Постанова № 63101838, 23.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 листопада 2016 року 08:10 справа №826/26460/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"доВідділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києвітреті особи1. ОСОБА_1 2. Комунальне підприємство з експлуатації в ремонту житлового фонду "Житлосервіс"проскасування постанови, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Енергобанк") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Дніпровського РУЮ), в якому просить: 1) скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2014 року ВП№44080439, винесену відповідачем в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 161,5 кв.м.; 2) зобов'язати відповідача вчинити дії по зняттю арешту, накладеного згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2014 року ВП№44080439 на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 161,5 кв.м.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/26460/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року та 14 квітня 2016 залучено до участі в адміністративній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі по тексту - третя особа 1, ОСОБА_1) та Комунальне підприємство з експлуатації в ремонту житлового фонду "Житлосервіс"(далі по тексту - третя особа 2).

В судовому засіданні 28 липня 2016 року представник позивача позові вимоги підтримав, представники відповідача та третіх осіб до суду не прибули; у зв'язку з чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - квартира), від 13 листопада 2015 року №447554594 на квартиру накладено арешт на підставі постанови ВДВС Дніпровського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2014 року №44080439.

Позивач вважає, що постанова державного виконавця від 21 липня 2014 року №44080439 порушує права позивача, оскільки ПАТ "Енергобанк", як іпотекодержатель, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна - квартири, тому, на думку позивача, квартиру необхідно звільнити з-під арешту.

Відповідачем та третіми особами письмових заперечень проти адміністративного позову або пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надано.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ПАТ "Енергобанк", виходячи з наступних мотивів.

Частина перша статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно частини третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною першою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Таким чином, з метою збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації, державний виконавець має право накладати арешт на майно божника.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно частини третьої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Частиною четвертою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Аналогічні по суті норми щодо звернення стягнення заставленого майна містяться в Законі України "Про виконавче провадження" в редакції чинній на момент вирішення спору.

Матеріали справи підтверджують, що відповідно до іпотечного договору від 03 жовтня 2007 року, укладеного між ПАТ "Енергобанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), у якості забезпечення виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 03 жовтня 2007 року №20743 на суму кредиту 2 500 000,00 грн., іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 13 листопада 2015 року №47554594 право іпотеки ПАТ "Енергобанк" за вищезазначеним іпотечним договором від 03 жовтня 2007 року зареєстровано 03 жовтня 2007 року.

21 липня 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Ю.М. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП№44080439 при примусовому виконанні судового наказу №755/7264/13-ц, виданого 25 жовтня 2013 року Дніпровським судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Житло Сервіс" заборгованості в сумі 15 096,96 грн., накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення 15 096,96 грн.

Вказана постанова винесена на підставі заяви представника КП "Житло Сервіс" від 11 липня 2014 року №110/005-976, у якій представник стягувача просив державного виконавця накласти арешт на грошові кошти та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 13 листопада 2015 року №47554594 на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2014 року №44080439, який зареєстровано 26 серпня 2014 року.

На думку суду, арешт зазначеного вище майна - квартири ОСОБА_1, накладений оскаржуваною постановою, не порушує та не обмежує права позивача на задоволення його вимог за кредитними договорами, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент вирішення спору) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вилучення або примусову реалізацію арештованої квартири.

Частина шоста статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Зміст процитованої правової норми вказує, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, в першу чергу задовольняються вимоги заставодержателя, а вже потім задовольняються вимоги інших стягувачів за рахунок решти коштів.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд приходить до висновку, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

У свою чергу, судом не береться до уваги посилання позивача на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2015 року у справі №755/19602/14-ц за позовом ПАТ "Енергобанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким задоволено позов, а саме: в рахунок погашення загальної заборгованості в сумі 4 644 405,05 грн. за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру 71, в будинку під номером 8, по вул. Раїси Окіпної, загальною площею 161,5 кв.м., шляхом визнання за ПАТ "Енергобанк" права власності на дану квартиру за вартістю згідно висновку про вартість майна, складеному станом на 06 травня 2014 року, в розмірі 2 635 000,00 грн. та визнано за ПАТ "Енергобанк" право власності на вказану квартиру, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва 23 січня 2015 року за позовом ПАТ "Енергобанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у від 21 липня 2014 року ВП№44080439, а тому, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки судом у межах спірних правовідносин підтверджено правомірність накладення арешту на майно третьої особи, суд зазначає про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії по зняттю арешту накладеного згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2014 року ВП№44080439 на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 161,5 кв.м., та про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ "Енергобанк" про звільнення квартири з-під арешту залишилися не підтвердженими та не підлягають задоволенню.

В частині дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено позивачем, останній дізнався про накладення арешту оскаржуваною постановою відповідача від 21 липня 2014 року ВП№44080439 з інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 13 листопада 2015 року.

Докази, які б спростовували вищезазначене твердження позивача відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Доказів надсилання позивачу постанови про накладення арешту відповідач до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Проте, позивач не є учасником виконавчого провадження ВП №44080439 та особою, яка залучається до проведення виконавчих дій, тому до позовної заяви позивача строки передбачені статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України застосуванню не підлягають, а мають застосовуватися загальні строки, встановлені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов у межах спірних правовідносин подано з дотриманням строку звернення, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність свого рішення у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "Енергобанк" задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко