Рішення № 63123355, 01.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9707/14-ц 01.12.2016 01.12.2016 01.12.2016

Провадження №22-ц/784/2343/16

Категорія 53 Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Шаманської Н.О.,

суддів Данилової О.О., Лівінського І.В.,

із секретарями судового засідання Лівшенко О.С., Шагай О.А., Андрієнко Л.Д., Богуславської О.М.,

за участю: позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року, ухваленого по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3

до

підприємства комунальної власності області «Фармація»

(далі - ПКВО «Фармація»)

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и л а:

У липні 2014 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ПКВО «Фармація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивачка зазначала, що 2 березня 2014 р. вона була прийнята на роботу на посаду фармацевта аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація». 23 серпня 2012 р. призначена на посаду завідувача того ж аптечного пункту.

У звязку з виявленою 19 березня 2014 р. нестачею з боку іншого фармацевта аптечного пункту, 28 квітня 2014 р. позивачку було звільнено з посади через втрату довіри на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП.

Посилаючись на те, що відповідачем не надано жодних доказів підтвердження її особистої вини у спричиненні йому збитків, що є підставою для визнання незаконним звільнення, позивачка просила поновити її на посаді завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація» та стягнути з ПКВО «Фармація» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2014 р. по дату ухвалення рішення.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від25 травня 2016 р. в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4, посилаючись на неповне зясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права, та поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду без поважних причин.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з підприємством комунальної власності області «Фармація» (далі ПКВО «Фармація») з 2 березня 2012 р., була прийнята на посаду фармацевта аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація», а з 23 серпня 2012 р. призначена на посаду завідувача цього ж аптечного пункту(а.с. 59).

23 серпня 2012 р. з ОСОБА_3 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно якого остання виконує роботу з оперативного керівництва аптечним пунктом безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їй матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження довірених їй підприємством матеріальних цінностей і в зв'язку із викладеним зобов'язується:а) дбайливо ставитись до переданих їй для збереження або інших цілей матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів до запобігання збитку; б) вчасно повідомляти керівництву підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених йому матеріальних цінностей. Працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збиток заподіяний не з його провини (а.с.60).

Наказом №135-а від 18 березня 2014 р. у зв'язку із введенням кількісного обліку та встановленням нового фіскального принтеру, доручено провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей в аптечному пункті №3 МЛА №110 - філії ПКВО «Фармація» станом на 19 березня 2014 р.(а.с. 78).

Згідно акту результатів інвентаризації від 19 березня 2014 р., виявлена недостача товарів на суму 25 299 грн.88 коп. та недостача товарів зі спливом строку реалізації на суму 1 302 грн.50 коп. (а.с. 81).

Під час дачі пояснень позивачка заперечувала той факт, що нестача сталася з її вини.

В той же час, ОСОБА_7 (інший фармацевт, яка працювала в цій же аптеці) в своїх поясненнях від 26 березня 2014 р. вказала, що 25 лютого 2014р. вона погано почувалась та закрила аптеку о 15-00 годині, однак двері в аптеку не закрила. Вранці 26 лютого 2014 р. вона бачила, що в аптеці хтось був, проте вона нікого про це не повідомила, однак згодна погашати виявлену недостачу. (а.с. 185).

Наказом директора ПКВО «Фармація» від 28 квітня 2014 р. доручено провести повторну (контрольну) інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей в аптечному пункті №3 міжлікарняної аптеки №110 - філії ПКВО «Фармація» станом на 28 квітня 2014 р. (а.с.132).

Згідно акту інвентаризації від 28 квітня 2014 р. виявлена недостача товарів на суму 33091 грн.48 коп. (а.с. 136).

На підставі цієї контрольної інвентаризації директором ПКВО «Фармація» винесено наказ №336-к від 28 квітня 2014 р., яким ОСОБА_3 звільнено з 28 квітня 2014 року за ст. 41 п.2 КЗпП України у зв'язку із втратою до нею довіри (а.с. 65). Також звільнено й ОСОБА_7 (а.с. 163).

В той же час, судом встановлено, що саме халатні дії ОСОБА_7М спричинили недостачу, яка була виявлена станом на 19 березня 2014 року. При виявленні недостачі 28 квітня 2014 року письмові пояснення до звільнення від ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не були відібрані. керівництвом в останньому випадку не з'ясовано хто саме із вказаних осіб чи вони спільно допустили виявлену недостачу, які конкретні порушення були допущені кожною із них, та не доведена вина, зокрема, ОСОБА_3 у цих порушеннях.

За таких обставин, враховуючи що керівництвом в останньому випадку не з'ясовано хто саме із вказаних осіб чи вони спільно допустили виявлену недостачу, суд першої інстанції дійшов висновку що вина ОСОБА_3 у цих порушеннях відсутні, а сам по собі факт нестачі грошових коштів без доведеності вини працівника не може бути достатньою підставою для недовіри та звільнення позивачки з роботи за пунктом 2 ст. 41 КЗпП України.

Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалось.

В той же час, суд першої інстанції вважав, що звернувшись до суду з позовом про поновлення порушених трудових прав 31 липня 2014 року, позивачка пропустила строк звернення до суду, передбачений ст. 233 ЦПК України, оскільки трудову книжку отримала в день звільнення, а саме 28 квітня 2014 року.

Зі змісту ст. 233 КЗпП України, вбачається, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, зокрема, у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В обґрунтування причин пропуску вказаного строку позивачка зазначила, що після звільнення виїхала до Росії доглядати хвору матір та повернулась в Україну лише 28 липня 2014 року, після чого відразу звернулась до суду. Як доказ поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачка надала проїзний документ ( а.с. 202).

В засіданні судової колегії, ОСОБА_3 зазначила, що наказ про своє звільнення вона взагалі не отримувала, а трудову книжку отримала після звільнення, але точної дати згадати не може.

У звязку з чим, в засіданні судової колегії була допитана в якості свідка начальник відділу кадрів ПКВО «Фармація» ОСОБА_8, яка пояснила, що в день звільнення позивачка трудову книжку не отримувала, а отримала її 11 червня 2014 року, коли була запрошена для ознайомлення з наказом від 21 травня 2014 року про внесення змін до наказу від 28 квітня 2014 р.

На підставі зазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що трудову книжку відповідачка отримала 11 червня 2014 р.

Доводи представника відповідача про те, що трудова книжка була отримана позивачкою 28 квітня 2014 р. колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини спростовуються показами свідка ОСОБА_8

Крім того, 29 квітня 2014 р., тобто після звільнення, позивачкою була написана пояснювальна записка на імя директора ПКВО «Фармація» , зі змісту якої вбачається, що станом на 29 квітня 2014 р. ОСОБА_3 не було відомо на підставі яких норм трудового законодавства її було звільнено, оскільки нею була написана заява про звільнення за власним бажанням ( а.с. 67).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду за захистом порушеного права слід рахувати саме з 11 червня 2014 р., тобто з моменту отримання позивачкою трудової книжки.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно відповіді Головного центру обробітки спеціальної інформації Державної Прикордонної служби України, ОСОБА_3 виїхала за межі України 4 липня 2014 року.

Як пояснила позивачка в засіданні судової колегії, необхідність її виїзду до м. Москва викликана станом здоровя її матері ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка в силу свого похилого віку та стану здоровя потребувала сторонньої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка повернулась на територію України 29 липня 2014 року ( а.с. 202), а до суду з позовом звернулась 31 липня 2014 р.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що строк звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено з поважних причин, а тому підлягає поновленню відповідно до ст. 234 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи, що звільнення позивачки за п. 2 ст. 41 КЗпП України не можна вважати законним, її слід поновити на роботі на посаді завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110-філії підприємства комунальної власності області «Фармація» з 28 квітня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи відбувався на протязі більш ніж двох років, в тому числі з вини позивачки, яка оскаржила ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 жовтня 2014 р. про повернення її позовної заяви лише 7 грудня 2015 р., тобто через 14 місяців. При цьому весь цей час позивачка не намагалася отримати копію рішення для оскарження. Крім того, оскаржуване рішення від 25 травня 2016 р. позивачка оскаржила лише 26 вересня 2016 р., тобто через 4 місяці.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік в сумі 27540 грн. ( 250 робочих днів за 1 рік х 110 грн. 16 коп. середньоденна заробітна плата = 27540 грн) з подальшим утримання обовязкових платежів із зазначеної суми.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії підприємства комунальної власності області «Фармація» з 28 квітня 2014 року.

Стягнути з підприємства комунальної власності області «Фармація» на користь ОСОБА_3 27540 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з подальшим утриманням обовязкових платежів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.О. Шаманська

Судді О.О. Данилова

ОСОБА_10