Ухвала суду № 63131294, 22.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національного музею історії України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Національного музею історії України Міністерства культури України, треті особи: профспілка працівників Національного Музею історії України, Міністерство культури України, генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

3 серпня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним його звільнення на підставі наказу генерального директора Національного музею історії України від 13 липня 2015 року № 255 за п. 3 ст. 40 КЗпП України, поновлення його на посаді головного інженера Національного музею історії України з 13 липня 2015 року, визнання запису №24 від 13 липня 2015 року у трудовій книжці НОМЕР_1недійсним та зобов'язання внести відповідні відомості до трудової книжки НОМЕР_1.

Також позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 6 000 грн. і судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що його звільнення є незаконним, так як підставою звільнення був акт перевірки РУ ГУ ДСНС Шевченківського району м. Києва стану протипожежної безпеки у будівлі Національного музею історії України та на прилеглій території з 6 липня 2015 року по 9 липня 2015 року, яким визнано високим рівень пожежної загрози в приміщенні НМІУ. Проте, ним, як фахівцем, було здійснено письмове інформування відповідача про необхідність вчинення ряду дій, закупівлі товарів та послуг у 2015 році для забезпечення належної пожежної безпеки на території НМІУ, які були проігноровані відповідачем, тому акт ДСНС не може бути підставою для його звільнення.

№ апеляційного провадження:22-ц/796/12820/2016Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Крім того, позивач вважав, що оголошена 8 червня 2015 року догана (Наказ №195) не пов'язана з підставами звільнення та не має відношення до його посадових обов'язків, до яких не входить будь-яка діяльність пов'язана з наданням в оренду приміщень та здійснення конкурсних торгів.

Також позивач зазначав, що він є членом первинної профспілкової організації, проте відповідач не звертався до первинного профспілкового органу за будь-якою згодою на його звільнення та не повідомляв про таке звільнення.

Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивач посилався на те, що він втратив

- 2 -

дружні та професійні зв'язки з колегами по роботі, а процедура його звільнення заподіяла йому моральних страждань.

У вересні 2015р. позивач уточнив позовні вимоги в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив стягнути з відповідача 21 147,48грн.

У серпні 2016р. позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 107 303 грн. 88 коп.

Рішенням суду від 12 серпня 2016 року позов задоволено частково, визнано звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу Генерального директора Національного музею історії України від 13 липня 2015 року № 255 незаконним та скасовано його, поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інженера Національного музею історії України з 14 липня 2015 року, визнано запис № 24 від 13 липня 2015 року у трудовій книжці серії НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу Генерального директора Національного музею історії України від 13 липня 2015 року № 255 недійсним та зобов'язано Національний музей історії України Міністерства культури України внести відповідні відомості до трудової книжки серії НОМЕР_1. Стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 106 912грн. 26коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів та на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного інженера Національного музею історії України та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 7 440 грн. 85коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, допущено до негайного виконання та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, так як звільнення позивача проведено відповідно до вимог, встановлених п. 3 ст. 40 КЗпП України, а на момент прийняття рішення про його звільнення до позивача 8 червня 2015р. були застосовані заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Також відповідач зазначав, що знаходження будівлі Національного музею історії України у незадовільному протипожежному стані протягом тривалого часу є наслідком недбалості та непрофесійності ОСОБА_2 та ігнорування ним вимог посадової інструкції та законодавства України, що поставило під загрозу життя людей та цілісність музейних експонатів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення позивача та його представника, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач 2 серпня 2004р. був прийнятий на посаду головного інженера Національного музею історії України.

Наказом генерального директора Національного музею історії України № 255 від 13 липня 2015р. позивача звільнено з посади головного інженера на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений

- 3 -

строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Наказом № 195 від 8 червня 2015р. за надання недостовірної інформації та приховування орендованих площ, а також незадовільну роботу комітету з конкурсних торгів, несумлінне та легковажне ставлення до своїх обов'язків, головному інженеру ОСОБА_2 оголошено догану.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 лютого 2016р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016р., вказаний наказ в частині оголошення позивачу догани визнаний незаконним та скасований.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про неправомірність звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, так як суду не було надано доказів про застосування до позивача інших заходів дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання своїх обов'язків.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача наказ № 195 від 8 червня 2015р. не був визнаний незаконним, тому позивач був правомірно звільнений на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішенням суду встановлено незаконність застосування до позивача дисциплінарного стягнення, а відтак у діях позивача відсутня ознака систематичного невиконання своїх трудових обов'язків і він не може бути звільнений за вказаною нормою.

Твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що судом не взято до уваги надані докази у підтвердження неналежного виконання позивачем своїх посадових обов'язків протягом тривалого часу, не ґрунтуються на нормах процесуального права, оскільки правового значення для вирішення даного спору зазначені докази не мають, так як позивач не був притягнений до дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх посадових обов'язків.

Посилання суду першої інстанції на незаконність звільнення позивача у зв'язку із неотриманням на це згоди первинної профспілкової організації, не ґрунтуються на нормах матеріального права, так як судом не дотримано вимоги ч. 9 ст. 43 КЗпП України, згідно якої, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Разом з тим, оскільки судом встановлено, що звільнення позивача проведено без дотримання вимоги про систематичний характер невиконання працівником посадових обов'язків, колегія суддів вважає, що вказане порушення судом норм матеріального права, не призвело до неправильного вирішення даного спору.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування неправильності рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведений судом

- 4 -

відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., тому відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів не перевіряє законність рішення суду в цій частині.

Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу Національного музею історії України відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: