Рішення № 63119261, 30.11.2016, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/4724/15-ц

Провадження № 2/552/32/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.11.2016 року Київський районний суд м. Полтави В складі:

головуючого судді Васильєвої Л.М.

при секретарі Орламенко А.О.

за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування власністю, стягнення моральної щкоди,-

В С Т А Н О В И В:

17.08.2015 року позивач звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Протягом усього часу розгляду справи позивач неодноразово змінював позовні вимог і остаточно, 25 серпня 2016 року, визначився із позовними вимогами. Просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою №20, розташованої в садовому товаристві « Прядильник» за адресою м. Полтава, вул. 1-а Черепична, 26 шляхом зобов»язання відповідача демонтувати самовільно побудовані споруди вбиральню літ. В, навіс літ. КН, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та витрати по справі. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки №20 в садовому товаристві « Прядильник» розташованої за адресою м. Полтава, вул. 1-а Черепична, 26 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданому на підставі розпорядження виконкому Полтавської міської ради від 02.09.1998 року. Відповідач є власником сусідньої земельної ділянки, на якій самвільно збудував вбиральню літ. В, навіс літ. КН, які частково розташовані на території належної йому земельної ділянки, що підтверджується висновком судової будівельно - технічної експертизи № 361 від 19.07.2016 року, що стало перешкоджає йому у користуванні земельною ділянкою. Зазначав, що такими діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 5000 грн. та яка полягає у тому, що його право власності на земельну ділянку порушене відповідачем.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Позивач пояснив, що вказана земельна ділянка у садівничому товаристві йому перейшла від батьків. Відповідач також отримав, належну йому земельну ділянку, від свого батька за договором дарування. Спірна вбиральня та навіс були побудовані у 80-роках минулого століття та між його батьками і батьками відповідача спору щодо вказаних споруд ніколи не було. У 1998 році він отримав у власність земельну ділянку, навіс та вбиральня на час приватизації земельної ділянки були у наявності, та він не звертав на це уваги. В 2014 році він вирішив отримати кадастровий номер на належну йому земельну ділянку і тільки тоді взнав, що навіс та вбиральня збудовані таким чином, що їхня частина займає незначну частину належної йому земельної ділянки. Також пояснив, що за час розгляду справи у суді вказані споруди зруйновані. Навіс зруйнований повністю, залишились тільки дрова та іншій непотріб, який знаходився під навісом, та зруйнована стіна вбиральні, яка виходила на його земельну ділянку. Однак він все рівно наполягає на задоволенні позовних вимог, оскільки речі, які були під навісом та частина зруйнованої вбиральні перебуває на його земельній ділянці. Зазначав, що тільки з тих підстав, що порушене його право власності на земельну ділянку йому завдана моральна шкода, окрім того він вимушений був звертатись до суду, сплачувати власні кошти на судові витрати, проведення експертизи.

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні. Відповідач пояснив, що навіс та вбиральня були вже збудовані, коли його батько придбав садову ділянку в вказаному садовому товаристві. Між його батьками та батьками позивача ніколи не існувало спору щодо вказаних споруд, вони разом користувались вбиральнею, оскільки на території земельної ділянки позивача вбиральня відсутня. Він особисто не приймав участі у їх будівництві, а отримав у дар від батька земельну ділянку , на якій були розташовані навіс та вбиральня. Окрім того зараз ці споруди зруйновані та на плані кадастрової зйомки зазначені руїнами, вони не придатні для користування. Коли він став власником земельної ділянки, то фактично нею не користувався.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступних висновків.

Із пояснень позивача та відповідача убачається , що їхні батьки були членами садового товариства « Прядильник» розташованого за адресою м. Полтава, вул. 1-а Черепична, 26 та мали у вказаному товаристві у користуванні земельні ділянки, батьки позивача під №20, батьки відповідача під № 29.

Земельна ділянка під № 20 у вказаному товаристві перейшла позивачеві від його батьків, та у 1998 року він отримав вказану земельну ділянку у власність на підставі державного акту про право власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 015146 від 10 жовтня 1998 року , яка передана у приватну власність позивачеві на підставі розпорядження виконкому Полтавської міської ради від 02.09.1998 року № 587-р ( а.с. 4)

ОСОБА_5 , який в наступному подарував належну йому земельну ділянку № 29 своєму сину, відповідачеві по справі, що розташована в садовому товаристві "Прядильник» за адресою м. Полтава, вул. 1-а Черепична, 26 також отримав вказану земельну ділянку у власність на підставі державного акту про право власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 015217 від 10 жовтня 1998 року, яка була йому передана у приватну власність позивачеві на підставі розпорядження виконкому Полтавської міської ради від 02.09.1998 року № 587-р ( а.с. 174).

21.05.2013 року ОСОБА_5 подарував належну йому земельну ділянку відповідачеві ОСОБА_3 ( а.с.185-187).

При отриманні земельних ділянок у власність , у 1998 році, позивач та попередній власник ОСОБА_5 узгоджували межу земельних ділянок, які передавались їм у власність. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що при отриманні у власність вказаних земельних ділянок позивач, а також попередній власник земельної ділянки № 29 мали будь-які суперечності з приводу встановлення межі між їхніми земельними ділянками, тоді як на той час спірні споруди вже були збудовані, що підтверджується поясненнями сторін по справі.

Частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже слід дійти до висновку, що відповідач отримав у власність земельну ділянку № 29 з уже збудованими спірними спорудами, межі земельних ділянок були встановлені землевпорядними організаціями в натурі при одержанні державного акту про право власності на землю позивачем та попереднім власником земельної ділянки № 29 , а тому посилання позивача та його представника, що саме винними діями відповідача, які полягають у самочинній забудові земельної ділянки . йому заподіяна моральна шкода , не відповідають дійсності.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Не є доречними посилання позивача на п. 12 Постанови пленуму ВСУ « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав» від 16.04.2004 року за №7, оскільки відповідач не самовільно зайняв земельну ділянку № 29 у садовому товаристві «Прядильник» він є її власником на підставі договору дарування та сам особисто не здійснював будь-якого будівництва на ній.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.

Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює стаття 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України обєкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого обєкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

Як підтверджено у судовому засіданні самим позивачем відповідач не здійснював самочинне будівництво на отриманій ним у дар земельній ділянці.

Взагалі технічна документація на будь які споруди , які збудовані на спірних земельних ділянках відсутня.

Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-658цс15 передбачає, що «Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.»

Під час розгляду справи не установлено, що саме відповідач порушив право позивача на користування земельною ділянкою, яка перебуває у його власності та отримана ним у власність у 1998 році з уже наявними спірними спорудами.

Окрім того на час ухвалення рішення позивач повідомив, що спірний навіс літ. КН зруйнований, його не існує, а на місці навісу залишились дрова та інші речі, які під ним знаходились.

Також із повідомлень позивача убачається, що спірна вбиральня частково зруйнована, а саме та частина, яка як на його думку виходили за межі земельної ділянки № 29, що належить відповідачеві.

Із плану горизонтальної зйомки земельної ділянки № 29 у садовому товариства "Прядильник» також зазначено, що на місці спірних споруд, навісу та вбиральні знаходяться руїни.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 209. 213-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Л.М. Васильєва