Ухвала суду № 63133310, 22.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Київ К/800/29441/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року

у справі № 815/7848/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Південна генеруюча компанія»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Південна генеруюча компанія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року у справі № 815/7848/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року, позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 24.10.2013 року № 0004932203.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року, відповідачем складено акт від 11.10.2013 року № 582/22-03/36109518/7, яким встановлено порушення п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено задеклароване в рядку 24 значення по декларації за серпень 2013 року в розмірі 1 012 804, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2013 року № 0004932203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2013 року в сумі 1 012 804, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача щодо відсутності права у позивача на використання від'ємного значення податку на додану вартість у вказаній сумі у зв'язку із тим, що підприємством залишок від'ємного значення з податку на додану вартість не був використаний протягом 1095 днів, є необґрунтованими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

В силу п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті.

Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Пунктом 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2013 року із зазначенням у рядку 24 в якості залишку від'ємного значення для перенесення до наступних звітних періодів суму 1 173 505, 00 грн.

В додатку № 2 до декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року позивачем відображено суму від'ємного значення податку на додану вартість, яка склалася за період, зокрема, вересень 2007 року - червень 2010 року у загальному розмірі 1 012 804, 00 грн.

Судами вірно зазначено, що відображення позивачем у рядку 24 податкової декларації з податку на додану вартість залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, не свідчить про прийняття платником податку рішення про отримання бюджетного відшкодування, оскільки згідно ст. 200 Податкового кодексу України передбачено два способи використання платником податків від'ємного значення податку на додану вартість у разі відсутності податкового боргу, а саме: бюджетне відшкодування (реалізується за наявності встановлених Кодексом підстав) та включення до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами встановлено, що позивач не заявляв суми до бюджетного відшкодування, а оскільки використання сформованого податкового кредиту (в розрізі термінів його формування і подальшого його використання у відповідній частині, зокрема на підставі відповідних податкових накладних) не обмежено законом, і положення п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України не поширюються на питання податкового кредиту, то висновки податкового органу про відсутність у позивача права на використання від'ємного значення суми податку на додану вартість за період вересень 2007 року - червень 2010 року є необґрунтованими.

Посилання податкового органу на порушення позивачем п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України у зв'язку із включенням товариством до рядка 24 декларації з податку на додану вартість залишку від'ємного значення, який виник у вказаному періоді, тобто з пропуском 1095 днів, підлягає відхиленню, оскільки обмеження у вигляді права на подачу заяви в строк не пізніше 1095 дня, відповідно до вказаних положень Податкового кодексу України встановлені лише щодо бюджетного відшкодування. Обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, Податковим кодексом України не передбачено.

Положення Податкового кодексу України визначають, що отримання бюджетного відшкодування є правом платника податку, та у разі його невикористання суми від'ємного значення податку на додану вартість враховуються у зменшення податкових зобов'язань та відповідно в даному випадку строк давності в 1095 днів не застосовується.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року у справі № 815/7848/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак