Постанова № 63090141, 24.11.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1013/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Заброцької Л.О.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

24 листопада 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представника апелянта: ОСОБА_2

представника відповідача: Порохні Віталія Володимировича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу,

В С Т А Н О В И В :

11.07.2016 року ОСОБА_5 звернулася до Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник апелянта та представник відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до статті 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується слідуюче:

В провадженні Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №45049787, відкрите на підстав виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області №212/2-53/11 від 23.09.2014 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 18031,15 грн. матеріальної шкоди та 75000,00 грн. моральної шкоди в рівних частинах.

В рамках вказаного виконавчого провадження відповідачем 04.11.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника-ОСОБА_6. та оголошення заборони на його відчуження. Вказаною постановою, окрім іншого, було накладено арешт на автобус А 092-12 Богдан, 2006 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав боржнику на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 14.12.2006 року.

09.06.2015 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на підставі вищезазначеної постанови від 04.11.2014 року, внесено відомості про арешт рухомого майна ОСОБА_6.

Крім того, 10.06.2015 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Вінницького МУЮ винесено постанову про розшук зазначеного у постанові від 04.11.2014 року майна боржника.

03.03.2016 року Тиврівським районним судом Вінницької області прийнято рішення в справі №145/230/16-ц відповідно до якого розділено спільне майно набуте ОСОБА_5 за час проживання однією сім"єю з ОСОБА_6, відповідно до якого автобус А 092-12 Богдан, 2006 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, був виділений ОСОБА_5

Наявність накладеного арешту на вищезазначений автобус та заборони на його відчуження, а також оголошення його в розшук є для позивача перешкодою скористатись належним їй майном, що зумовило її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольнячи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з метою захисту права власності позивача, необхідно зняти арешт, заборону відчуження та оголошення розшуку належного ОСОБА_5 транспортного засобу, а саме: автобуса А 092-12 Богдан, 2006 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що оскаржувану постанову слід скасувати, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов'язки і права державних виконавців.

Згідно вказаної статті державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

До обов'язків державного виконавця, згідно вказаної норми, належить, зокрема, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі; здійснення цих заходів лише у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

Пунктом 5 частини 3 статті 11 цього Закону передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннями частин 1, 5 статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Згідно з частиною 1 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (Частини 1 та 5 статті 60 вказаного Закону).

Згідно частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 2003 року по 2015 рік проживали однією сім'єю та перебували в незареєстрованому шлюбі.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 03.03.2016 року у справі №145/230/16-ц розділено спільне майно набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за час проживання однією сім'єю, та виділено позивачу автобус А 092-12 Богдан, 2006 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Вінницького міського суду від 03.06.2013 року у кримінальній справі № 212/1656/2012, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та задоволено цивільний позов потерпілих від злочину ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 і стягнуто з ОСОБА_6 18031,15 грн. на їх користь матеріальну шкоду та 75000,00 грн. моральної шкоди в рівних частинах.

В порядку виконання вказаного вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні державним виконавцем відкрито на підставі виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області №212/2-53/11 від 23.09.2014 року відкрито виконавче провадження №45049787 та накладено арешт і заборону на відчуження майна ОСОБА_6, в тому числі й на автобус А 092-12 Богдан, 2006 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Слід зазначити, що вказаний виконавчий лист до даного часу боржником ОСОБА_6 не виконаний.

Приймаючи оскаржуване рішення про зняття арешту з майна, суд першої інстанції виходив тільки з рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 03.03.2016 року, яким в результаті поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_5 визнано право власності на автобус А 092-12, реєстраційний номер НОМЕР_1. Однак суд залишив поза увагою ту обставину, що захист права власності позивача в такий спосіб призведе до порушення прав стягувачів за виконавчим документом по цивільній справі в кримінальному провадженні про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а відтак своїм рішенням фактично позбавив їх можливості отримання компенсації по відшкодуванню шкоди.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року, скасовано рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 03.03.2016 року, на яке суд першої інстанції посилається як на підставу для зняття арешту та розшуку транспортного засобу.

Таким чином, питання належності спірного майна, що є об'єктом арешту в межах згаданого вище виконавчого провадження, на праві власності на даний момент є не визначено.

Відповідно до статті 159 КАС УКраїни, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нової.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_5, відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 грудня 2016 року.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Ватаманюк Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.