Постанова № 63142879, 24.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2016 року № 826/5428/16

Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., суддів Арсірія Р.О. Кузьменка В.А. при секретарі судового засідання Коноваловій Н.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД"до Державної фіскальної служби України; Головного управління ДФС у м. Києві; Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києвіпровизнання незаконними та скасування рішень від 11.09.2015 №19121/10/26-55-11-02, від 05.11.2015 №16796/10/26-15-11-03-11, від 02.02.2016 №2041/6/99-99-11-02-02-15, зобов'язання вчинити дії за участю:

представника позивача: Антохова Я.С. (довіреність № 01/11 від 01.11.2016),

представника відповідача 1: Таранюк Ю.В. (довіреність № 99-99-10/26-16 від 07.12.2015),

представника відповідача 2: Таранюк Ю.В. (довіреність № 61/26-15-10-03-10 від 26.11.2015),

представника відповідача 3: Шкодича Ю.В. (довіреність № 1198/9/26-55-10-03 від 02.06.2016)

на підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24.11.2016 проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень від 11.09.2015 № 19121/10/26-55-11-02, від 05.11.2015 № 16796/10/26-15-11-03-11, від 02.02.2016 № 2041/6/99-99-11-02-02-15, зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 3 за відсутності на те правових підстав відмовлено у прийнятті поданої позивачем на паперових носіях податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року з додатками, а відповідачем та відповідачем 2 скарги позивача не були розглянуті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідачі проти позовних вимог заперечили, надали суду письмові заперечення, у яких просили відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення на адміністративний позов відповідачі обґрунтовують тим, що позивачем декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року було подано у спосіб, що суперечить абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме на паперових носіях, у зв'язку з чим і було відмовлено у прийнятті відповідної декларації. також відповідачі посилались на те, що скарги позивача було розглянуто у порядку та строки встановлені Податковим кодексом України та за результатами їх розгляду прийнято відповідні рішення.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача суд,

В С Т А Н О В И В:

10.09.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві декларацію з податку на додану вартість з додатками 2, 3, 4, 5 за звітний період - серпень 2015 року на паперових носіях та доповнення до декларації. На зазначеній декларації проставлено штамп про отримання за позначкою "Отримано з попередженням про можливість невизнання".

Листом № 19121/10/26-55-11-02 від 11.09.2015 "Про відмову у прийнятті" Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" про те, що ним податкову звітність з податку на додану вартість за серпень 2015 року разом із доповнення до такої декларації подано у спосіб, що суперечить абзацу 2 пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме на паперових носіях, з огляду на що вказаний звіт з податку на додану вартість за серпень 2015 року не прийнято як податкову декларацію.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до Головного управління ДФС у м. Києві подано скаргу № 272 від 23.10.2015 за результатами розгляду якої прийнято рішення №16796/10/26-15-11-03-11 від 05.11.2015, яким рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивачем до Державної фіскальної служби України подано скаргу № 333 від 14.12.2015, за результатами розгляду якої прийнято рішення №2041/6/99-99-11-02-02-15 від 02.02.2016, яким рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджуючись з рішеннями №19121/10/26-55-11-02 від 11.09.2015, №16796/10/26-15-11-03-11 від 05.11.2015, №2041/6/99-99-11-02-02-15 від 02.02.2016, вважаючи їх незаконними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підпунктами 16.1.2 та 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктами 36.1 та 36.2 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 966 від 23.09.2014 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044 декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, хоча положеннями пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачено три способи подання податкової декларації, водночас обрати один з вказаних способів платник податків має право у випадку, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України, пунктом 49.4 якого визначено, що податкова декларація з податку на додану вартість подається в електронній формі.

Податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період - серпень 2015 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість за серпень 2016 року.

Отже, позивачем декларацію з податку на додану вартість за звітний період - серпень 2015 року було подано з порушенням вимог пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що декларація з податку на додану вартість за звітний період - серпень 2015 року була подана позивачем з порушенням вимог пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були наявні правові підстав для відмови позивачу у прийняття відповідної декларації та складання листа № 19121/10/26-55-11-02 від 11.09.2015.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

З аналізу змісту рішень Головного управління ДФС у м. Києві №16796/10/26-15-11-03-11 від 05.11.2015 та Державної фіскальної служби №2041/6/99-99-11-02-02-15 від 02.02.2016 вбачається, що вони не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки рішення №16796/10/26-15-11-03-11 від 05.11.2015 та №2041/6/99-99-11-02-02-15 від 02.02.2016 самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, а отже позовні вимоги щодо визнання їх незаконним та скасування є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.П. Огурцов

Судді Р.О. Арсірій

В.А. Кузьменко

Постанова складена в повному обсязі 29.11.2016.