Ухвала суду № 63089790, 30.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/21798/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Петрика І.Й..

за участю секретаря Маменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ГАМАЮН" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ГАМАЮН" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2015 №0000742202, від 13.05.2015 №0002222202.

Позов обґрунтовано тим, що висновки акту від 28.01.2015 №328/26-56-22-01-03/37726414 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Компанія "ГАМАЮН" з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014» є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Компанія "ГАМАЮН" з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 за результатом якої складено акт від 28.01.2015 №328/26-56-22-01-03/37726414 (далі акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 130 000 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000742202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 162 500 грн. (за основним платежем 130 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32 500 грн.).

В подальшому, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.2015 №7267/10/26-15-10-08-16 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000742202 та збільшено суму штрафних санкцій у розмірі 32 500 грн.

На підставі вказаного вище рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2015 №0002222202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 195 000 грн. (за основним платежем 130 000 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями 65 000 грн.).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, водночас позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ГАМАЮН" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували:

- акт ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.09,2014 №2722/26-55-22-13/39068490 яким встановлено, що фактичне місцезнаходження ТОВ «Аліас Інвест» встановити неможливо, у товариства відсутні трудові ресурси , виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності;

- податкова інформація, якою встановлено, що контрагентом ТОВ «Мерідан Груп» є ТОВ «Барс 2000», у якого придбано товар, який за номенклатурою не відповідає проданому ТОВ «Мерідан Груп» товару;

- позивачем не надано до перевірки документи, що підтверджують доставку та якість товару, актів прийому-передачі, видаткових накладних.

Даючи правову оцінку обставинам справи в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно проаналізовано норми податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Окремо, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України;г) вивезення товарів за межі митної території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі №2а-14377/122670, від 03.11.2015 у справі №826/14081/14, від 15.12.2015 від 826/13848/13-а.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що спірним в даній справі є реальність взаємовідносин щодо реалізації продукції між позивачем та контрагентами ТОВ «Компанія Астілон», ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Аліас Інвест» укладено контракт на створення (розробку) та комплектацію спортивним обладнанням закладів освіти від 11.08.2014 №11/08-3.

Відповідно до п. 6.3 Контракту після завершення розроблення, виготовлення та монтажу продукції (етапів) сторона 1 передає стороні 2: проект акту здачі-приймання продукції (етапу), звіт про виконання кошторису витрат, продукцію згідно з переліком, копію протоколу науково-технічної ради виконавця з висновками про відповідність виконаної роботи технічному завданню, програми і протоколи випробувань інформаційних систем, засобів інформатизації, акт випробування устаткування, аудиторський висновок, устаткування згідно з переліком та акт здачі-прийняття устаткування, відповідну науково-технічну документацію.

На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду копії: додаткової угоди до контракту, акту прийому-передачі опитних зразків продукції, податкової накладної від 20.08.2014 №119, видаткової накладної, товарно-транспортних накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія Астілон» укладено договір купівлі-продажу від 28.08.2014 №02/08/14-2, предметом якого є купівля меблевої фурнітури та комплектуючих, що вказані в специфікації. Продавець (ТОВ «Компанія Астілон») зобов'язаний передати товар визначений договором разом з усіма документами, необхідними для прийняття товару на умовах цього договору, а саме: рахунок-фактуру на відвантажений товар, накладну, податкову накладну.

На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду: копію специфікації, податкової накладної, видаткової накладної, товарно-транспортних накладних та технічну документацію на товар, які долучено до матеріалів справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Мерідан Груп» укладено договір поставки від 22.08.2014 №22/08/14-2, копія якого міститься в матеріалах справи.

На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду: копію специфікації, видаткової та податкової накладних, які долучено до матеріалів справи.

На підтвердження факту оплати товару, придбаного відповідно до умов вказаних вище контракту та договорів, позивачем надано копії платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи.

