Рішення № 63126860, 29.11.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/52/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Готри Т.Ю., Джуги С.Д.,

при секретарі Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося в суд із даним позовом, посилаючись на те, що 01.07.2005 між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є позивач, далі Банк) і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1576-013/05Р, згідно умов якого позичальниця отримала кредит у розмірі 21520,00 ОСОБА_4, зобовязалася сплатити за користування кредитом 10,5 % річних та повернути кошти до 01.07.2025.

Для забезпечення виконання зобовязання позичальника за вказаним кредитним договором було укладено два договори поруки: між Банком та ОСОБА_2 № 1576-013/05Р від 01.07.2005, а також між Банком та ОСОБА_1 договір поруки 1576-013/05Р від 01.07.2005.

Оскільки взяті на себе зобовязання позичальниця належним чином не виконувала, уточнивши позовні вимоги, Банк остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як солідарних боржників із ОСОБА_3С, заборгованість за кредитним договором станом на 16.04.2015 у розмірі 21274,74 ОСОБА_4, з яких: 10990,00 ОСОБА_4 основна заборгованість за кредитом; 4680,00 ОСОБА_4 прострочена заборгованість за кредитом; 2131,20 ОСОБА_4 пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 68,56 ОСОБА_4 поточні відсотки; 310,71 ОСОБА_4 прострочена заборгованість за відсотками; 3094,27 ОСОБА_4 пеня за відсотками.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13.07.2016 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 у розмірі 16 327,12 ОСОБА_4, з яких 10990,00 ОСОБА_4 основна заборгованість за кредитом; 4680,00 ОСОБА_4 прострочена заборгованість за кредитом; 149,23 ОСОБА_4 пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 68,56 ОСОБА_4 поточні відсотки; 310,71 ОСОБА_4 прострочена заборгованість за відсотками; 128,62 ОСОБА_4 пеня за несвоєчасне погашення відсотків. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Банк таке рішення не оскаржував.

На це рішення подали апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовити.

Зокрема вказують, що кредитні зобовязання позичальника припинилися внаслідок його повного виконання, оскільки виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки виконано. При цьому порука припинилася, оскільки кредитор змінив строк виконання зобовязання і протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимог до поручителів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявились в судове засідання, дослідивши матеріали справи а також надані представником Банку оригінал кредитної справи, матеріали, які передували укладенню Кредитного договору та матеріали щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

Задовольняючи частково позов Банку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим і кредитор довів наявну у боржника заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за кредитом, пені за несвоєчасне погашення кредиту, поточної заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості за відсотками, пені за несвоєчасне погашення відсотків.

Проте з таким висновком місцевого суду погодитися не можна.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.07.2005 між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк») і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1576-013/05Р, згідно умов якого позичальниця отримала кредит у розмірі 21520,00 ОСОБА_4, зобовязалася сплатити за користування кредитом 10,5 % річних та повернути кошти до 01.07.2025 (т. 1 а.с.6-9).

Для забезпечення виконання зобовязання позичальника за вказаним кредитним договором 01.07.2005 було також укладено два договори поруки: між Банком та ОСОБА_2 - договір № 1576-013/05Р (т. 1 а.с.11), та між Банком та ОСОБА_1 договір № 1576-013/05Р (т. 1 а.с.12).

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 01.07.2005, згідно якого предметом іпотеки була належна ОСОБА_3 на праві власності квартира № 7 у м. Ужгороді, по вул. Корзо, буд. № 7 (т. 1 а.с. 180-181).

У відповідності до п. 4.1, 4.2 кредитного договору поряд з установленням строку дії цього договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Внаслідок порушення боржником строків виконання зобов'язання за кредитним договором Банк, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши 19.11.2013 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, а саме у розмірі 21172,61 ОСОБА_4 (з яких 15670,00 ОСОБА_4 прострочений кредит; 4929,61 ОСОБА_4 несплачені відсотки; 573,00 - пеня) у строк протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги (а.с.14).

Таку ж вимогу 19.11.2013 було надіслано поручителю ОСОБА_2 (а.с.13).

ОСОБА_3 отримано таку вимогу 25.11.2013 (а.с. 16), а отже строк виконання основного зобовязання настав 25.12.2013.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила щодо зміни кредитором строку виконання основного зобовязання (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) застосовуються і до поручителя. Тому судова колегія не бере до уваги позицію представника Банку, що у договорах поруки визначено їх дію до 1 липня 2028 року. В цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобовязання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідні правові позиції були неодноразово викладені у Постановах Верховного Суду України: від 17.09.2014 у справах № 6-53цс14 та №6-125цс14; від 21.01.2015 у справі № 6-190цс14; від 02.09.2015 в справі № 6-1077цс15; від 09.09.2015 у справі № 6-933цс15; від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15.

