Ухвала суду № 63120422, 30.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2016 року позов Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" суму боргу по поверненні кредитних коштів та процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11352308000 від 04 червня 2008 року в розмірі 35821,01 доларів США, з яких 31841,00 доларів США кредитна заборгованість; 3980,01 доларів США заборгованість по процентам та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту в розмірі 13224,31 грн., з яких: 1992,21 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 11232,10 грн. пеня за прострочення сплати процентів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В поданій на рішенням суду апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 вказує на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судом не враховано, що висновком судово-економічної експертизи №1386 від 18 вересня 2015 року встановлено, що під час укладання кредитного договору зі сторони банку існувало свідоме приховування розміру реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, розміру сум щомісячних платежів по відношенню до тих, які були узгоджені і встановлені сторонами при підписанні кредитного договору. Зазначає, що обставини, встановлені вказаним висновком експерта, ставляться під сумнів правильність проведення розрахунку заборгованості по кредиту.

Вказує, що висновки суду про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості по кредиту не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Судом не враховано, що на момент укладення кредитного договору Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в ст. 4 не було встановлено порядок надання споживачам фінансових послуг (фінансовий кредит) в іноземній валюті відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Вказує, що судом не зясовано питання, чи потрібна була банку ліцензія для здійснення діяльності з надання фінансових кредитів в іноземній валюті на момент укладання кредитного договору.

Зазначає про нечесну підприємницьку практику банку.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобовязання за кредитним договором в результаті чого виникла заборгованість.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (в подальшому ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11352308000 (при застосування ануїтентної схеми погашення) відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 35000,00 доларів США шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок зі сплатою 13,50 % річних за користування кредитними коштами із терміном повернення кредиту не пізніше 2 лютого 2029 року (а.с. 6 -14; т. 1).

Додатком №1 до кредитного договору, який є невід'ємною його частиною,розрахований графік повернення кредиту та сплати відсотків при відсотковій ставці у вказаному розмірі, за яким розмір щомісячного платежу становить 420,00 доларів США. Така ж сума щомісячних проплат ануїтетних платежів була погодилась сторонами в п.1.2.2 кредитного договору.

Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою про рух коштів по вказаному вище рахунку за період з 4 червня 2008 року до 19 лютого 2015 року.

Вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування, а також штрафних санкцій 4 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 207064 (а.с. 15-16; т. 1).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений законом строк.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав умови договору та надав кредитні кошти, а відповідач в свою чергу порушив порядок погашення суми кредиту та допустив виникнення заборгованості, яка станом на 19 лютого 2015 року становить 35 821,01 доларів США (за офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті станом на 19.02.2015 року становить 979990,91 грн.) та складається з: 31 841,00 доларів США (еквівалентно - 871105,82 грн.) заборгованість за тілом кредиту; 3 980,01 доларів США (108885,08 грн.) заборгованість по відсоткам; 13 224,31 грн. пеня, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 18-26; т. 1).

Будь-яких інших розрахунків, які спростовують нарахування заборгованості по тілу кредиту, процентах та пені відповідачем не надано.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що на момент укладання кредитного договору Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не передбачав надання кредитів в іноземній валюті та ймовірну відсутність у банку ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових кредитів в іноземній валюті спростовуються наступним.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідачем надано копію банківської ліцензії № 75 від 24 грудня 2001 року (а.с. 56 т. 1), яка підтверджує право Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на проведення операцій з валютними цінностями в іноземній валюті, а позивачем не надано будь-яких доказів, які підтверджують його доводи про відсутність у відповідача права на вчинення банківських операцій в іноземній валюті, доводи апеляційної скарги щодо незаконності укладення кредитного договору в іноземній валюті є безпідставні.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При укладенні умов договору про надання кредиту ОСОБА_1 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначили характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту, що підтверджується її особистим підписом в кредитному договорі, відсутністю застережень та зауважень, що свідчить про її згоду зі всіма його умовами.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.

Згідно частин 1, 6ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У відповідності до ст. ст.10,60 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №1386 від 18 вересня 2015 року підтверджується лише факт зміни відсоткової ставки по кредиту та абсолютне значення подорожчання кредиту (а.с. 48-74 т. 2).

Тобто, наведеними висновками не встановлено, а з матеріалів справи не вбачається, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредитного договору.

Крім того, суд вважає, що в разі незгоди з умовами кредитного договору відповідач могла скористатись своїм правом, визначеним ч. 6ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Разом з тим, ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на відкликання згоди на укладення договору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки договір поруки № 207064 від 4 червня 2008 року є діючими, сторонами не оспореним, то поручитель ОСОБА_3 в силу статей 553, 554 ЦК України має відповідати перед банком за порушення зобов'язання ОСОБА_1 в тому ж обсязі, що і боржник включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді: