 а.с.130-139).

За таких обставин відповідно до вимог ст.ст.74,76 ЦПК України колегія суддів вважає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є належно повідомленими про час та місце розгляду справи.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбаченоправо прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Марївської сільської ради Компаніївського району від 03 вересня 2009 року № 316 ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Тернова Балка Компаніївського району за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу (т.1 а.с.8-9).

Рішенням Марївської сільської ради Компаніївського району від 18 листопада 2009 року № 360 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_5 за рахунок земель житлової та громадської забудови Марївської сільської ради в с.Тернова Балка (т.1 а.с.10).

На підставі цього рішення 28 грудня 2008 року ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку (т.1 а.с.17).

Суд дійшов безпідставного висновку, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_5 відбулася відповідно до вимог чинного законодавства.

Категорії земель України мають особливий правовий режим (ч.2 ст.18 ЗК України).

Згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких є вичерпним, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі рекреаційного призначення тощо.

Однією з основних вимог ЗК України щодо використання земель є вимога цільового використання земельних ділянок.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України (в чинній на той час редакції) проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Виходячи з положень ч.2 ст.19, ст.ст.80,83 ЗК України землі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запасі (землі державної чи комунальної власності).

Відповідно до ч.1 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч.2 ст.20 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 14 травня 2014 року у справі №6-35цс, від 13 листопада 2013 року у справі №6-123 цс 13, від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Із змісту оскаржуваних рішень ради вбачається, що дозвілна розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Тернова Балка Компаніївського району надано за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а передано вже у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови Марївської сільської ради в с.Тернова Балка, проте відповідне рішення про зміну цільового призначення землі відсутнє.

Висновок суду, що при наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою сільська рада помилково вказала категорію землі, вказавши, що це землі сільськогосподарського призначення, а фактично це є землі житлової та громадської забудови не ґрунтується на матеріалах справи.

Статтею 4 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року) визначено, що вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з:

1)земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей;

2)земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3)земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення;

4)земель державного лісового фонду;

5)земель державного водного фонду:

6)земель державного запасу.

Статтею 2 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) визначено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4)землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5)землі лісового фонду;

6)землі водного фонду;

7)землі запасу;

Отже за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови Земельним кодексом Української РСР (в редакції 1970 року) та Земельним кодексом України (в редакції1990 року) не були передбачені.

Відповідно до ст.19 ЗК України (в редакції 2001 року яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі, на: а)землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови.

За змістом ст.ст.38,39 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оспорюваного рішення) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних і місцевих правил забудови.

Згідно пояснювальної записки до технічної документації по встановленню меж земель в границях Марївської сільської ради народних депутатів Компаніївського району Кіровоградської області, складеної в 1991 році Кіровоградською філією «УКРНДІЗЕМПРОЕКТ», внаслідок виконання робіт по розробленню технічної документації встановлено склад земель Марївської сільської ради народних депутатів відповідно до цільового призначення та згідно земельного кодексу Української РСР, а саме:

1)землі сількогосподарського призначення;

2)землі населених пунктів;

3)землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

7)землі запасу.

Визначено склад земель в межах населених пунктів та за їх межами по угіддях. На плані земель в межах границь Марївської сільської ради народних депутатів відображені особливо цінні продуктивні землі, які недопустимо вилучати з сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.151-156).

Як вбачається з есплікації земель в межах границь Марївської сільської ради, загальна площа села Тернова Балка складає 37,4 га, в тому числі: 25,5 га - сільськогосподарських угідь, з яких: 12,4 га - орні землі; 0,9 - багаторічні насадження; 12,2 га - пасовища; 5,0 - дерево-чагарникові насадження; 0,9 га - під громадськими дворами; 5,6 га - під вулицями, 0,4 га - інші землі (т.1 а.с.151-156).

Таким чином, в технічній документації за 1991 рік така категорія землі, як землі житлової та громадської забудови не визначена і не могла бути визначена, тому ця документація не може бути врахована при наданні земельних ділянок у власність в 2009 році.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції на час прийняття оспорюваного рішення), містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою (ст.21 зазначеного Закону).

Частиною 4 статті 3, ст.12 Закону України «Про планування і забудову територій (в редакції чинній на час прийняття оспорюваного рішення) визначено, що рішення органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом, відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Рішення органом державної влади чи органом місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень про визначення земель категорії «землі забудови та громадської забудови» в селі Тернова Балка не приймалося, затверджена в установленому законом порядку містобудівна документація по селу Тернова Балка, генеральний план, проект планування і забудови території відсутні, а також відсутні установлені в натурі межі села Тернова Балка, як на час надання у власність спірної земельної ділянки, так і на час розгляду справи судом.