Предявивши ОСОБА_3 19 листопада 2013 року вимогу про дострокове повернення кредиту,сплати відсотків за користування кредитом та пені, Банк, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобовязання на 25.12.2013 (30 днів з моменту отримання вимоги) й був зобовязаний предявити позов до поручителів протягом шести місяців, починаючи від цієї дати. Банк звернувся з даним позовом лише 06.01.2015, а отже, відповідно до положень ч. 4 ст.559 ЦК України, зобовязання за договорами поруки припинилися.

Зважаючи на викладене, вимоги позивача до поручителів задоволенню не підлягають. На відповідні положення закону щодо припинення строку поруки, зокрема, відповідно до ч. 4 ст.559 ЦК України, звертала увагу суду представник ОСОБА_2 у запереченнях на позов, проте суд першої інстанції не врахував, що сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя, та безпідставно стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.

Крім того встановлено, що 09.01.2014 Банк подав заяву про вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 7 у м. Ужгороді, по вул. Корзо, буд. № 7 в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором станом на 13.11.2013 у розмірі 20 599,61 ОСОБА_4 (221033,82 грн. станом на 13.11.2013 за курсом НБУ 10,73 грн. за 1 ОСОБА_4), з них 15670,00 ОСОБА_4 (еквівалент 168139,10 грн.) прострочений кредит; 4929,61 ОСОБА_4 (еквівалент 52894,72 грн.) несплачені відсотки (т.1 а.с. 187-189). Сума заборгованості повністю відповідає тій сумі, яка була зазначена у вимогах Банку, надісланих боржнику та поручителю 19.11.2013.

11.01.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 105 про звернення стягнення на квартиру № 7 у м. Ужгороді, по вул. Корзо, буд. № 7, що належить ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості перед Банком у розмірі 221033,82 грн., з них 168139,10 грн. за прострочений кредит; 52894,72 грн. за несплачені відсотки (т. 1 а.с.36,149).

Таким чином, заяву Банку про вчинення виконавчого напису було задоволено у повному обсязі та звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення всієї заборгованості ОСОБА_3, яка існувала перед Банком станом на 13.11.2013 за тілом кредиту та відсотками. Таку заборгованість Банк визначив у гривневому еквіваленті.

За результатами реалізації іпотечного майна згідно розпорядження головного державного виконавця міського відділу ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_4 від 23.12.2014, затвердженого начальником цього відділу, грошові кошти в сумі 221033,82 грн. було перераховано на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» як погашення заборгованості згідно виконавчого напису нотаріуса № 105 виданого 11.01.2014 (т. 2 а.с.19-21).

Постановою головного державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МРУЮ від 25.12.2014 виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище виконавчого напису закінчено у звязку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно з виконавчим документом (т. 1 а.с. 38).

Тобто, виконання виконавчого напису про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором закінчилось 25.12.2014.

Як зазначив в судовому засіданні апеляційного суду представник Банку та вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості станом на 16.04.2015, лише 25 лютого 2015 року Банком було проведено зарахування коштів, що надійшли на виконання виконавчого напису. Проте ці кошти не були зараховані як повне погашення заборгованості за кредитом та на погашення відсотків, які були заявлені до стягнення за виконавчим написом. Всі кошти були зараховані на погашення пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків, що були нараховані за період з січня 2011 року, а також на часткове погашення відсотків за користування кредитом (т. 1 а.с.43-45).

Таке зарахування коштів судова колегія вважає неправомірним. Банк, звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, просив звернути стягнення на предмет іпотеки саме в рахунок стягнення всієї суми заборгованості за кредитом та відсотками, які були нараховані станом на 13.11.2013; саме на виконання виконавчого напису нотаріуса відповідна сума коштів міським відділом ДВС Ужгородського МРУЮ була перераховані Банку, а отже у Банку не було підстав проводити зарахування цих коштів на погашення пені. Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису у звязку з тим, що боржник не виконувала свої зобовязання по своєчасному поверненню коштів, отриманих від Банку, такий виконавчий напис було вчинено, а отже, відносини між сторонами Кредитного договору по поверненню основного боргу та відповідної суми відсотків перейшли із суто договірних зобовязань у зобовязання, які виникли із виконавчого напису нотаріуса як виконавчого документу, що підлягав примусовому виконанню.

Оскільки Банку було перераховано кошти у сумі, яка була визначена у виконавчому написі нотаріуса як заборгованість боржника перед Банком, тому судова колегія вважає, що зобовязання ОСОБА_3 перед Банком по поверненню кредиту, в силу положень ст. 599 ЦК України, припинено 25 грудня 2014 року його належним виконанням. Крім того, також було виконано зобовязання ОСОБА_3 по поверненню відсотків за користування кредитом, нарахованих станом на 13.11.2013.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом, Банк зазначав про існування заборгованості ОСОБА_3 по тілу кредиту в сумі 15670,00 ОСОБА_4 така ж сума, в рахунок погашення якої було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки кредитор реалізував своє право вимагати дострокового повернення кредиту, саме в рахунок повного погашення обчисленого Банком розміру заборгованості було звернуто стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, такий виконавчий напис виконано 25.12.2014, а тому вимоги позивача про повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 670,00 ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

В той же час, оскільки зобовязання ОСОБА_3 по поверненню тіла кредиту було виконано лише 25 грудня 2014 року з виконанням виконавчого напису нотаріуса, колегія суддів вважає, що з боржника слід стягнути відсотки за користування кредитом, нараховані з 14.11.2013 по 25.12.2014, а також пеню за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків.

Із наданого Банком розрахунку слідує, що заборгованість позичальника за відсотками за період із 14.11.2013 (наступного дня після дати стягнення боргу за виконавчим написом) до 25.12.2014 (дня фактичного виконання виконавчого напису) становить 1860,13 ОСОБА_4.

З урахуванням зробленої у суді першої інстанції, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, заяви про застосування спеціальної позовної давності по неустойці (а.с. 68), із позичальника слід стягнути пеню, обчислену за рік до моменту збільшення позовних вимог. Такі вимоги було визначено станом на 16.04.2015, тому обчислення пені слід проводити з 16 квітня 2014 року. Оскільки заборгованість за тілом кредиту існувала до 25 грудня 2014 року, тому пеню за несвоєчасне погашення кредиту слід стягнути за період з 16 квітня 2014 року по 25 грудня 2014 року, що становить 127,85 ОСОБА_4, а пеня за несвоєчасне погашення відсотків за період з 16 квітня 2014 по 16 квітня 2015 року становить 154,73 ОСОБА_4.

Судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального й процесуального права. Зважаючи на викладене, з підстав, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 в розмірі 16 327,12 ОСОБА_4 слід скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича та ОСОБА_1. З ОСОБА_3 на користь Банку слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 в загальному розмірі 2142,74 ОСОБА_4, з яких: 1860,16 ОСОБА_4 - заборгованість за відсотками за період із 14.11.2013 до 25.12.2014, 127,85 ОСОБА_4 - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та 154,73 ОСОБА_4 - пеня за несвоєчасне погашення відсотків.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові ви¬трати, і у разі часткового задоволення позову судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимоги. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні позову Банком було сплачено судовий збір в сумі 3654 грн. (т. 1 а.с.25). Враховуючи часткове задоволення позову (10,07 % від ціни позову), з ОСОБА_3 на користь Банку слід стягнути 367,96 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційним судом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційних скарг. Сплаті підлягала сума по 4019,40 грн. з кожного. Оскільки у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено, то з Банку на користь держави слід стягнути 8037,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 307 ч. 1 п. 3, ст. 309 ч. 1 п.п.2, 3, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 в розмірі 16 327,12 ОСОБА_4 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 Фрідріха Йосифовича, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 відмовити.

Позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 1576-013/05Р від 01.07.2005 у розмірі 2142,74 ОСОБА_4 (дві тисячі сто сорок два євро 74 євроценти), з яких:

заборгованість за відсотками за період із 14.11.2013 до 25.12.2014 в розмірі 1860,16 ОСОБА_4 (одна тисяча вісімсот шістдесят ОСОБА_4 16 євроцентів); пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 127,85 ОСОБА_4 (сто двадцять сім ОСОБА_4 85 євроцентів); пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 154,73 ОСОБА_4 (сто пятдесят чотири ОСОБА_4 сімдесят три євроцентів).

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» 367,96 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Стягнути з ПАТ КБ «Правекс-Банк» 8038,80 грн. судового збору на користь держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча: Судді: