Постанова № 63143534, 29.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа № 922/2979/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача не зявився

відповідача ОСОБА_1 (дов. №01-16юр/4351 від 06.06.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2917Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року у справі

за позовом Дочірнього підприємства "Житомирська механізована колона" Публічне акціонерне товариство "Київсільелектро", м. Житомир

до Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

про стягнення 858816,39 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП "Житомирська механізована колона" ПАТ "Київсільелектро", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з АК "Харківобленерго" 858816,39 грн. з яких: 686057,42 грн. основний борг, 26756,23 грн. інфляційних, 11977,88 грн. 3% річних, 134024,86 грн. - пеня за неналежне виконання зобовязань за укладеним між сторонами договором підряду №К7917 від 17.06.2015 р. щодо оплати виконаних підрядних робіт.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2016 р. у справі №922/2979/16 (суддя Байбак О.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з АК "Харківобленерго" на користь ДП "Житомирська механізована колона" ПАТ "Київсільелектро" 686057,42 грн. основної заборгованості, 24676,09 грн. інфляційних, 11977,88 грн. 3% річних, 122384,40 грн. пені. В решті позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що сторони договору не підписували довідки про виконані роботи та затрати, що термін виконання зобовязань за договором не настав, а значить немає правових підстав для проведення остаточного розрахунку за договором та задоволення позовних вимог. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті всебічного розгляду матеріалів справи та з дотриманням вимог процесуального законодавства. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що оскільки сторони договору 31.12.2015 р. підписали акт приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в та акт вартості змонтованого устаткування, де зафіксовано, які саме роботи були виконані, яке устаткування було встановлено на обєкті будівництва, їх обєми та вартість, тому потреба в підписанні інших первинних документів, в т.ч. довідок, відсутня. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

ДП "Житомирська механізована колона" ПАТ "Київсільелектро" в судове засідання свого представника не направило, до апеляційної скарги додало клопотання, в якому зазначаючи про неможливість взяти участь при розгляді справи, просить суд здійснити апеляційний перегляд без участі його представника. Крім того, у випадку подання представником апелянта клопотань щодо зменшення нарахованої суми пені та/або розстрочення сплати суми заборгованості, позивач заперечує щодо їх задоволення з мотивів невизнання позову відповідачем та відсутності банківських документів, які б підтверджували скрутне фінансове становище.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обовязок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75, вважає, що не зявлення в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи, його правову позицію висловлено у відзиві на апеляційну скаргу, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 17.06.2015 р. між ДП "Житомирська механізована колона" ПАТ "Київсільелектро" (підрядник) та АК "Харківобленерго" (замовник) був укладений договір підряду № К7917 (щодо виконання робіт з будівництва, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується власними силами зі своїх матеріалів виконати для останнього наступні роботи: технічне переоснащення (шляхом модернізації) розподільчих мереж 0,38 кВ в с. Вільшани Дергачівського району Харківської області від ТП № 586 (інв. № 00300769), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи. Кількісні характеристики виконаних за цим договором робіт визначаються договірною ціною (кошторис), яка є додатком 1 до договору. Власником результату виконаних робіт (об'єкта будівництва) є замовник (а.с.12-18).

Відповідно до п. 3.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2015 р.) ціна цього договору становить 2 838 852,32 грн., крім того ПДВ 20 % - 567 770,46 грн. Загальна вартість договору 3 406 622,78 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2015 р.) замовник сплачує підряднику аванс у розмірі 79,8610687386 %, що складає 2720565,36 грн. від загальної вартості договору на виконання робіт, придбання (постачання) необхідний матеріальних цінностей.

Згідно з п.п. 6.1.1. п. 6.1. договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі провести розрахунки з підрядником за виконані роботи.

Замовник 18.06.2015 р. перерахував на рахунок підрядника платіжним дорученням №13625 попередню оплату в розмірі 2 720 565,36 грн. (а.с. 11).

Відповідно до п. 6.1.2. п.6.1. договору замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи згідно з актом виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2015 р.) оплата виконаних будівельних робіт та витрат здійснюється протягом 5-ти банківських днів після підписання сторонами довідки про виконані роботи та затрати, з частковим зарахуванням авансу від вартості виконаних робіт та затрат.

Звертаючись до господарського суду, підрядник зазначив про те, що 30.12.2015 року сторони підписали акт №1 приймання виконаних робіт за грудень 2015 року (примірна форма № КБ-2в), акт №1 вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт за грудень 2015 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року (примірна форма № КБ-3), згідно яких вартість виконаних будівельних робіт, з урахуванням сплаченого авансу, становить 3 406 622,78 грн.

Проте, замовник свої зобовязання за договором не виконав, за виконані підрядником роботи не розрахувався.

Вказані обставини стали підставою звернення ДП "Житомирська механізована колона" ПАТ "Київсільелектро" з позовом до господарського суду Харківської області про стягнення з АК "Харківобленерго" 686057,42 грн. основного боргу, а також нарахованої суми інфляційних в розмірі 26756,23 грн., пені в розмірі 134024,86 грн. та 11977,88 грн. 3% річних за порушення виконання грошового зобовязання.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що підписана сторонами довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2015 року від 31.12.2015 р. (примірна форма № КБ-3) (а.с. 21) є належним доказом, на підставі якого у відповідача згідно з п.4.3. договору виникло зобов'язання з проведення остаточного розрахунку за виконані позивачем будівельні роботи.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що виконання підрядних робіт за договором підтверджено матеріалами справи, відповідачем належними доказами не спростовується, доказів сплати суми боргу за виконані позивачем роботи відповідачем не надано, аргументованих заперечень не представлено, тому беручи до уваги загальні вимоги, які ставляться до виконання зобовязання, положення ст.ст. 526, 530, 611, 625, 854 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми боргу в розмірі 686057,42 грн., 122384,40 грн. пені, 24676,09 грн. інфляційних, 11977,88 грн. 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного зясування обставин справи, повязаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою виникнення спірних правовідносин є укладений 17.06.2015 р. між сторонами договір підряду № К7917, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується власними силами зі своїх матеріалів виконати для відповідача технічне переоснащення (шляхом модернізації) розподільчих мереж 0,38 кВ в с. Вільшани Дергачівського району Харківської області від ТП № 170 (інв. № 00300786), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до акту №1 приймання виконаних робіт за грудень 2015 року (примірна форма № КБ-2в), акту №1 вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт за грудень 2015 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року (примірна форма № КБ-3), роботи були прийняті без зауважень.

Зазначені акти та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року від 31.12.2015 р. є такими, що визнані відповідачем, оскільки підписані у тому числі замовником - АК "Харківобленерго" та скріплені печатками сторін договору.

Будь-яких зауважень або доказів звернення замовника з претензією щодо якості та обсягу виконаних робіт матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобовязаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліків у виконані роботі.

Згідно вимог ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 6.1.2. п.6.1. договору замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи згідно з актом виконаних робіт. Оплата виконаних будівельних робіт та витрат здійснюється протягом 5-ти банківських днів після підписання сторонами довідки про виконані роботи та затрати, з частковим зарахуванням авансу від вартості виконаних робіт та затрат (п. 4.3. договору).

Відповідач під час розгляду справи факт виконання позивачем робіт не спростовує, але посилається на відсутність у нього обовязку на даний момент кінцевого розрахунку за договором, оскільки вважає, що довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року від 31.12.2015 р. (примірна форма № КБ-3) не є належним доказом виникнення у нього зобов'язань з оплати виконаних робіт. Наполягає на тому, що у відповідача не виникло зобов'язання з остаточної оплати робіт у зв'язку з не підписанням сторонами саме зазначеної у п. 4.3. договору довідки про виконані роботи та затрати.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що у відповідності до п. 4.2 договору замовник здійснює щомісяця проміжні платежі за виконані роботи та затрати на підставі довідки про виконані будівельні роботи та затрати форми КБ-3 з додаванням відповідних підтверджуючих документів, підписаних уповноваженими представниками сторін. Даний пункт повязаний з п. 4.3 договору та фактично підтверджує, що в договорі, як підставу для оплати виконаних будівельних робіт є підписана сторонами довідка про виконані роботи та затрати форми КБ-3.

Відсутність потреби підписувати будь-яку іншу довідку обґрунтовується також тим, що 31.12.2015 р. сторони договору підписали акт приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в та акт вартості змонтованого устаткування, де зафіксовано, які саме роботи були виконані, яке устаткування було встановлено на обєкті будівництва, їх обєми та вартість. Зазначені документи повністю відповідають умовам договору, тому потреба в підписанні будь-яких інших первинних документах, в тому числі довідок, відсутня.

Також, в пунктах 3.3., 3.4., 5.6. договору, які визначають ціну договору та порядок виконання робіт, серед іншого, містяться посилання на ДСТУ БД.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва".

Національні стандарти України (ДСТУ) з ціноутворення у будівництві, зокрема ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", введено в дію 1 січня 2014 року. Додатками ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, зокрема Т-Ц, було передбачено примірні форми первинних документів з обліку в будівництві, які мають використовуватися з 1 січня 2014 року при проведенні взаєморозрахунків за обсяги виконаних будівельних робіт.

На підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 20.01.2014 року № 16 "Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Мінрегіону України від 4 грудня 2009 року № 554 та від 1 березня 2013 року № 77" втратив чинність наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 554 від 04.12.2009 року "Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві", яким були затверджені:

примірна форма № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт";

примірна форма № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати";

примірна форма № 1 "Звіт про виконання робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період (місяць/рік)";

примірна форма № 2 "Підсумковий звіт про вартість виконаних робіт за контрактом на об`єкті будівництва";

примірна форма № 3 "Акт здавання-приймання виконаних будівельних робіт".

Вказаний наказ Мінрегіонстрою та ЖКГ від 20.01.2014 р. № 16 набув чинності з дня прийняття.

Отже, з набранням чинності з 01.01.14 р. Національними стандартами України з ціноутворення у будівництві, зокрема ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт по обєктах будівництва, здійснюється із застосуванням примірних форм первинних облікових документів "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (примірна форма № КБ-2в) і "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (примірна форма № КБ-3), що наведені у додатках Т та У ДСТУ Б Д.1.1-1-2013.

З огляду на викладене, підписана сторонами довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2015 р. від 31.12.2015 р. (примірна форма № КБ-3) приймається судом як належний доказ, на підставі якого у відповідача згідно з п.4.3. договору виникло зобов'язання з проведення остаточного розрахунку за виконані позивачем будівельні роботи.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що у нього не виникло зобов'язання щодо остаточного розрахунку за договором.

Враховуючи те, що довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3) за грудень 2015 та акт 1 приймання виконаних будівельних робіт (ПФ КБ-2в) підписано сторонами 31.12.2015 р., то відповідно до умов п. 4.3. договору відповідач повинен був здійснити оплату виконаних позивачем робіт до 11.01.2016 р. включно.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк остаточний розрахунок за виконані позивачем роботи не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 686057,42 грн., яка не спростована, та як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву визнана відповідачем.

З огляду на вищевикладені обставини, приписи закону позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором в розмірі 686057,42 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, який частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 122384,40 грн. пені та відмовив в решті, як помилково нарахованих, враховуючи наступне.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3,ст. 4 Закону).

Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що за невчасне здійснення розрахунків замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми нездійсненого платежу на користь підрядника за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки пені, а також їх перерахунок, здійснений господарським судом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 122384,40 грн., та відмову в задоволенні решти як безпідставно нарахованих, з огляду на таке.

Так, місцевий господарський суд вірно встановив, що з урахуванням дати підписання акту прийняття виконаних підрядних робіт (30.12.2015 р.) та вимог п. 4.3. договору, зобовязання щодо остаточної оплати робіт мало бути виконане відповідачем до 12.01.2016 р., тобто протягом 5 банківських днів з моменту підписання зазначеного акту (банківськими днями є 31.12.2015 р., 04-06,11.01.2016 р.).

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання своїх зобовязань з 12.01.2016 р. Отже нарахування пені з урахуванням вимог п. 6 ст. 232 ГК України можливе по 12.07.2016 р. Проте позивачем в порушення вимог чинного законодавства нараховано пеню за період прострочення з 01.02.2016 р. по 31.08.2016 р.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем сум інфляційних та 3% річних, а також їх перерахунок, здійснений господарським судом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення інфляційних в розмірі 24676,09 грн. та 3% річних в розмірі 11977,88 грн., та відмову в задоволенні решти як безпідставно нарахованих з підстав наведених вище.

Стосовно висновку суду про відхилення заяви відповідача про звільнення його від сплати штрафних санкцій та розстрочку виконання судового рішення в частині сплати суми основного боргу на три роки колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач до прийняття рішення у справі звернувся до суду із заявою, в якій просив не стягувати з нього штрафні санкції, зазначені в позовній заяві, та розстрочити на три роки сплату основного боргу у сумі 686 057,42 грн., посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства, який виник внаслідок систематичної несплати контрагентами відповідача комунальними підприємствами м. Харкова та Харківської області заборгованості за поставлену відповідачем електроенергію.

В обґрунтування заяви АК "Харківобленерго" надані: акт звіряння взаємних розрахунків за електроенергію на 01.09.2016 р. за договором про постачання електричної енергії від 07.05.2004 р. за №4 з КП "Харківвдоканал"; акт звіряння взаємних розрахунків за електроенергію на 01.09.2016 р. за договором про постачання електричної енергії від 03.01.2008 р. за №1 з КП "Харківвдоканал".

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Статтею 121 ГПК України передбачено, що при наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим господарський суд, який видав виконавчий документ у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. за № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення: стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не додано до заяви доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Крім того, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що вказана заява про розстрочення виконання судового рішення не підлягає задоволенню, враховуючи і міжнародно-правові норми захисту порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Зі змісту стаття 121 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що його норми не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що надані відповідачем акти звірки взаєморозрахунків в розумінні ст. 34 ГПК України не можуть розглядатися судом в якості належних та допустимих доказів скрутного матеріального становища підприємства відповідача, а так само доказів неможливості виконання судового рішення по даній справі.

Сама по собі недостатність коштів не є підставою для надання відстрочки та розстрочки виконання рішення, оскільки боржник є господарюючим субєктом, який здійснює підприємницьку діяльність, та може мати від неї певний прибуток. До того ж, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження збитковості діяльності підприємства.

Крім того, за змістом ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, відсутність у відповідача грошових коштів не є підставою, яка звільняє від відповідальності за порушення зобовязань.

Місцевий господарський суд вірно зауважив, що згідно з наданими відповідачем актами звірки, КП Харківводоканал має перед відповідачем заборгованість більше ніж 3 роки. При цьому, відповідач укладаючи з позивачем договір підряду № К7917 від 17.06.2015 р. знав про власне матеріальне становище, проте свідомо брав на себе перед позивачем відповідні грошові зобовязання.

Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження можливості виконання судового рішення у даній справі в разі надання йому розстрочки у виконанні рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для звільнення є відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошового зобовязання за договором підряду №К7917 від 17.06.2015 р.:

- по-перше, право вимагати стягнення пені, 3% річних та інфляційних у позивача виникає з умов вищевказаного договору.

- по-друге, виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у звязку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження апеляційних вимог, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2016 р. у справі №922/2979/16 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в звязку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2016 р. у справі №922/2979/16 залишити без змін.

Повна постанова складена 01.12.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.