Рішення № 63129574, 23.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7736/16 Справа № 205/8152/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Макарова М.О., Тамакулової В.О.,

при секретарі Гулієву М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 29 липня 2009 року між нею та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір позики за яким відповідач отримала 15000,00 доларів США, що складало 115350,00 грн. Відповідач в обумовлені строки суму позики в повному обсязі не повернула. Тому позивач просила стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором позики у розмірі 257837,00 грн., що складає 11822,00 доларів США; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2578,38 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 29.07.2009 року у розмірі 76981,62 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 769,81 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3А.о., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 29 липня 2009 року між позикодавцем ОСОБА_4 та позичальником ОСОБА_4 (прізвище змінено на «Григорєва» у звязку з укладенням шлюбу, згідно копії свідоцтва про шлюб від 15.11.2013 року на а.с. 42) ОСОБА_5 у письмовій нотаріальній формі укладено договір позики, оригінал якого долучено до матеріалів справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 умов договору позики від 29.07.2009 року, ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_4 115350,00 грн., що на момент укладення цієї угоди за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 15000,00 доларів США.

У пункті 1 договору позики зазначено також, що зазначену суму відповідач отримала повністю до підписання цього договору.

Згідно пункту 3 договору, повне повернення вказаної грошової суми має бути вчинено до 07.09.2014 року. Кожна сума, що сплачується відповідачкою в національній валюті, має бути прив»язана до еквіваленту суми в доларах США за курсом НБУ на день платежу. Повна сума, яка підлягає поверненню за цим договором, має бути рівна еквіваленту 15000,0 дол. США. Повернення кожної з вказаних часток позики має бути підтверджено розпискою написаною власноруч позивачкою, яка передається відповідачці, та відповідною відміткою на договорі позики, зробленою ОСОБА_4

Факт укладення договору та його особистого підписання сторонами визнано представниками позивача і відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що стверджується журналом та звукозаписом процесу.

Судом встановлено, що відповідачкою умови вказаного договору виконані частково; за домовленістю сторін про повернення відповідачкою грошових коштів позивачці відповідні розписки не складались, але здійснювались відмітки за зворотному боці оригіналу договору позики. Дані факти визнано представниками сторін у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Місцевим судом правильно встановлено, що позивачкою отримано від відповідачки на погашення боргу наступні грошові суми:

- 04.10.2009 повернуто 294,00 долара США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 2354,64 грн. (294,00 долара США х 8,009);

- 27.10.2009 повернуто 244,00 долара США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1951,70 грн. (244,00 долара США х 7,9988);

- 07.12.2009 повернуто дві суми по 150,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 2395,20 грн. (150,00 доларів США х 7,984 х 2);

- 30.03.2010 повернуто 250,00 доларів США, що станом на 30.03.2010 за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1981,25 грн. (250,00 доларів США х 7,925);

- 27.04.2010 повернуто 200,00 доларів США, що станом на 27.04.2010 за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1585,22 грн. (200,00 доларів США х 7,9261);

- 20.05.2010 повернуто 250,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1981,42 грн. (250,00 доларів США х 7,9257);

- 14.07.2010 повернуто 250,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1975,55 грн. (250,00 доларів США х 7,9022);

- 01.08.2010 повернуто 170,00 доларів США, що станом за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1341,84 грн. (170,00 доларів США х 7,8932);

- 06.09.2010 повернуто 200,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 1581,64 грн. (200,00 доларів США х 7,9082);

- 06.11.2010 повернуто 750,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 5939,92 грн. (750,00 доларів США х 7,9199);

- 12.09.2014 повернуто в національній валюті 6500,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 501,93 доларів США (6500,00 грн. : 12,95);

- 06.06.2015 повернуто в національній валюті 7500,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 356,90 доларів США (7500,00 грн. : 21,0137);

Крім того, місцевим судом було помилковозазначено, що 28.09.2011 року позивачці повернуто 1280,0 грн. Згідно звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 18.05.2016 року, позивач конкретизувала, що зазначена сума була їй передана відповідачкою саме в доларах США; даний факт також не заперечувала і представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.11.2016 року, що також підтверджується звукозаписом зазначеного судового засідання. Враховуючи особисті пояснення позивачки, колегія дійшла висновку про доведеність факту отримання позивачкою 28.09.2011 року, в порядку погашення заборгованості, 1280,0 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час повернення складало 10206,21 грн. (1280,0 доларів США х 7,9736).

Загальна сума вищевказаних повернутих позивачці грошових коштів дорівнює 5046,84 дол. США, що на час сплати зазначених частин боргу склало загалом 47294,62 грн., згідно офіційного курсу валют НБУ.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У пункті 24 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Федченко проти України» (заява №25921/02) від 01.06.2006 року зазначено наступне. «Суд вважає, що, враховуючи специфічні обставини справи, заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням (Stretch v. The United Kingdom, № 44277/98, пп. 3235, 24 липня 2003 року).». «Він (заявник) намагався привязати свої майбутні прибутки до твердої валюти, щоб знизити ризики, можливі при здійсненні комерційних угод під час економічного безладу, що мав місце в Україні в кінці девяностих років.».

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, в силу ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якщо він підписаний його стороною.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги зміст укладеного сторонами договору позики та, зокрема, абзацу 4 п. 3 вказаного договору, - позивачка має законні сподівання щодо повернення відповідачкою грошової суми у національній валюті, що у повному обсязі дорівнює еквіваленту 15000,0 дол. США на час повернення боргу.

Враховуючи факт сплати відповідачкою частини боргу, що, згідно курсу валют НБУ на час повернення, складає у загальному розмірі 5046,84 дол. США, відповідно до вказаного вище розрахунку, - колегія дійшла висновку, що розмір заборгованості за договором позики, станом на цей час (23.11.2016 року) дорівнює 9953,16 дол. США (15000,0 дол. США - 5046,84 дол. США), що за офіційним курсом НБУ складає 255387,52 грн. (9953,16 доларів США х 25,658938). Отже, борг за договором позики у розмірі 255387,52 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання апелянта на те, що 04.10.2009 року та 27.10.2009 року боржником були повернуті грошові суми у іншому розмірі, 12.09.2014 року позивачці була передана заборгованість у сумі 6500,00 доларів США, а не гривень є недоведеними, відповідні докази на підтвердження такої позиції суду не представлені, клопотань про їх витребування не заявлено, що стверджується журналом та звукозаписом процесу.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2553,87 грн., тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Викладене вище свідчить про неповне з»ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, ненадання належної правової оцінки умовам договору позики, невідповідність висновків місцевого суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, безпідставне незастосування наведеної вище практики Європейського Суду з прав людини. Отже, колегія дійшла висновку, що при розгляді даної справи, згідно вимог ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що апеляційнаскарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - зміні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 рокув частині розміру грошової суми, стягнутої з ОСОБА_2на користь ОСОБА_4 змінити, збільшивши з 76981,62 грн. на 85907 (вісімдесят пять тисяч девятсот сім) грн. 83 коп., та в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2на користь ОСОБА_4 змінити, збільшивши з 769,81 грн. до 859 (вісімсот пятдесят девять) грн. 08 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді