Ухвала суду № 63092411, 24.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1720/14-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/4941/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 24.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

24 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Верланова С.М., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановила:

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 27.04.2007 року між сторонами був укладений договір, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в загальній сумі 79000 доларів США.

Вказаний кредитний договір, №KIO0GA00000396 від 27 квітня 2007 року, був укладений в письмовій формі, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 1055 ЦК України.

В обґрунтування позову позивачем подано розрахунок заборгованості за кредитним договором, яка становить 157234,16 доларів США, що станом на 17.03.2014 року по курсу НБУ становить 1509447 грн. 96 коп. та складається із заборгованості за кредитом в розмірі 54699,53 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 47665,97 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредитом в розмірі 6794 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 40562,52 доларів США, штрафу (фіксована складова) в розмірі 26,04 доларів США, штрафу (процентна складова) в розмірі 7486,10 доларів США.

Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідні доводи щодо розміру заборгованості є непереконливими, оскільки під час судового розгляду відповідачем було надано письмові докази про надходження позивачеві коштів від реалізації предмету іпотеки, які належно не враховані у розрахунку заборгованості. При предявленні позову позивач приховав від суду інформацію про наявність виконавчого напису та процедури виконавчого провадження відносно заборгованості за цим же кредитним договором. Зобовязання представника позивача щодо подання належного розрахунку заборгованості під час судового засідання були не виконані. Належних і допустимих доказів на спростування поданих відповідачем доказів позивач не надав.

При наданні оцінки доводам позову щодо розміру заборгованості суд приймає до уваги, що згідно п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що у разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має зясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахування цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Для забезпечення кредитного договору 27 квітня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору. При цьому, згідно п.34 іпотечного договору, було встановлено, що вартість іпотеки складає 99 000 доларів США, що еквівалентно 499 950 грн.

Остання оплата за кредитним договором була проведена відповідачем 27 серпня 2010 року в сумі 400 доларів США.

04 жовтня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу видав виконавчий напис №1256 про звернення стягнення на іпотечну квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів від реалізації квартири пропонувалося задовольнити вимоги позивача в розмірі 75 440,45 доларів США, що еквівалентне 596 726,42 гривни, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 68 574,91 доларів США, що еквівалентно 542 420,68 грн.; заборгованість по відсоткам в сумі 6 442,40 доларів США, що еквівалентно 50 958,74 грн.; комісія в сумі 158 доларів США, що еквівалентно 1 249,77 грн.; пеня в сумі 265,14 доларів США, що еквівалентно 2 097,23 грн.

Виходячи з даного виконавчого напису було встановлено направлення коштів при відчуженні майна відповідача, а саме в першу чергу заборгованість по тілу кредиту. За таких обставин структура заборгованості за кредитом, яка визначена нотаріусом у виконавчому написі, не відповідає розміру і структурі заборгованості, зазначеної у розрахунку, доданого до цього позову.

22 жовтня 2010 року відділом державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції Київської області було відкрите виконавче провадження на підставі виконавчого напису №1256 від 04 жовтня 2010 року про звернення стягнення на квартиру в рахунок заборгованості сумою 75 440,45 доларів США, що еквівалентне 596 726,42 грн.

29 липня 2013 року відбулися прилюдні торги по продажу квартири АДРЕСА_1, яка була продана за 321 200 грн. Кошти отримані від продажу квартири, а саме в сумі 273341 грн. 20 коп. були перераховані відділу ДВС МРУЮ у Київській області, які останній отримав 05 серпня 2013 року, що підтверджується повідомленням ТзОВ «Укрспецторг груп» №4852/13 від 29 липня 2013 року.

06 серпня 2013 року розпорядженням ВДВС Обухівського МРУЮ при примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса про стягнення з відповідача 598 462 грн. 42 коп. були направлені позивачу на рахунок № 29093053137509 кошти в сумі 245 700 грн., що підтверджується копією розпорядження. При цьому суд першої інстанції зазначив, що дані кошти були перераховані органом державної виконавчої служби, а не відповідачем.

Позивач ПАТ «КБ «Приватбанк» отримав кошти, але розпорядився ним несвоєчасно і всупереч умовам кредитного договору та змісту виконавчого документа, зокрема не направив їх на сплату визначеної виконавчим написом заборгованості, а в односторонньому порядку направив на інші види платежів, що підтверджується платіжними дорученнями від 22 листопада 2013 року.

Крім цього залишилось незясованим за яким курсом валют позивач перераховував дані кошти. Також залишилось незясованим точний час отримання позивачем коштів від органу ДВС, оскільки надане позивачем платіжне доручення вказує на внутрішнє переміщення банком вже отриманих раніше від ВДВС коштів.

На час розгляду справи виконавчий напис нотаріуса був виконаний частково, а саме звернуто стягнення на іпотечне майно відповідача в сумі 245 700 грн., що по курсу 7,9 грн. за 1 долар відповідає 31 101,26 долара США.

Виходячи з цього залишок по кредиту, який визначений позивачем при предявленні цього позову не відповідає дійсності, не узгоджується із фактом отримання позивачем коштів внаслідок процедури виконавчого провадження.

Крім цього в виконавчому написі не вказано про існування заборгованості по пені, а позивач перерахував кошти отриманні при виконанні виконавчого напису на їх сплату, що вказує на неправомірність дій позивача.

Отримання коштів від виконання зменшило тіло кредиту, а тим самим зменшило розмір відсотків, але позивачем це не враховано.

Крім того, залишились неспростованими доводи відповідача щодо неправомірності застосування при розрахунку заборгованості одночасно двох видів цивільно-правової відповідальності.

Так, п.4.1 кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником будь-якого зобовязання, передбаченого пп. 2.2.2., 2.2.3. даного договору, внаслідок чого нарахування банком пені відбувається в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на дату сплати.

Крім того, у п. 5.4. кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Сукупність описаних вище обставин вказує на необґрунтованість поданого позивачем розрахунку заборгованості, невідповідність такого розрахунку умовам кредитного договору, однак самостійно її розрахувати суд позбавлений можливості через відсутність достатніх відомостей і доказів щодо вихідних даних, зокрема точний розмір та час надходження платежів за кредитом.

Представник позивача в суді першої інстанції фактично ухилився від встановлення достовірних даних щодо розміру та часу надходження платежів за кредитним договором, тому суд першої інстанції вирішив за можливе вирішити спір на підставі наявних у справі доказів, які не дають можливості у достатній ступені достовірності встановити факт умисного ухилення відповідача від виконання договору, а також наявність та розмір заборгованості по кредиту.

Таким чином, обставини відносно встановлення розміру заборгованості за кредитом, що покладені в основу позову, не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Відомості у наданих відповідачем письмових доказах позивачем переконливо не спростовані, від повного, всебічного та обєктивного встановлення судом обставин щодо наявності та розміру заборгованості за кредитом позивач ухилився.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено обставин, які б породжували правові наслідки у виді виникнення зобовязань сплатити визначені позовом кошти, тому достатніх підстав для задоволення позову не вбачається.

Оцінюючи можливість застосування наслідків спливу позовної давності Обухівський районний суд Київської області врахував наступне.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 р.у справі № 6-116 цс 13 в порядку перегляду судових рішень у цивільних справах в звязку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до ст. 261 ЦК Українипочаток перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Як зазначалось вище, остання оплата була проведена відповідачем 27 серпня 2010 року в сумі 400 доларів США, тобто з вересня 2010 року відповідач перестав виконувати свої зобов`язання за цим договором, крім того, сторонами було фактично змінено умови повернення кредиту внаслідок видачі виконавчого напису про дострокове стягнення передбачених договором коштів №1256 від 04 жовтня 2010 року.

За таких обставин, суд вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав відповідачем в частині невиконання умов кредитного договору після невиплати відповідачем чергового платежу згідно визначеного договором графіка у вересні 2010 року, він реалізував своєї право на захист порушених прав у позасудовому порядку шляхом отримання виконавчого напису 04.10.2010 року та звернення його до примусового виконання, а позов предявлений до суду лише 01.04.2014 року із значним порушенням встановленого законом трирічного строку.

Крім того, залишились неспростованими доводи відповідача відносно пропуску строків позовної давності щодо окремих видів платежів.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549 ЦК України).

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

ОСОБА_3 природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. ОСОБА_3 на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з вимогами ч.2 ст.258 ЦК України нарахування пені та штрафу не може перевищувати одного року.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-1 ІбцсІЗ.

Остання оплата була проведена відповідачем 27 серпня 2010 року, а позов предявлено в квітні 2014 року, тобто з пропущенням річного строку позовної давності щодо пені та штрафу.

Таким чином, встановлений ст.257 ЦК України термін позовної давності на момент звернення позивача за цим позовом сплинув.

Оскільки представник відповідача в судовому засіданні заявив про застосування позовної давності, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд першої інстанції вирішив за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про необхідність відліку позовної давності з моменту начебто отримання коштів в листопаді 2013 року є безпідставними, оскільки ці кошти не сплачувались відповідачем, а надійшли внаслідок процедури виконавчого провадження від органу ДВС при примусовому виконанні виконавчого напису після реалізації предмету іпотеки. Вказані обставини вказують на те, що відповідач як боржник не вчиняв жодних дій після 27 серпня 2010 року для виконання своїх цивільно-правових зобовязань.

Також позивач, в апеляційній скарзі зазначає, що ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 27.04.2007 року уклали вказаний кредитний договір. Згідно договору ПАТ КБ «Приватбанк» зобовязався надати відповідачу кредит 79000 доларів США на термін до 27.04.2017 року, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Апелянт вважає, що строк виконання кредитного договору ще не настав, кредитний договір є чинним та дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором є право, а не обовязком банку. Проте, дане твердження є хибним виходячи з наступного.

У справі про стягнення боргу за кредитом Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. ОСОБА_3 вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача, щодо застосування пятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

ОСОБА_3 позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-757цс15 від 01.07.2015 року.

Оскільки, між позивачем та відповідачем не укладалось жодного окремого письмового договору про збільшення позовної давності, то до даних правовідносин застосовуються загальні строки позовної давності.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Верланов С.М.

ОСОБА_4