Постанова № 63137242, 02.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5777/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Кравченко М.М.

судді Тарасишиної О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом державного підприємства «Одеська залізниця» до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов державного підприємства «Одеська залізниця» до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича, щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року а також дії (бездіяльність), щодо неприйняття постанови про закриття виконавчого провадження у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти постанову про закриття виконавчого провадження у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: з підстав фактичного виконання рішення у відповідності з виконавчим документом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача, зокрема зазначив, що в супереч вимогам чинного законодавства України та роз'ясненням Верховного Суду України від 28 січня 2015 року, орган ДВС прийняв постанову про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року, фактично не здійснивши жодної дії спрямованої на примусове виконання рішення Одеською залізницею.

Від представника відповідача до суду надійшли заперечення на адміністративний позов, в яких останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи заявлену правову позицію тим, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Отже, для стягнення виконавчого збору важливий факт невиконання боржником рішення суду добровільно у встановлений строк, а не проведення державним виконавцем заходів примусового виконання.

У судове засідання представники сторін з'явилися, при цьому, 01.12.2016 року через канцелярію суду від представника позивача за довіреністю ОСОБА_2 надійшло клопотання (вхід. № 32171/16) про розгляд справи у порядку письмового провадження, відносно чого представник відповідача не заперечував.

З урахуванням зазначеного, керуючись ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено рішення про продовження розгляду справи у порядку письмового справдження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

27.10.2016 року засобами поштового зв'язку Одеською залізницею отримано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року з Одеської залізниці в розмірі 1178278,31 грн.

Винесенню вказаної постанови передувало, наступне.

03.10.2016 року Одеська залізниця отримала постанову Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП 52360413 від 27.09.2016 року (а/с. 10-11), про примусове виконання наказу № 916/4206/15, виданого 25.03.2016 року Господарським судом Одеської області про стягнення грошової суми у загальному розмірі 11782783,10 грн. з ДП «Одеська залізниця» на користь публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку».

Вказана постанова із супровідним листом зареєстрована за вхід. № 12/1794 03.10.2016 року (а/с. 9).

Судом досліджено копію виконавчого провадження № 415/24 номер за ЄДРВП: 52360413.

Вказане виконавче провадження містить супровідний лист від 27.09.2016 року за № 415/24 про направлення на адресу ДП «Одеська залізниця» копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та квитанція про оформлення поштового відправлення КМД УАПЛЗ Київ 53, вул. Артема, 59/65 (0405332985990) лист рекомендований від 28.09.2016 року час 16:56.

Повідомлення про вручення поштового відправлення № 0405332985990 відсутнє.

Наявна роздруківка з офіційного сайту «УКРПОШТА» про відстеження пересилання поштових відправлень, згідно якої 01.10.2016 року 17:42, 65012, Одеса 12 , вручено адресату особисто.

Як встановлено судом, 01.10.2016 року припало на вихідний день (субота). Крім того, згідно інформації наявної на сайті «УКРПОШТА», вказане поштове відправлення вручено адресату особисто о 17:42 год.

Відмітка із вхідним № 12/1794 проставлена в перший робочий день 03.10.2016 року (понеділок).

04.10.2016 року Одеська залізниця подала до органу ДВС заяву про відкладення виконавчих дій, як то передбачено п. 1. ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент відкриття виконавчого провадження), оскільки фактично строк на добровільне виконання рішення спливав наступного дня, що унеможливлювало виконання рішення у добровільному порядку.

07.10.2016 року Одеська залізниця в добровільному порядку здійснила оплату боргу в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 3595.

17.10.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А. Т. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, чинного на час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 27 вказаного Закону встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, який був чинним на час відкриття виконавчого провадження, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

За приписами ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, чинного на час відкриття виконавчого провадження, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, який був чинним на час відкриття виконавчого провадження, встановлено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що на державного виконавця Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, чинним на час відкриття виконавчого провадження, було покладено низку обов'язків, за умовами послідовного дотримання яких у останнього виникало право на стягнення виконавчого збору:

- прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження,

- направлення такої постанови боржнику рекомендованим листом,

- встановлення обставин щодо отримання боржником такої постанови,

- вчинення виконавчих дій для забезпечення виконання виконавчого документу,

- констатація факту повного виконання виконавчого документу.

При цьому за висновком суду, саме встановлення обставин щодо отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження було вирішальним фактом при визначенні права державного виконавця на початок проведення виконавчих дій по примусовому виконанню виконавчого документу, адже, як було встановлено у ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, який діяв на час відкриття виконавчого провадження, така постанова може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк. Реалізація ж такого права не можлива без отримання самої постанови.

Крім того, в контексті аналізу норм ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, який діяв на час відкриття виконавчого провадження, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію висловлену Верховним Судом України у постановах: від 28.01.2015 року у справі № 3-217гс14 та від 06.07.2015 року у справі № 6-785цс15: «сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання».

При цьому, як встановлено судом, приймаючи оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державний виконавець керувався статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, обґрунтовуючи його тим, що боржником не виконано добровільно постанову про відкриття виконавчого провадження у визначений в ній строк.

Разом з тим, суд наголошує, що Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, яким кервався державний виконавець на момент прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору (17.10.2016 року), втратив свою чинність, крім статті 4, яка втрачає чинність з 5 січня 2017 року, згідно із Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Так, відповідно до ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року, цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 розділу ХІІІ Перехідних та прикінцевих положень зазначеного Закону визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом: Закон України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207 із наступними змінами), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016 року.

При цьому, ч. 5 ст. 26 Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року в редакції чинній на момент винесення спірної постанови, встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з ч. 2 ст. 27 зазначеного Закону, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 вищезазначеного Закону, виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Частиною 9 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Тобто з вищевикладених норм Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, вбачається, що зазначеним Законом вставлені відмінні підстави та порядок стягнення з боржника виконавчого збору, аніж ті, які були передбачені Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення КС України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004).

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999 року втратила чинність з 05.10.2016 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016 року.

Таким чином, суд приходить до переконання, що при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року державний виконавець керувався нормою закону, яка втратила чинність з 05.10.2016 та станом на момент винесення постанови не діяла, а тому його дії по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року є протиправними, у зв'язку із чим остання підлягає скасуванню.

В той же час суд враховує, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

З огляду на викладене, суд визнає безпідставними вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти постанову про закриття виконавчого провадження у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: з підстав фактичного виконання рішення у відповідності з виконавчим документом, а також щодо визнання дій (бездіяльності) державного виконавця щодо неприйняття постанови про закриття виконавчого провадження у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки суд не наділено правом зобов'язання відповідача до вчинення дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та до виконання обов'язків згідно вимог цього Закону, що належать до компетенції даного державного органу та його посадових осіб, за відсутності доказів порушення такого виконання.

На підставі вищевикладеного, з'ясувавши обставини у справі в їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наявним доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст. 94 КАС України.

Керуючись приписами ст.6-8, 71, 86, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року.

Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича про стягнення виконавчого збору ВП 52360413 від 17.10.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Одеська залізниця» (код ЄДРПОУ 01071315; місцезнаходження: вул. Пантелейомонівська, 19, м. Одеса, 65012; п/р № 2600230102095 в філії Одеського обласного управління «Ощадбанк» м. Одеса, МФО 328845, ОКПО 01071315) сплачений судовий збір у розмірі 16 297 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Кравченко М.М.

Суддя Тарасишина О.М.