Крім того, позивач вказує, що між ним та ФОП ОСОБА_3 укладено договір товарно-транспортного обслуговування від 15.01.2015 предметом якого є доставка автомобільним транспортом довіреного вантажу. Також, між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір товарно-транспортного обслуговування від 26.12.2014 предметом якого є доставка автомобільним транспортом довіреного вантажу.

З пояснень представника позивача встановлено та матеріалами справи підтверджено, що придбаний відповідно до умов вказаних вище контракту та договорів товар було в подальшому, поставлено Приморській сільській ради на підставі договору поставки від 14.04.2015 № НГ000001, Стрижівській сільській раді на підставі договору поставки від 08.06.2015 № ТА000012, Пристанській сільській раді на підставі договору поставки від 25.05.2015 № НА 000026, Промінській сільській раді на підставі договору поставки від 03.06.2015 № НА000053, Дружелюбівській сільській раді на підставі договору від 20.10.2014 № СВ000101.

На підтвердження факту поставки товару позивачем надано суду копії специфікацій, видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

З аналізу наданих позивачем документів вбачається, що товар придбаний позивачем відповідно до спірних договорів за номенклатурою відповідає реалізованому в подальшому сільським радам товару.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов'язання між сторонами за спірними договорами виконано в повному обсязі, що підтверджено належними доказами, а відтак висновок податкового органу про відсутність факту постачання товару від ТОВ «Компанія Астілон», ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» спростовано належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) і судом таких не встановлено.

Натомість, сукупність наданих до матеріалів справи вищевказаних договорів та первинних документів щодо подальшої реалізації позивачем продукції, отриманої від контрагентів ТОВ «Компанія Астілон», ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест», підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача, та не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

Загалом, як вбачається з Акту перевірки, висновки ДПІ про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтуються на наявності податкової інформації, яка зазначена в актах про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагентам, зокрема щодо відсутності контрагентів за юридичною (податковою) адресами, наявності інформації про припинення діяльності тощо.

Окремо, суд апеляційної інстанції зазначає, що зустрічна звірка може бути проведена податковим органом у разі наявності у його розпорядженні первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу, адже за своєю правовою суттю зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється з метою документального підтвердження господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків (пункти 1, 2 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1232; підпункт 4.4 пункту 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України 22.04.11 № 236).

Таким чином, відсутність у розпорядженні податкового органу первинних документів бухгалтерського обліку однозначно унеможливлює проведення зустрічної звірки та відповідно формування будь-яких висновків, крім висновку про неможливість проведення такої зустрічної звірки.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження або не підтвердження господарських відносин між платниками податків, оскільки додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, в якому не передбачено необхідність робити висновок щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Отже, податковий орган не мав визначених законом підстав для формування висновків про нереальність господарських операцій з контрагентами позивача виключно на підставі вказаних актів "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання" цього контрагента позивача.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Також , судом апеляційної інстанції при вирішенні справи взято правову позицію, неодноразово висловлену Верховним Судом України щодо інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів. Зокрема, Верховним Судом України у справах № 21-3197а15 ,№ 21-1388а15, № 21-1654а15, зазначено, що інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Зазначене та з огляду на принципи податкового законодавства, закріплені в статті 4 Податкового Кодексу України, дає підстави для висновку суду апеляційної інстанції, що податкова інформація по контрагенту платника податку, розміщена в АІС «Податковий облік» щодо відносин з іншими контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, зібрана іншим податковим органом, не може мати безпосереднього впливу (в тому числі і негативного) та зв'язку з його господарськими відносинами з платником податку, оскільки така інформація з АІС «Податковий Блок» за своїми юридичними наслідками не може бути одночасно такою, що безпосередньо не порушує права чи інтереси платника податків і одночасно такою, що може бути використана податковим органом в якості доказу на підтвердження безтоварності (фіктивності) господарських операцій платника податків.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.

Даний висновок узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», згідно з яким якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ТОВ "Компанія "ГАМАЮН" не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо апеляційний суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Також судом взято до уваги, що контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході апеляційного розгляду справи та не підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 30.11.2016

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.А. Губська

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Губська О.А.

Петрик І.Й.