Зазначені обставини підтверджуєються листами відділу Держгеокадастру у Компаніївському районі (т.2 а.с.87), Держсільгоспінспекції в Кіровоградській області (т.2 а.с.88-89), управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури Кіровоградської обласної держаної адміністрації (т.2 а.с.90), а також рішенням Марївської сільської ради від 26 лютого 2009 року №277, яким відповідно до Законів України «Про планування та забудову територій», «Про основи містобудуванн» та за відсутності генерального плану забудови населеного пункту села Тернова Балка відмовлено групі громадян у наданні земельних ділянок для будівництва в с.Тернова Балка за рахунок земель сільськогосподарського призначення (т.2 а.с.85).

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення Марївської сільської ради прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України щодо розпорядження землями визначеної категорії земель.

Згідно з екологічною картою, затвердженою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області від 18 вересня 2007 року, у Компаніївському районі Кіровоградської області знаходиться Юріївське золоторудне родовище, загальнодержавного значення. Родовище частково знаходиться в землях природоохоронного значення - ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Тернова Балка», загальною площею 10 га, біля села Зелене Компаніївського району Кіровоградської області. Погоджено видачу ліцензії на геологічне вивчення Юріївського золоторудного району .

Встановлено, що земельні ділянки відповідачам передано без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чим порушено вимоги ст.58 КУпН, п.п.9-11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.05.2004 року №677 та п.2 Положення про Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення №33 від 17.01.1995 року.

В постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-427 цс 15 Верховним Судом України ви кладена правова позиція, що згідно із частинами 1 та 2 статті 58 Кодексу про надра України забороняється проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 і 6 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, як здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення (надалі - забудова), а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини.

Доводи позовної заяви, що оформлення права власності на земельну ділянку без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду суперечить вимогам закону, є обгрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що ОСОБА_5 в порушення ст. 118 ЗК України особисто не зверталася до Марївської сільської ради Компаніївського району з заявою про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки, оскільки заява від 05 травня 2009 року містить підпис ОСОБА_5, а не представника (т.1 а.с.120). Докази, що підпис є підробленим, матеріали справи не містять.Докази того, що інші заяви стосовно надання земельної ділянки підписані не ОСОБА_5, а іншою особою без належних повноважень, в справі відсутні.

Суд першої інстанції відмовив у позові прокурора також з підстав пропуску строку звернення до суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Прокурор просив визнати недійсними рішення сільської ради від 03 вересня 2009 року, від 18 листопада 2009 року та виданий 28 грудня 2009 року державний акт.

Відповідач Марївська сільська рада подала в суд першої інстанції заяву про застосування позовної давності та відмову в позові за спливом позовної давності, оскільки прокурор звернувся в суд з позовом 09 жовтня 2014 року (т.1 а.с.1, 187-188).

Прокурор посилався на те, що перебіг позовної давності починається з вересня 2014 року, тобто з часу проведення перевірки вимог Кодексу України про надра, проте ці доводи прокурора є безпідставними та не ґрунтуються на нормах матеріального права щодо позовної давності.

У правовому висновку Верховного Сувду України у справі №6-2407 цс 15 від 17 лютого 2016 року зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного та містобудівного законодавства під час здійснення перевірки.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.3,ч.4 ст.267 ЦК України).

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, у п. 4 ч. 1 цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено.Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом утратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який утратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України визначення початку перебігу строку позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Результат аналізу зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється також на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі 6-2070 цс 16, від 16 листопада 2016 року №6-2469 цс 16, від 14 вересня 2016 року №6-2165 цс 15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 08 червня 2016 року у справі №6-3029 цс 15 і у справі №6-3089 цс 15, які згідно зі ст.360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності суд першої інстанції зазначив, що прокурор протягом 2009-2014 років був наділений правом проводити перевірки будь-яких рішень сільських рад Компаніївського району, а також контролюючих органів, які відповідають про погодження отримання громадянами у приватну власність земельних ділянок.

Тобто, судом зроблено висновок, що прокурор міг дізнатись про порушення прав держави, на захист яких подано позов, одразу після винесення оскаржуваних рішень сільської ради та передачі земельної ділянки відповідачеві, тому не взято до уваги посилання прокурора про те, що про вказані рішення стало відомо лише після проведення перевірки в 2014 році.

Крім того, колегія суддів зазначає, згідно зі ст.ст.1,19,20 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин і до 14 жовтня 2014 року) прокурор зобов'язаний був здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів, на що мав відповідні повноваження.

Відповідно ст.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Також сільська рада посилалася на те, що копії протоколів сесії сільської ради регулярно надходили прокурору ( т.2 а.с.5).

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року визначено органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.

Так згідно ч.1 ст.6 вказаного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Держава як суб'єкт земельних правовідносин, на момент прийняття оспорюваних рішень мала необхідні повноваження і можливості щодо здійснення контролю за дотриманням порядку передачі земельних ділянок у власність чи надання у користування, тобто могла довідатися про порушення свого права.

Отже, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності щодо заявлених позивачем вимог є обґрунтованим та правомірним. Доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Як роз'яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити частково .

Скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року.

В позові прокурора в інтересах держави до Марївської сільської ради Компаніївського району, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: С.А.Кіселик

В.І.Потапенко