Постанова № 63102295, 23.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 листопада 2016 року 13:00 справа №826/25795/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду “Спецжитлофонд”

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про

визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду “Спецжитлофонд” (далі по тексту – позивач, КП “Спецжитлофонд”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Подільському районі), в якому просить: 1) визнати дії відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 листопада 2015 року №0004992202 незаконними; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2015 року №0004992202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/25795/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 05 травня 2016 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечив; за спільним клопотанням представників сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 12 листопада 2015 року №0004992202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України КП “Спецжитлофонд” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на 567 565,50 грн., в тому числі за основним платежем – 378 377,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 189 188,50 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 02 листопада 2015 року №4771/26-56-22-02-03/31454734 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки КП “Спецжитлофонд” (код 31454734) з питань, що стали предметом оскарження порушень в акті від 10 серпня 2015 року №3336/26-56-22-03-09/3145434 за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 378 377,00 грн., у тому числі по періодах: квітень 2013 року – 142 500,00 грн.; липень 2013 року – 72 056,00 грн.; вересень 2013 року – 142 718,00 грн.; листопад 2013 року – 21 103,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ “ВКЦ Сервіт”, у зв’язку із не доведенням реальності господарських операцій.

Позивач вважає протиправними дії по прийняттю податкового повідомлення-рішення та саме рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а КП “Спецжитлофонд” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 листопада 2015 року №0004992202 незаконними, суд керується наступним.

У відповідності до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України встановлює, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов’язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Таким чином, прийняття податкового повідомлення-рішення за наслідками виявлення перевіркою заниження податкових зобов’язань є обов’язком контролюючого органу, відповідно, дії по прийняттю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення прямо передбачені нормами Податкового кодексу України, що вказує про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 листопада 2015 року №0004992202, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій КП “Спецжитлофонд” з його контрагентом – ТОВ “ВКЦ Сервіт”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між КП “Спецжитлофонд” (замовник) та ТОВ “ВКЦ Сервіт” (підрядник) укладено договір від 05 березня 2013 року №15, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання у 2013 році робіт з перекладання, прокладання зовнішніх інженерних мереж по пров. Моторному та просп. Науки, будівництво додаткових ємностей чистої води та спорудження розподільчого пункту і трансформаторних підстанцій у Подільському районі (будівництво резервуару чистої води та станції знезалізнення на НС “Корчуватська”.

Відповідно до пункту 1.2 договору склад та обсяги робіт, визначені технічним завданням документацією конкурсних торгів, розробленою на підставі проектної документації, яка є невід’ємною частиною договору, що можуть бути переглянуті в процесі будівництва у разі внесення змін до проектної документації та можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Строк (термін) виконання робіт: протягом п’яти місяців з моменту підписання договору. Невід’ємною частиною договору є календарних графік виконання робіт, в якому визначаються дати початку та закінчення всіх видів (етапів, комплексів) робіт, передбачених договором (пункт 3.1 договору).

Відповідно до розділу IV договору замовник зобов’язаний приймати виконані роботи згідно з актами приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт.

На виконання умов договору, позивачем надано календарний графік виконання робіт, план фінансування будівництва, довідки про договірні ціни, довідки про вартість виконання будівельних робіт/та витрати.

Згідно з актами прийняття виконаних будівельних робіт за травень 2013 року, червень 2013 року та липень 2013 року підрядником виконані будівельні, ізоляційні роботи, технологічні трубопроводні, каналізаційні та інші роботи.

ТОВ “ВКЦ Сервіт” виписало позивачу податкові накладні від 25 квітня 2013 року №53 на загальну суму 427 500,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 71 250,00 грн., від 25 квітня 2013 року №55 на загальну суму 427 500,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 71 250,00 грн., від 03 липня 2013 року №4 на загальну суму 432 338,68 грн., в тому числі податок на додану вартість 72 056,45 грн., від 19 вересня 2013 року №19 на загальну суму 420 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 70 000,00 грн., від 19 вересня 2013 року №20 на загальну суму 436 310,92 грн., в тому числі податок на додану вартість 72 718,49 грн., від 07 листопада 2013 року №20 на загальну суму 36 620,53 грн., в тому числі податок на додану вартість 6 103,42 грн., від 11 грудня 2013 року №25 на загальну суму 90 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 15 000,00 грн., від 11 листопада 2013 року №25 на загальну суму 90 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 15 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

З акта перевірки вбачається, що позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “ВКЦ Сервіт” у зв’язку із отриманням послуг за договором від 05 березня 2013 року №15.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “ВКЦ Сервіт”, був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що КП “Спецжитлофонд” замовляло у ТОВ “ВКЦ Сервіт” роботи з перекладання, прокладання зовнішніх інженерних мереж по пров. Моторному та просп. Науки, будівництво додаткових ємностей чистої води та спорудження розподільчого пункту і трансформаторних підстанцій у Подільському районі (будівництво резервуару чистої води та станції знезалізнення на НС “Корчуватська” у межах процедури закупівлі згідно з Програмою економічного і соціального розвитку міста Києва на 2013 рік, затвердженої рішенням Київської міської ради від 08 лютого 2013 року №2/9062.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів для провадження господарської діяльності позивач надав до суду пропозицію конкурсних торгів, довідку про наявність обладнання та матеріально-технічної бази ТОВ “ВКЦ Сервіт”, довідку про наявність працівників та їх кваліфікацію ТОВ “ВКЦ Сервіт”, довідку про досвід виконання аналогічних договорів ТОВ “ВКЦ Сервіт”, ліцензію господарської діяльності у будівництві, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури ТОВ “ВКЦ Сервіт”, виданої Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві 24 травня 2011 року, сертифікат серії ІУ №165133510772 відповідності закінченого будівництвом об’єкту будівництва житлових будинків з об’єктами соціального-культурного призначення та підземним паркінгом (І черга) за адресою: пров. Моторний, 3-а, 4, 6, 8 у Подільському районі міста Києва.

Наведене підтверджує, що позивач отримав від ТОВ “ВКЦ Сервіт” послуги з метою використання їх у власній господарській діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

При вирішенні даного спору суд враховує також вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “ВКЦ Сервіт” було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на акт від 07 жовтня 2014 року №1475/26-59-22-03 “Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ВКЦ Сервіт” (код ЄДРПОУ 21627140) щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з платниками податків з ТОВ “Строй торг-Т” за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року та ТОВ “ТК Фіона” за період з 01 квітня 2013 року по 31 травня 2013 року”, оскільки за відсутності відповідного вироку суду щодо фіктивності ТОВ “ВКЦ Сервіт”, покладення в основу висновків акту перевірки акт від 02 листопада 2015 року №4771/26-56-22-02-03/31454734 без наведення доказів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави, є необґрунтованим.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Інтерсплав” проти України (2007 рік, заява №803/02),“Булвес“ АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і “Бізнес Супорт Центр” проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання “справедливого балансу” між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що “справедливий баланс” не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, беручи до уваги отримання послуг з метою провадження господарської діяльності, суд вважає, що висновки акта перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту нормативно документально не підтверджуються, тому збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі є протиправним, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 12 листопада 2015 року №0004992202 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов КП “Спецжитлофонд” підлягає задоволенню.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду “Спецжитлофонд” задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 12 листопада 2015 року №0004992202.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду “Спецжитлофонд” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 513,48 грн. (вісім тисяч п’ятсот тринадцять гривень сорок вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко