Рішення № 63148280, 01.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9578/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2252/2016

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Ясеновенко Л.В.,

секретар Мельник О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання факту, визнання права власності на частку, визнання недійсним свідоцтва за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

у липні 2015 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, мотивуючи його тим, що з січня 2004 року позивачка проживала з ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_9 Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.11.2003 розірвано шлюб ОСОБА_8 із ОСОБА_3 Під час проживання з ОСОБА_2 в липні 2012 року ОСОБА_8 придбав автомобіль КІА ОРТІМА, який є їх спільною сумісною власністю. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Посилаючись на норми ст. ст. 60, 61, 69, 74 СК України, ст. ст. 328, 368, 372, 1259, 1264 ЦК України, уточнивши вимоги, просив визнати факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з 2004 року по день його смерті, визнати право власності на 1/2 майна, набутого за час спільного проживання, в тому числі - на автомобіль КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, визнати ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги.

В лютому 2016 року представник ОСОБА_2 у заяві про уточнення позовних вимог посилаючись на ст. 1301 ЦК України просив визнати недійсними: свідоцтво про право власності від 01.04.2015, видане ОСОБА_3 на 1/2 частку автомобіля КІА ОРТІМА; свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.04.2015, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_7 кожній на 1/3 частку автомобіля КІА ОРТІМА.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21 червня 2016 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_7

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28 вересня 2016 року за заявою представника ОСОБА_2 позов в частині визнання недійсними: свідоцтва про право на спадщину за законом серія НАЕ № 538036 від 01.04.2015, виданого ОСОБА_3 на 1/3 частки автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_3 від 24.07.2012; свідоцтва про право на спадщину за законом серія НОМЕР_4 від 01.04.2015, виданого ОСОБА_7 на 1/3 частки автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_3 від 24.07.2012, залишено без розгляду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_8 Визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частку в праві власності на автомобіль КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_3 від 24.07.2012. Визнано недійсним свідоцтво про право власності серія НОМЕР_4 від 01.04.2015 року, видане ОСОБА_3 на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_3 від 24.07.2012. Визнано ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги спадщини ОСОБА_8 В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що з лютого 1997 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, про розірвання шлюбу судовим рішенням від 06.11.2003 вона не знала. Суд не врахував, що ОСОБА_8 не реєстрував розлучення в органі РАЦС і в силу ст. 44 діючого в той час КпШС України їх шлюб не припинений, тому він не міг одночасно перебувати у будь якому сімейному союзі з іншою жінкою. Вказує, що ОСОБА_8 з 1997 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав постійно з нею і донькою ОСОБА_7 однією сім'єю, вони вели спільне господарство, а набуте ними за цей час майно є їх спільною сумісною власністю. Так, 12.06.2002 ОСОБА_8 придбав квартиру АДРЕСА_1, де вони проживали разом протягом 2003-2013 років. За цей час він уклав договори на телефонні послуги, установку дверей квартири, придбав у житло побутову техніку. Факт їх проживання, ведення спільного господарства до дня смерті чоловіка підтвердили дочка і рідний брат покійного, однак суд не дав їй можливості допитати більше свідків про ці обставини. Автомобіль КІА ОРТІМА, придбаний за спільні кошти для потреб їх сім'ї, свідоцтво про реєстрацію, договір його купівлі-продажу, особисті речі та документи чоловіка знаходяться у неї. Суд не врахував, що ОСОБА_2 не подала доказів щодо проживання з ОСОБА_8 однією сім'єю, наявність спільних коштів для придбання автомобіля, а надані нею фотографії підтверджують лише те, що у них є позашлюбна дитина, пояснення її свідків є припущеннями. Судовим рішенням від 06.11.2003 не могло бути встановлено майбутніх обставин і фактів до дня смерті чоловіка. Стаття 74 СК України не є підставою визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки спірного автомобіля, який згідно ст. 60 цього Кодексу належить їх подружжю. Оскільки придбаний у шлюбі автомобіль є їх спільною сумісною власністю, вона прийняла спадщину, то нотаріус видав їй свідоцтво про право власності на 1/2 частку цього автомобіля у відповідності зі ст. ст. 34, 71 Закону України "Про нотаріат", а суд безпідставно задовольнив вимогу позивачки про визнання недійсним виданого їй такого свідоцтва, як і решту позовних вимог. Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представники апеляційну скаргу підтримали, ОСОБА_2 та її представник доводи апеляційної скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_8 з січня 2004 року до дня смерті останнього проживали як жінка та чоловік, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_9, наявність якої вказує на те, що вони були членами однієї сім'ї. Витлумачивши норми ст. 3 СК України, ст. ст. 271, 291, 301 ЦК України суд вважав, що ОСОБА_8 законом не заборонено створювати сім'ю з позивачкою. Посилаючись на ст. 9 ЦК України про застосування Цивільного кодексу до врегулювання сімейних відносин, ст. ст. 328, 355, 357, 358, 392 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не є співвласником придбаного ОСОБА_8 майна у період не проживання однією сім`єю з установленого рішенням суду про розірвання шлюбу часу до дня його смерті. Натомість проживання позивачки і ОСОБА_8 однією сім`єю з 01.01.2004, придбання за спільні кошти в інтересах їх сім`ї автомобіля є підставою для визнання за нею права власності на 1/2 його частку. В основу такого висновку суд поклав пояснення ОСОБА_2, фотографії їх відпочинку, пояснення свідків та судове рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_8 При цьому суд зазначив, що своє рішення не обґрунтовує положеннями ст. 74 СК України. Ураховуючи спільне проживання позивачки з ОСОБА_8 у вказаний період, наявність взаємних прав та обов'язків на час відкриття спадщини, суд визнав недійсним видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частку автомобіля КІА ОРТІМА, а ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, ураховуючи наступне.

У справі встановлено, що 28.02.1997 зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 у виконкомі Отинійської селищної ради Коломийського району. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 листопада 2003 року за позовом ОСОБА_8 шлюб між ним і ОСОБА_3 розірвано, судовий розгляд відбувся без участі відповідачки.

До 1 січня 2004 року був чинним і регулював сімейні відносини Кодекс про шлюб та сім'ю України. Статтею 44 цього Кодексу було визначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" звернуто увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.

Оскільки судове рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_8 з ОСОБА_3 ухвалено 06.11.2003, тобто до набрання чинності СК України, то припинення шлюбу повинно було здійснюватись за правилами ст. 44 КпШС України з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів цивільного стану.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що шлюб між подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_3 офіційно припинено.

Як видно з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 08.07.2014, листів відділу ДРАЦС Івано-Франківського МУЮ від 06.02.2015, Коломийського МРУЮ від 17.02.2015, відділу РАЦС Коломийського району від 19.02.2015, жоден із подружжя ОСОБА_8 протягом 2003-2013 років із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до органів РАЦС не звертався, шлюб не розірвано, актовий запис про розірвання шлюбу ОСОБА_8 з ОСОБА_3 не складався (т. 1 а. с. 40-42, 150-151).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_9, батьком якої є ОСОБА_8, матір'ю - ОСОБА_2

01 лютого 2008 року ОСОБА_8 отримав повторне свідоцтво про шлюб з ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 39, 151).

Згідно ст. 6 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" підтвердженням державної реєстрації шлюбу є відповідне свідоцтво. Частиною 3 ст. 9 цього Закону встановлено, що актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

17 липня 2012 року ОСОБА_8 придбав у ПАТ «Івано-Франківськавто» за договором купівлі-продажу автомобіль КІА ОРТІМА, вартістю 263 220 грн. 24.07.2012 йому видано свідоцтво НОМЕР_3 про реєстрацію цього транспортного засобу, д.н.з. НОМЕР_2.

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_5 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Із матеріалів спадкової справи № 110/2013 Другої Коломийської районної державної нотаріальної контори вбачається:

02.08.2013 ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_8

12.12.2013 ОСОБА_2, діючи за законом від імені малолітньої дочки ОСОБА_9, подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька останньої ОСОБА_8

01.04.2015 державний нотаріус видав ОСОБА_3, пережившій дружині померлого ОСОБА_8, якій належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке в указаній частці складається з автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтво про право власності, реєстровий № 108.

01.04.2015 цим же нотаріусом видано дружині померлого ОСОБА_8 ОСОБА_3 та дочці ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частки автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2, кожній.

15.01.2015 державний нотаріус видав ОСОБА_3, пережившій дружині померлого ОСОБА_8, якій належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке в указаній частці складається з квартири АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності, реєстровий № 4. В той же день нотаріусом видано дружині померлого ОСОБА_3 і дочці ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частки цієї квартири кожній.

31.07.2014 державним нотаріусом видано дружині померлого ОСОБА_8 ОСОБА_3 та дочці ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на 1/3 частки земельної ділянки, що розташована в с. Угорники Коломийського району, площею 0,1496 га, яка належала померлому.

При видачі вказаних свідоцтв на спадщину за законом державним нотаріусом зазначено про право на 1/3 частку спадкового майна дочці померлого ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1

Таким чином, встановлено факт перебування ОСОБА_3 і ОСОБА_8 у шлюбі з 1997 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки припинення шлюбу між подружжям за судовим рішенням, ухваленим у 2003 році, не відбулось.

У зв'язку з цим, відповідно до вимог законодавства ОСОБА_3 мала всі законні підстави для спадкування майна, яке залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_8

Статтею 51 Конституції України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Сім'я охороняється державою.

Частинами 1, 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства, створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану, а згідно ст. 25 цього Кодексу жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У наведених нормах права поняття «шлюб», «сімейний союз жінки і чоловіка» і «сім'я» розглядаються як тотожні.

Задоволена судом вимога про визнання факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з 01.01.2004 по день його смерті у 2013 році прямо суперечить наведеним вище правовим нормам, а вказані судом підстави не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки і чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються норми СК України про спільність сумісної власності подружжя, оскільки положення глави 8 цього Кодексу поширюються на майно жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11.

Перебування ОСОБА_8 на час придбання спірного автомобіля 17.07.2012 і до дня його смерті у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 унеможливлює визнання факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та визнання права спільної сумісної власності на майно з підстав наявності фактичних шлюбних відносин, передбачених ст. 74 СК України, на яку посилався представник позивачки. Довільне тлумачення судом норм ст. 3 СК України, ст. ст. 271, 291, 301 ЦК України суперечить поняттю одношлюбності і призвело до помилкового висновку про те, що ОСОБА_8 законом не було заборонено створювати сім'ю з ОСОБА_2.

Крім того, на порушення принципу змагальності сторін (ст. 10 ЦПК) суд першої інстанції всупереч фактичним обставинам справи, без достатніх належних і допустимих доказів, не зважаючи на те, що автомобіль КІА ОРТІМА зареєстрований за ОСОБА_8, дійшов необгрунтованого висновку, що цей автомобіль придбаний спільно з ОСОБА_2 та задовольняючи її вимоги безпідставно послався на норму ст. 392 ЦК України, яка не породжує, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 звертала увагу суду першої інстанції на те, що про розірвання шлюбу судовим рішенням від 06.11.2003 вона не знала. ОСОБА_8 з 1997 року до дня смерті проживав постійно з нею і донькою ОСОБА_7 однією сім'єю, вони вели спільне господарство, а набуте ними за цей час майно є їх спільною сумісною власністю. У 2002 році вони придбали квартиру АДРЕСА_1, де проживали разом протягом 2003-2013 років. Автомобіль КІА ОРТІМА придбаний 17.07.2012 за спільні кошти для потреб їх сім'ї.

На підтвердження своїх доводів відповідачка надала відповідні належні докази, які містяться в матеріалах справи (укладені ОСОБА_8 договір телефонних послуг, угоду на виготовлення дверей у їх квартирі, придбання у житло побутової техніки). Їх проживання сім'єю, ведення спільного господарства протягом 2003-2013 років підтвердили дочка і брат покійного ОСОБА_12 Факт проживання ОСОБА_8 за даною адресою з 2003 р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_3 і дочкою стверджується довідкою голови ЖБК «Будівельник» № 61 від 24.09.2015 про склад сім'ї.

Поза увагою суду залишились ті обставини, що сам автомобіль КІА ОРТІМА, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію, договір його купівлі-продажу, особисті речі та документи чоловіка (посвідчення водія, страховий поліс) знаходяться в ОСОБА_3, у квартирі якої проходив обряд прощання з померлим. У неї залишились і зберігаються особисті документи ОСОБА_8 (свідоцтво про смерть, ідентифікаційний номер, закордонний паспорт, військовий квиток, посвідчення водія, страховка, кредитні й зарплатні картки тощо).

Довіреністю від 21 лютого 2012 року ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_13 і ОСОБА_14 укладати правочини щодо користування та розпорядження транспортним засобом (продати, обміняти тощо) MITSUBISHI GALANT, випуску 2007 року; при цьому нотаріусом зазначено про наявну в паспорті ОСОБА_8 у графі «сімейний стан» відмітку про реєстрацію шлюбу 28.02.1997 Коломийським РВ ЗАГС із гр. ОСОБА_3

Допитаний в апеляційному суді свідок ОСОБА_8 підтвердив наведені обставини і спростував зазначене судом у рішенні твердження про нібито отримання ключів від спірного автомобіля та документів померлого брата від позивачки. Цей свідок пояснив, що незважаючи на народження позашлюбної дитини, брат продовжував проживати з дружиною ОСОБА_3 і дочкою в квартирі по АДРЕСА_1. Вони спільно за власні кошти і гроші від продажу автомобіля MITSUBISHI GALANT придбали для сім'ї літом 2012 року автомобіль КІА ОРТІМА. Дружина доглядала ОСОБА_8 у зв'язку з хворобою до його смерті, організувала похоронний обряд. Жодних інших сімейних стосунків у покійного не було.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції не врахував зазначених норм процесуального та матеріального права, роз'яснень Верховного Суду України, встановив факт придбання ОСОБА_8 спірного автомобіля у період проживання однією сім'єю без шлюбу як і належність автомобіля на праві спільної сумісної власності, визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 його частину на підставі пояснень свідків та фотографій, без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, тобто висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

На підставі наявних у справі доказів колегія суддів приходить до висновку, що автомобіль КІА ОРТІМА відповідно до договору купівлі-продажу від 17.07.2012 належав ОСОБА_8 і придбаний у шлюбі з ОСОБА_3 для потреб їх сім'ї, а джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя. Будь-яких доказів того, що цей автомобіль придбаний за спільні сумісні кошти або за кошти, отримані від спільної праці ОСОБА_8 ОСОБА_2 не надала.

Наявність у позивачки спільної з ОСОБА_8 дитини з огляду на відсутність інших об'єктивних ознак не може бути достатнім доказом того, що вони були членами однієї сім'ї.

Також, встановлені рішенням суду від 06.11.2003 про розлучення дані станом на час його ухвалення не стосуються періоду з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_8

Задоволена судом позовна вимога ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 01.04.2015, виданого ОСОБА_3 на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з автомобіля КІА OPTIMA, суперечить фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) і самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_3 на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з автомобіля КІА OPTIMA, суд першої інстанції виходив із того, що у нотаріуса були дані про те, що її речові права на цей автомобіль не є безспірними.

Між тим погодитися з таким висновкам суду неможливо, оскільки суд дійшов їх у порушення вимог матеріального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної оцінки зібраних у справі доказів.

За змістом ст. ст. 34, 71 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Нотаріус вчинив усі передбачені Законом "Про нотаріат" дії, встановив необхідні юридичні факти, і у повній відповідності до вимог закону, видав дружині померлого ОСОБА_3 свідоцтво про право власності серії НОМЕР_6 від 01.04.2015 р. на частку спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу (1/2 автомобіля КІА OPTIMA).

ОСОБА_3 є пережившою дружиною спадкоємцем першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_8, тому має право на спадкування та отримання спірного свідоцтва, оскільки її частка не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Решту свідоцтв видано нотаріусом ОСОБА_3 як дружині померлого ОСОБА_8, зокрема: про право на спадщину за законом на 1/3 частки автомобіля КІА ОРТІМА, д.н.з. НОМЕР_2; як пережившій дружині померлого, якій належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з квартири АДРЕСА_1; як дружині померлого про право на спадщину за законом на 1/3 частки цієї квартири; як дружині померлого про право на спадщину за законом на 1/3 частки земельної ділянки, розташованої в с. Угорники, площею 0,1496 га, яка належала ОСОБА_8

Вказані свідоцтва про право на спадщину недійсними не визнавались і підтверджують нерозривний зв'язок відповідачки як того з подружжя, хто пережив спадкодавця, та її право на частку спільної сумісної власності в майні, набутому подружжям за час шлюбу.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України суд у рішенні узагалі не навів будь-яких висновків щодо участі ОСОБА_2 у придбанні спірного автомобіля, який належав спадкодавцю ОСОБА_8 на праві власності, та доказів на підтвердження цих обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так як спірний автомобіль зареєстровано на ОСОБА_8, то нотаріусом правомірно видано оскаржуване свідоцтво про право власності на 1/2 частки в праві на спірний автомобіль на підставі перебування в шлюбі власника автомобіля та відповідачки.

Помилковим є висновок суду про визнання ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги, у яку мають право на спадкування за законом особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно послався на постанови Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 та від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, оскільки встановлені фактичні обставини даної справи та справ, у яких прийнято постанови є різними. У постанові № 6-55цс13 не є тотожними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також немає однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. Правова позиція у справі № 6-135цс13 стосується режиму майна, набутого до 01 січня 2004 року.

Таким чином, колегія суддів урахувавши зазначені вимоги закону, перевіривши доводи і заперечення сторін та надані ними докази щодо проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, проаналізувавши показання свідків в сукупності з іншими належними доказами приходить до висновку, що позивач не довела факту спільного проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_8, оскільки кожен із них мав своє житло, і в період, який зазначала ОСОБА_2 як цивільний шлюб з померлим, він перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3.

З огляду на встановлене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що згідно ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання факту, визнання права власності на частку, визнання недійсним свідоцтва відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

Ясеновенко Л.В.