Ухвала суду № 63112370, 28.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6447/16 Справа № 174/1256/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ілюшик І. А. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 28

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Макарова М.О., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 11 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/17-15/2080-35 у вигляді не відновлюваної кредитної лінії у сумі 45 675 доларів США.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором, станом на 17 листопада 2014 року виникла заборгованість у сумі 47 294,30 доларів США.

Враховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 47 294,30 доларів США та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на те, що кредитний договір суперечить чинному законодавству України, тому повинен бути визнаний недійсним з наступних підстав.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Він отримав кредит у іноземній валюті на суму 45 675 доларів США, з яких 45 000 доларів США кошти на придбання квартири, а 675 доларів США оплата комісії за надання кредиту.

Проте, індивідуальна ліцензія на надання банком та отримання ОСОБА_2 кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором відсутня. Також потрібна індивідуальна ліцензія Національно банку України. Одночасно з цим, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію.

Договір містить суперечливі та дискримінаційні умови, оскільки у договорі не визначено його реальної ціни, банком не була проведена переддоговірна робота з позичальником.

Сторонами укладено договір споживчого кредиту, але банк в односторонньому порядку залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставу та право дострокової вимоги повернення всієї суми кредиту.

Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, а містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку позичальника.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просить суд визнати недійсним кредитний договір № 014/17-15/2080-35, укладений 11 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору задоволено (т.1 а.с.188-191).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором № 014/17-15/2080-35 від 11 червня 2008 року на загальну суму 47 294,30 дол. США (725 287, 13 грн.), яка складається з наступного: 41 596,74 дол. США (637 911, 55 грн.) - заборгованість за кредитом; 2 892,43 дол. США (44 357, 19 грн.) - заборгованість по сплаті відсотків; 2 805,13 дол. США (43 018,39 грн.) - пеня за невчасну сплату кредиту та відсотків за прострочення відсотків.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, а його позовні вимоги задовольнити (т.1 а.с.196-202).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін,з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 червня 2008 року між сторонами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/17-15/2080-35 у вигляді не відновлюваної кредитної лінії у сумі 45 675 доларів США (т.1 а.с. 5-13).

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором, станом на 17 листопада 2014 року виникла заборгованість у сумі 47 294,30 доларів США (т.1 а.с. 16-19).

Зазначені обставини свідчать про невиконання відповідачем у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором та відсутність підстав вважати договірні відносини припиненими.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Враховуючи, що відповідачем порушені умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені, що визначені умовами договору, колегія суддів вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог банку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення чч. 1, 2 і 3 цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Слід зауважити, що випискою по рахунку (а.с. 15), розрахунком заборгованості (а.с. 16-19) визначено розмір процентної ставки, розмір сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність та обсяги платежів.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги про допущені банком порушення прав споживача в частині відсутності в умовах кредитного договору детального розпису загальної вартості кредиту, не заслуговують на увагу суду, тому як не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Посилання апелянта на відсутність можливості правильно визначити суму заборгованості по сплаті кредиту, процентам та пені, слід залишити без уваги, як такі, що належним чином необґрунтовані, надумані та не свідчать про порушення прав відповідача, між тим випливають з фактичної його незгоди з наявною заборгованістю за кредитним договором, тому як всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України не виконав свій процесуальний обов'язок, та не скористався своїм правом звернутися з клопотанням про витребування кредитної справи, або про проведення відповідної судової експертизи, у зв'язку із чим судом справа розглянута на підставі наявних доказів.

Доводи апеляційної скарги про недійсність кредитного договору з підстав визначених ч. 2 ст. 1050 ЦК України також не знаходять свого підтвердження, оскільки банк скористався своїм правом пред'явивши позов до позичальника про дострокове повернення кредиту, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про незаконність надання банком кредиту в іноземній валюті, оскільки спростовуються роз'ясненнями викладеними у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, за змістом яких, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст. 533 ЦК України.

Не спростовують висновків суду також посилання апеляційної скарги на положення ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи наступне.

За правилами ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст. ст. 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Суд встановивши, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору за змістом якого передбачена повна інформація стосовно умов кредитування, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які підписані відповідачем, вірно прийшов до висновку про недоведеність факту введення відповідача в оману з боку банку та наявності умов для визначення такого договору несправедливим, чи укладеним через нечесну підприємницьку діяльність у розумінні положень ст. 230 ЦК України, ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова М.О. Макаров З.М. Пономарь