Ухвала суду № 63092524, 30.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/775/16-ц Головуючий у І інстанції Мора О. М.Провадження № 22-ц/780/4905/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 30.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Верланова С.М., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря: Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и л а:

У березні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що розпорядженням ОСОБА_2 РДА від 27 липня 2008 № 1141 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і передано у власність даним особам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,6204 га в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Цим же розпорядженням фактично змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення.

На підставі вищевказаного розпорядження 21 серпня 2008 року відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 державний акт серії ЯЖ № 426842 на земельну ділянку площею 0,9000 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0032, ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 426843 на земельну ділянку площею 0,8425 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0033 та ОСОБА_5 - державний акт серії ЯЖ № 426844 на земельну ділянку площею 0,8779 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0034.

Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки передано у власність відповідачів ОСОБА_2 РДА з перевищенням повноважень і з порушенням вимог статті 19 Конституції України, статей 20, 55, 56, 84, 149, 155 ЗК України та статей 8, 27, 31, 57 ЛК України, оскільки вказані земельні ділянки на час їх відчуження перебували в державній власності та належать до земель лісового фонду, перший заступник прокурора Київської області просив визнати недійсним розпорядження ОСОБА_2 РДА від 27 липня 2008 № 1141 та видані на його підставі державні акти про право власності на земельні ділянки, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що розпорядженням ОСОБА_2 РДА від 27 липня 2008 № 1141 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і передано у власність даним особам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,6204 га в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Цим же розпорядженням фактично змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення.

На підставі вищевказаного розпорядження 21 серпня 2008 року відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 державний акт серії ЯЖ № 426842 на земельну ділянку площею 0,9000 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0032, ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 426843 на земельну ділянку площею 0,8425 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0033 та ОСОБА_5 - державний акт серії ЯЖ № 426844 на земельну ділянку площею 0,8779 га з кадастровим номером 3223186800:06:018:0034.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України і державного комітету лісового господарства України від 26 червня 2000 року № 106/60 «Про ліси сільськогосподарських підприємств» та Указу Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», з урахуванням рішення ОСОБА_2 районної ради від 15вересня 2000 року № 126.11.ХХ.ІІІ, наказу Київського державного лісогосподарського обєднання «Київліс» від 10 серпня 2001 року № 219 «Про приймання земель лісового фонду», рішення Київської обласної ради від 25 січня 2001 року № 264-15-ХХІІІ «Про землі лісового фонду Київської області, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств», листа Київського державного лісогосподарського обєднання «Київліс» від 14 травня 2003 року № 01-318, розпорядженням ОСОБА_2 РДА від 23 червня 2003 року № 333 було передано, зокрема, Козинському лісництву у постійне користування 1155,1 га земель лісового фонду для ведення лісового господарства, з них 309,0 га на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно даного розпорядження лісовпорядною організацією ВО «Укрдержліспроект» виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були погоджені з органом контролю у сфері земельних ресурсів та передані для використання ДП «Київський лісгосп».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню у звязку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Заперечуючи проти заявлених вимог, представник відповідачів ОСОБА_6 порушив питання про відмову в задоволенні позову у звязку з тим, що прокурор звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, з наведених правових норм вбачається, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У даній справі першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», які підтримали позов і яким було відомо про порушене право держави з часу передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто 21 серпня 2008 року.

Незважаючи на викладене, у позовній заяві заступник прокурора Київської області наділив себе статусом самостійного позивача та безпідставно вважав, що початок перебігу позовної давності починається з дня виявлення прокуратурою факту порушення земельного законодавства.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Зважаючи вищезазначені положення норм матеріального закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право прокурора на предявлення позову виникло у 2008 році, а з позовною заявою він звернувся лише 21 березня 2016 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.М. Верланов

ОСОБА_7