Рішення № 63113728, 30.11.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Шкіря В.М.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 417/1714/15-ц

Провадження № 22ц/782/824/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі

головуючого - Луганської В.М.,

суддів: Коновалової В.А., Фарятєва С.О.

за участю секретаря: Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування заявлених вимог зазначив, що згідно з договором позики від 29 листопада 2011 року ОСОБА_3 отримав у позивача грошову суму, що підлягає поверненню строком до 29 грудня 2011 р. у розмірі, еквівалентному 12 480 доларів США, що на поточну дату по курсу НБУ 23,84 грн./долар США, становить - 297 523,20 грн. ОСОБА_3 умови договору порушив, отримані кошти не повернув. На забезпечення повернення боргу був укладений договір іпотеки від 29 листопада 2011 року згідно якого ОСОБА_4 передала позивачу в іпотеку будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що згідно норм ст.33 Закону України «Про іпотеку», він має право звернути стягнення на зазначені будинок та ділянку. Під час судового розгляду позивач змінив заявлені вимоги. Просив, визнати поважними причини пропущення позовної давності, стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики від 29 листопада 2011 р. у розмірі 280 000, 00 грн., у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики від 29 листопада 2011 р. звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, що встановлюється на підставі експертної оцінки.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року заявлені вимоги позивача задоволено частково. Визнано поважними причини пропущення строку позовної давності ОСОБА_2 для звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину боргу за договором позики від 29 листопада 2011 року станом на 22.09.2016 в сумі 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок. У рахунок погашення частини заборгованості ОСОБА_3 за договором позики від 29 листопада 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, що встановлюється на підставі експертної оцінки. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі - 2800 (дві тисячі вісімсот ) гривень 00 копійок. Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі - 280 (двісті вісімдесят ) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що судом правильно надана оцінка доказам по справі, та вірно встановлені правовідносини сторін. Разом з тим, задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд звернув стягнення лише на земельну ділянку з мотиву того, що сума стягнення неспівмірна з вартістю іпотечного майна. В цій частині вважає рішення необґрунтованим, з огляду на те, що звернення стягнення на будинок окремо від земельної ділянки, на якій він розташований, або на земельну ділянку окремо від будинку не відповідає вимогам закону. Просить рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року скасувати в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку і в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В судовому засідання ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, апеляційним судом вживалися заходи щодо повідомлення вказаних осіб про місце та час судового засідання відповідно до вимог закону.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується лише в частині звернення на предмет іпотеки - земельної ділянки, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Задовольняючи частково заявлені вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції посилався на ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та виходив із співмірності суми заборгованості за договором позики із вартістю іпотечного майна і вважав доцільним провести звернення на предмет іпотеки саме земельної ділянки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на підставі експертної оцінки.

Колегія суддів судової палати вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2011 року між ОСОБА_2, як позикодавцем та ОСОБА_3, як позичальником, був укладений договір позики (а.с.143).Згідно вказаного договору позивач передав а відповідач ОСОБА_3 отримав у займ суму еквівалентну 12 480 доларів США, які зобов'язувався повернути у строк до 29.12.2011 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором позики 29.11.2011 року було укладено договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.144-145)

Згідно договору іпотеки п.1.1. іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення зобов'язань ОСОБА_3, за позикою, отриманою ним від ОСОБА_2 у сумі еквівалентній 12 480, 00 доларів США, житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 1.2. вказаного договору зазначено, що сторони визначають заставну вартість предмету іпотеки в сумі 130 000, 00 грн. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №32175812, виданого міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації 24 листопада 2011 року, інвентаризаційна вартість житлового будинку становить 92 846, 00 грн. Згідно витягу про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ПП Обласний центр впровадження «Агроцентрнаука» 28 листопада 2011 року, ринкова вартість земельної ділянки становить 29 500, 00 грн.

Тобто відповідно до договору іпотеки є житловий будинок та земельна ділянка, які знаходяться за однією адресою. Висновок суду першої інстанції щодо звернення на предмет іпотеки, а саме земельної ділянки є помилковим та таким, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору в разі порушення позичальником умов кредитного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до п.4.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку основного зобов'язання у випадках, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за договором позики вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений цим договором строк суми позики та в інших випадках передбачених законодавством.

Пунктами 4.4., 4.5. передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Реалізація предмета іпотеки на який звертається стягнення за рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Частиною першою ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі викладеного, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані.

В суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 на час звернення позивача до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки свої зобов'язання перед позивачем не виконав.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на 22.09.2016 року заборгованість ОСОБА_3 за договором позики складає 324 163, 26 грн.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Як вбачається із матеріалів справи, позивач просив стягнути частину боргу в сумі 280 000, 00 грн.

Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Однак оскаржуване рішення у порушення зазначених вимог не містить мотивів, із яких суд дійшов висновків щодо співмірності вартості предмету іпотеки, на який звернуто стягнення, із розміром заборгованості по кредиту, та не зрозуміло із тексту рішення чому суд взяв розмір заборгованості у сумі 28 000 грн.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що в іпотеку передано житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, яка також є предметом іпотеки. І згідно роз'яснень, які містяться в п.40 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", якщо будівля (споруда), у тому числі й об'єкт незавершеного будівництва, що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, такий об'єкт нерухомості передається в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій він розташований (статті 5 - 6, 16 Закону України "Про іпотеку"). Те саме стосується й земельної ділянки, яка на час укладення договору іпотеки знаходилась у користуванні іпотекодавця, а на момент вирішення спору - в його власності. У зв'язку із цим при зверненні стягнення на будівлю (споруду) чи об'єкт незавершеного будівництва при наведених вище умовах підлягає звернення стягнення й на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт нерухомості.

За таких підстав висновок суду щодо звернення на предмет іпотеки, а саме земельної ділянки не відповідає вимогам закону, крім того в порушення вимог закону суд першої інстанції не вказав початкової ціни об'єкту застави. За таких підстав рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, колегія суддів судової палати виходить з наступного.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 названого вище Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зазначені вимоги, викладені у Правовій позиції Верховного суду України від 02.11.2016 року №6-1923цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.

Вирішуючи питання, щодо ціни предмету іпотеки, колегія суддів виходить з того, що, ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Під час розгляду справи позивачем не заявлялося клопотання про проведення оцінки предмету іпотеки. Ціна об'єкту іпотеки зазначена у договорі іпотеки, тому колегія суддів судової палати вважає за необхідне зазначити початкову ціну предмета іпотеки, яка визначена п.1.2. договору іпотеки.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають на території де проводиться антитерористична операція і майно, яке є предметом іпотеки знаходиться на території де проводиться антитерористична операція.

15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Відповідно до ст.9 вказаного закону протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43 - 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку"

Зазначеним Законом визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.2014 р., Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Луганськ.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Луганськ.

Отже, враховуючи приписи ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 р., а також норми ст. 217 ЦПК України, суд вважає, що дане рішення не підлягає виконанню на час дії Закону України № 1669-УП від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

При цьому колегія суддів судової палати зазначає, що зупинення дії закону не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором займу від 29 листопада 2011 року, зі встановленням початкової ціни, відповідно до ціни, визначеної у договорі іпотеки від 29 листопада 2011 року, у розмірі 130 000, 00 грн. , яка складається із вартості житлового будинку - 92 846, 00 грн. та вартості земельної ділянки - 29 500, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 11.10.2016 року позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення. З урахуванням роз'яснень, які містяться в п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" щодо ставки судового збору по вимозі заставодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів судової палати вважає за необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 606. 32 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року в оскаржуваній частині щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - земельної ділянки та стягнення з ОСОБА_4 судового збору скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, яким заявлені вимоги ОСОБА_2 про звернення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором займу від 29 листопада 2011року, яка складається із частини заборгованості в сумі 280 000, 00 грн.(двісті вісімдесят тисяч грн.), шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та передано в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 29 листопада 2011 року для забезпечення виконання зобов'язань за договором займу: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку що належить на праві власності ОСОБА_4 та передано в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язань за договором займу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початкової ціною, встановленою у договорі іпотеки від 29 листопада 2011 року в розмірі 130 000, 00 грн., яка складається із вартості житлового будинку - 92 846, 00 грн. та вартості земельної ділянки - 29 500, 00 грн.

Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 не підлягає виконанню на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір на користь держави у сумі 606, 32 грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Cудді: