Рішення № 63087731, 17.11.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р. Справа № 911/2804/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер», м.Біла Церква

про повернення майна з користування та стягнення 1279098,70 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (далі відповідач) про стягнення повернення майна з користування та стягнення 1279098,70 грн.

Провадження у справі №911/2804/16 порушено відповідно до ухвали суду від 31.08.2016 року та призначено справу до розгляду на 15.09.2016 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 15.09.2016 року без поважних причин не зявився та надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 29.09.2016 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.09.2016 року подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував. Розгляд справи відкладався на 13.10.2016 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2016 року подав заперечення на відзив відповідача. Розгляд справи відкладався до 10.11.2016 року. Також, ухвалою суду від 13.10.2016 року продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 10.11.2016 року оголошувалась перерва до 17.11.2016 року.

В судовому засіданні 17.11.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин, між Державним підприємством «Український транспортно-логістичний центр» в особі філії «Центр транспортної логістики» (Основний виконавець, позивач), Державним підприємством «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (ДП «Укррефтранс») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росер» (Замовник, відповідач) укладено Договір від 17.12.2012 року № 2005/943-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах (далі - Договір).

Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» визначені правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 року, прийнятої відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», було утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, в т.ч. і на базі Державного підприємства «Український транспортно логістичний центр».

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015 року затверджено Статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», пунктом 2 якого визначено, що товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Таким чином, правонаступником всіх прав та обовязків за Договором від 17.12.2012 № 2005/943-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до пункту 2.7 Положення про філію «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 26.02.2016 року №123, філія має право від імені Товариства, відповідно до наданих повноважень та довіреності представляти його інтереси в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, відносинах з державними і приватними нотаріусами, підприємствами, установами, організаціями будь-якого типу та організаційно-правової форми, фізичними особами, а також у судах в межах своїх повноважень, передбачених статутом Товариства та цим Положенням.

Позивач зазначає, що в лютому 2013 року на виконання умов Договору, Основним виконавцем, правонаступником якого є позивач, було організовано перевезення, платником якого виступало ТОВ «Росер» (відповідач), в тому числі, зі станції Сорока Одеської залізниці на станцію Актобе Казахстанської залізниці було здійснено відправлення вантажу «цукор-пісок» у вагонах №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 (далі - Вагони).

Вантажоодержувачем вантажу згідно з накладними №41990649, №41990656, №41990680, №41990672, №41990664 виступало ТОО «МС Импорт Єкспорт».

Право Замовника самостійно укладати договори про організацію перевезень вантажів із підприємствами, які зацікавлені в перевезеннях вантажів та виконувати всі юридичні дії, повязані з виконанням укладених договорів, передбачено підпунктом 2.3.2 Договору.

Разом з тим, Замовник зобовязаний при організації перевезень за межі України передбачати в договорах з вантажоодержувачем обовязкове повернення вагонів на територію України за перевізними документами, якщо не встановлено іншого порядку (підпункт 2.2.11 Договору), а також Договором передбачено відповідальність сторони, яка залучила третю особу до виконання свого зобовязання за цим Договором, перед іншими сторонами за невиконання чи неналежне виконання зобовязань цією третьою стороною, як за свої власні (пункт 4.6 Договору).

Одним з основних обовязків Замовника, згідно з Договором, є здійснення або сприяння здійсненню відправлення в порожньому стані вагонів за перевізними документами зі станцій, розташованих на залізницях інших держав (підпункт 2.2.8 Договору) та обовязок сприяти поверненню із-за кордону вагонів власності Співвиконавця (ДП «Укррефтранс», правонаступником якого є ПАТ «Укрзалізниця»), що передбачено п.п. 2.2.10 Договору.

Згідно з п.п. 2.2.4 Договору Замовник зобов'язаний для ефективного використання вагонів організовувати своєчасну передачу порожніх вагонів з підїзних колій на станції залізниць укрупненими групами.

Враховуючи вищевикладене, порожні вагони підлягали поверненню на митну територію України з моменту вивантаження вантажу.

Підпунктом 2.2.10 Договору передбачено, що Замовник (ТОВ «Росер») зобов'язаний вносити плату за користування вагонами за час перебування їх за межами України за цінами, узгодженими цим договором, крім випадків отримання плати Укрзалізницею або Основним виконавцем за окремими договорами з іншими юридичними особами.

Розмір попередньої оплати за користування вагонами за межами України визначається та стягується з Замовника за розрахунковий час користування вагонами за межами України, який розраховується відповідно до статті 14 Розділу II УМВС - доба за кожні 200 тарифних кілометрів, що розпочались, в межах кожної залізниці, що приймає участь в перевезеннях.

Остаточний розрахунок за користування вагонами за межами України здійснюється за фактичний час користування з моменту передачі вагону на інозалізницю на прикордонній станції України.

Про перетин Вагонами кордону України з Російською Федерацією на станції Тополі Південної залізниці свідчать відмітки у перевізних документах УМВС.

Підпунктом 3.4.6 Договору передбачено, що Основний виконавець надає Замовнику не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, акти наданих послуг та виписки з особового рахунку за звітний місяць, в яких, зокрема, відображається плата за користування вагонами за межами України, плата за послуги Основного виконавця.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору акти наданих послуг №1 від 31.01.2015 року, №10 від 31.10.2015 року, №12 від 31.12.2015 року, №1 від 31.01.2016 року, №2 від 29.02.2016 року, №3 від 31.03.2016 року, №4 від 30.04.2016 року, №5 від 31.05.2016 року неодноразово надсилались поштовим звязком, підтвердженням чого є чеки №0303803992030 (22.03.2016 року, повідомлення про поштове вручення 28.03.2016 року), №0303804720475 (14.06.2016 рокум) та відповідні описи вкладення, оригінали яких оглянуті судом, копії додані до позовної заяви.

Відповідно до п.п. 3.4.7 Договору Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту наданих послуг зобовязаний надіслати Основному виконавцю підписаний акт наданих послуг або підписати акт наданих послуг із зауваженнями.

Однак, ТОВ «Россер» підписані акти наданих послуг не були повернуті Основному виконавцю, також не було надано зауважень щодо надання наведених в актах послуг.

Згідно з умовами Договору, у випадку якщо одна із Сторін не підписала акт наданих послуг протягом 15 днів з дня їх складання без письмового обґрунтування, акт наданих послуг вважається затвердженим обома Сторонами.

Таким чином, заборгованість ТОВ «Росер» за користування вагонами №№24195612, №24628331, №24537417, 24350878, 24272809 за межами України з урахуванням залишку передоплати та зарахованих коштів становить 1 067 995,30 грн., що відображено у виписках з особового рахунку та розрахунку ціни позову.

Підпунктом 2.2.7 Договору передбачено, що Замовник зобовязаний проводити оплату за надані послуги, повязані з організацією перевезень вантажів.

Також, позивач пояснив, що 08.04.2015 року, з метою опрацювання звернення ДП «Укррефтранс» щодо повернення пяти критих вагонів зі станції Актобе КЗХ в Україну, відбулась нарада представників ДП «УТЛЦ» та ТОВ «Росер», в ході якої ТОВ «Росер» погодилось з претензіями ДП «УТЛЦ» щодо невиконання умов Договору та вирішено, що ТОВ «Росер» проводить подальшу роботу щодо зняття арешту з вагонів та поверненню їх на територію України, невідкладно починає вносити плату за використання відповідних вагонів та у термін до 15.04.2015 року надає до ДП «УТЛЦ» графік погашення заборгованості. Результати наради та відповідні домовленості сторін оформлені протоколом наради від 08.04.2015 року.

Однак, як зазначає позивач, вагони не були повернуті на прикордонну станцію України та коштів для погашення заборгованості за користування вагонами за межами території України на рахунок ПАТ «Укрзалізниця» не надходило.

Також, з метою врегулювання спору у досудовому порядку, передбаченому пунктом 6.1. Договору, відповідачу поштою надіслано претензію від 13.11.2015 року №УТЛЦ-15/419 та лист-вимогу від 18.03.2016 року №УТЛЦ-10/814, які залишені без відповіді та виконання.

Позивач просить в позові зобовязати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Росер» повернути на митну територію України вагони №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 та стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» заборгованість за користування вагонами №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами території України станом на 31.05.2016 року у сумі 1 067 995,30 грн. та 211 103,40 грн. пені.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначив, що позов подано не уповноваженою особою, оскільки ПАТ «Укрзалізниця» в розумінні чинного законодавства на дату подання позову не є правонаступником ані Державного підприємства «Український транспортно-логістичний центр», ані Державного підприємства «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» за Договором від 17.12.2012 року № 2005/943-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах, оскільки, як зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «УТЛЦ» припинено 17.10.2016 року, а ДП «УТЛЦ» лише перебуває у стані припинення.

У звязку з чим, відповідач стверджує, що з огляду на ст. 25 Господарського процесуального кодексу України підставою для правонаступництва є виключно факт припинення юридичної особи.

Однак, суд не погоджується з відповідними посиланнями відповідача, оскільки в даному випадку має місце матеріальне, а не процесуальне правонаступництво. Зокрема, позов подано Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», як правонаступником УКРРЕФТРАНС та ДП «УТЛЦ», на базі яких утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» згідно з постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 року «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником всіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» утворено на базі майна УКРРЕФТРАНС та ДП «УТЛЦ», в ході ліквідаційної процедури яких, майно передано позивачу за відповідним передавальним балансом від 18.08.2015 року.

З огляду на норми чинного законодавства, матеріальне правонаступництво, тобто яке виникає внаслідок утворення юридичної особи на базі майна іншої юридичної особи, з послідуючою реорганізацією чи ліквідацією останньої, не повязано з моментом припинення такої юридичної особи. При цьому, має значення факт створення юридичної особи та визначення обсягу майна, прав та обовязків, які переходять до неї від інших юридичних осіб та фактичне їх передання. Технічне завершення процедури ліквідації після передання майна, прав та обовязків, не впливає на факт та обсяг набуття новоствореною юридичною особою правонаступництва.

Крім того, заперечення відповідача стосуються підстав процесуального правонаступництва, тобто заміни сторони у справі її процесуальним правонаступником, що у справі не відбувалось, оскільки позов подано новоствореною юридичною особою вже з набутим обсягом правонаступництва.

Відповідач такод зауважував, що в Актах наданих послуг №1 від 31.01.2015 року, №10 від 31.10.2015 року, №12 від 31.12.2015 року, №1 від 31.01.2016 року, №2 від 29.02.2016 року, №3 від 31.03.2016 року, №4 від 30.04.2016 року, №5 від 31.05.2016 року не міститься печатка та підпис УКРРЕФТРАНС, як сторони договору, тому такі акти не можуть вважатися доказами передання та користування вагонами. Крім того, позивачем не надано й інших документів, якими би підтверджувалось надання відповідачу вагонів у користування.

У звязку з чим, суд зазначає, що відповідні акти складались між Основним виконавцем та Замовником щодо надання послуг з організації перевезень вантажів, тобто в частині, яка стосувалась прав та обовязків Основного виконавця за Договором. Такі акти за січень 2015 року та жовтень 2015 року складені та підписані представником Основного виконавця - ДП «УТЛЦ», починаючи з грудня 2015 року, відповідні акти складені та підписані в обсягах, що за Договором покладались на Основного виконавця, його правонаступником позивачем.

Підпунктом 3.4.6 Договору передбачено, що Основний виконавець надає Замовнику не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, акти наданих послуг та виписки з особового рахунку за звітний місяць, в яких, зокрема, відображається плата за користування вагонами за межами України, плата за послуги Основного виконавця.

Щодо зауважень відповідача про відсутність доказів перетину вагонами кордону України, позивачем надано відповідні пояснення та докази, зокрема, факт перетину вагонами №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 кордону України підтверджується відміткою у накладній УМВС (наявні у матеріалах справи), а саме штемпелем перехідної станції Тополі Південної залізниці: 16.02.2013 року: вагон №24195612 (накладна УМВС №41990649); вагон №24628331 (накладна УМВС №41990656); 17.02.2013 року: вагон №24350878 (накладна УМВС №41990680); вагон №24272809 (накладна УМВС №41990672), вагон №24537417 (накладна УМВС №41990664).

Як вбачається з переліків перевізних документів по перевезенням замовника ТОВ «Росер» за договором від 17.12.2012 року №2005/943-2012 сума розрахункового часу за користування вагонами №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами України за 20 діб складає 17 904,00 грн. з урахуванням ПДВ (дата накладних УМВС - 12.02.2013року). Зокрема, по кожному вагону окремо: вагон №24195612: 2 984,00 грн.+596,00 грн. = 3 580,80 грн.; вагон №24628331: 2 984,00 грн.+596,00 грн. = 3 580,80 грн.; вагон №24537417: 2 984,00 грн.+596,00 грн. = 3 580,80 грн.; вагон №24350878: 2 984,00 грн.+596,00 грн. = 3 580,80 грн.; вагон №24272809: 2 984,00 грн.+596,00 грн. = 3 580,80 грн.

Сторонами без розбіжностей підписано Акт наданих послуг №2 від 28.02.2013 року, в якому відображено плату за організацію замовленого перевезення, в тому числі й плату за користування вагонами за межами України за розрахунковий час, визначений умовами Договору.

Дана оплата та підписаний сторонами зазначений акт свідчить про те, що ТОВ «Росер» замовив послуги з організації перевезення вантажів, в тому числі взяв у користування вагони №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809.

Також, відповідач у відзиві стверджує, що укладений між сторонами Договір, є договором перевезеня, і до спорів, які виникають з такого Договору, мають застосовуватись особливості вирішення спорів, які випливають з договору перевезення, зокрема, щодо позовної давності.

Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 137 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Відповідач стверджує, що зазначений шестимісячний термін обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Відповдач наголошує також, що відповідно до Додатку № 1 від 17.12.2012 року до Договору, зокрема до переліку додаткових послуг, повязаних з перевезенням вантажів входить надання послуг, повязаних з перевезенням експортно-імпортних та транзитних вантажів (користування вагонами, зберігання вантажів, подача й забирання вагонів тощо) при переробці цих вантажів за прямим варіантом (вагон-судно).

Відповідно до Додатку № 2 від 17 грудня 2012 року до Договору між сторонами була погоджена вартість послуг з організації перевезення вантажів, яка зокрема включає в себе тариф на перевезення вантажів, додаткові збори, повязані із перевезенням вантажів, які включені до перевізного документу.

У звязку з чим, суд зазначає, що має місце комбінований договір і відносини щодо користування вагонами випливають саме з відносин організації перевезень, а не самого перевення вантажу. З умов Договору не вбачається взаємовідносин позивача з відповідачем, безпосередньо як вантажовідправником.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов 'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 2 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 1 ст. 306 Господарського кодексу України визначено, що перевезенням вантажів у цьому кодексі визначається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-господарського призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Частиною 4 цієї статті встановлено, що допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Як визначено п. 22 Статут залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Як вбачається зі змісту укладеного Договору, такий договір укладений щодо надання послуг з організації перевезень вантажів, містить в собі елементи різних договорів, до яких у відповідних частинах застосовуються положення актів цивільного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини.

З огляду на зміст прав та обовязків Основного виконавця за Договором, не вбачається зобовязань безпосередньо щодо перевезення вантажу, зокрема, не визначено, що Основний виконавець приймає на себе зобовязання як перевізник вантажу. Натомість, з огляду на обсяг прав та обовязків Основнового виконавця і Співвиконавця за Договором, їх роль полягає у розробленні ефективних логістичних схем, планів перевезень, організації та забезпечення замовника придатним у комерційному та технічному відношенні вагонами (облік, ремонт) для виконання вантажних операцій Замовника.

В той же час, одним з основних обовязків Замовника, згідно з Договором, є здійснення або сприяння здійсненню відправлення в порожньому стані вагонів за перевізними документами зі станцій, розташованих на залізницях інших держав (підпункт 2.2.8 Договору) та обовязок сприяти поверненню із-за кордону вагонів власності Співвиконавця (ДП «Укррефтранс», правонаступником якого є ПАТ «Укрзалізниця»), що передбачено п.п. 2.2.10 Договору.

З огляду на зміст прав обовязків сторін вбачається, що за відповідним Договором передбачено надання послуг з організації перевезень, тобто вантажних операцій Замовника, які безпосередньо виконуються Замовником в наданих залізницею вагонах.

Натомість з умов Договору вбачається що саме відповідач здійснює перевезення вантажу в прийнятих від залізниці в користування вагонах, тобто перевізником є відповідач, а залізниця в силу специфіки залізничних перевезень, організовує рух орендованих вагонів в залізничній системі.

Оскільки, з Договору не випливають безпосередньо зобовязання залізниці щодо перевезення вантажу, і відповідач, як замовник за Договором, користується послугами організації перевезень в наданих йому в користування вагонах, відсутні підстави стверджувати, що між сторонами за Договором тривають відносини перевезення вантажу.

Також, як вбачається з обсягу зазначених в актах виконаних робіт послуг, такі послуги стосувались організації перевезень та плати за користування вагонами.

Таким чинром, до відповідних правовідносин за Договором від 17.12.2012 року №2005/943-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах не застосовуються положення про спеціальну позовну давність у відносинах перевезення вантажів.

В ході розгляду спору судом встановлено, що на виконання умов Догвоору позивачем (його правопопердниками) були надані відповідачу (на його замовлення) послуги з організації перевезень вантажів, які полгали у наданні у користування вагонів та організацію їх руху по узгодженому маршруту), відповідач факту надання відповідних послуг не спростував, доказів їх оплати не надав. Також, позивачем надано докази перетину вагонами кордону України, однак, відповідач не надав доказів повернення вагонів на митну територію України, хоча відповідний обовязаок забезпечення повернення вагонів покладався на відповідача.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У звязку з простроченням виконання грошових зобовязань по оплаті посуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах в сумі 1 067 995,30 грн., позивач просить стягнути з відповідача 211 103,40 грн. пені.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, Сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості (включаючи день сплати), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Додатковою угодою №11 від 12.03.2015 року до Договору, яка набрала чинності 01.04.2015 року, пункт 4.3. викладено у новій редакції та визначено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, Сторони сплачують пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості, але не більше шести місяців від дня виникнення. Із сум грошових коштів, перерахованих Замовником для виконання грошового зобовязання за цим Договором, Основним виконавцем у першу чергу погашається пеня, у другу чергу - основна сума боргу, а залишок коштів зараховується як попередня оплата.

Відповідно до п. 4.4. Договору сторона, яка порушила зобовязання або встановлені цим Договором вимоги щодо виконання зобовязань, повинна відшкодувати завдані цим збитки Стороні, права або законні інтереси якої порушено.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, який відповідачем по стуі не заперечений та не спростований, враховуючи надані позивачем пояснення та обґрунтування розрахунку пені, судом встановлено, що на момент організації перевезення (лютий 2013 року) Договір діяв в редакції від 17.12.2012 року. Відповідно, нарахування проводились до 01.04.2015року у порядку, визначеному 4.3 Договору, з 01.04.2015 року нарахування проводились у відповідності до п. 4.3 Договору в редакції Додаткової угоди №11 від 12.03.2015 року до Договору.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено лише про застосування строків спеціальної позовної давності щодо відносин перевезення вантажів, зокрема, передбаченого п. 137 Статуту залізниць України 6 місячного строку, у звязку з чим, відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю. При цьому, відповідачем розрахунок пені відповідачем не заперечено, не надано контррозрахунку пні та не заявлено про застосування строку давності до вимоги про стягнення пені.

За таких обставин, стягнення пені позивачки обґрунтовано і доведено, відповідачем не заперечено та не спростовано, тому вілповідна вимога є правомірною і підлягає задоволенню в завленому розмірі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Росер» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, 35, код 35942281) повернути на митну територію України вагони №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, 35, код 35942281) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815 (філія: 03038, м. Київ, вул. Федорова, 32, код 40123465) заборгованість за користування вагонами №№24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами території України станом у сумі 1 067 995,30 грн., 211 103,40 грн. пені та 20 564,48 грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 01.12.16 р.