Рішення № 63087403, 09.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2015Справа №910/19717/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Мандарин Ойл»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси»провизнання оспорюваних договорів зберігання недійснимиСуддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Голубенко В.В. - керівник департаменту; Куриткін А.А, - юрисконсульт;від відповідача:Скачко А.А. - представник за довіреністю;від третьої особи:Горєв В.О. - представник за довіреністю.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Мандарин Ойл» (надалі - ТОВ «Золотий Мандарин Ойл») про визнання оспорюваних договорів зберігання недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договори зберігання №175 від 17.10.2008 р. та б/н від 17.10.2008 р. є недійсними, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства України, а саме: спірні договори укладено внаслідок введення позивача в оману з боку відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 18.09.2015 р.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони органам Міністерства юстиції України вчиняти дії з примусового стягнення грошових коштів з позивача на користь ТОВ «Торговий дім «Ресурси» за судовим наказом господарського суду міста Києва від 13.05.2009 р. у справі №41/207.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки позивачем не надано доказів, з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

18.09.2015 р. представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача у даній справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2015 р. продовжено строк розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.10.2015 р. та залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, на виконання вимог ухвали суду 01.10.2015 р. через канцелярію суду подали письмові пояснення, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача з'явився, подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваний договорів, а також пропуск позивачем строку позовної давності.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився, на виконання вимогу хвали суду надав письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких вказував на безпідставність заявлених позовних вимог у даній справі, в позові просив відмовити повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.2008 р. між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (поклажодавець) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якого є ПАТ «Київенерго» (зберігач) були укладені договори зберігання № 175 та б/н (надалі - «Договори»).

Відповідно до п. 1.1 Договорів на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов'язується зберігати мазут М-100 (майно) у кількості згідно додатку 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору, а поклажодавець зобов'язується оплачувати послуги зберігання майна.

Пунктами 1.2 Договорів сторони передбачили, що підписанням цих договорів поклажодавець підтверджує свою згоду на надання зберігачу права користуватись майном та права змішувати майно одного роду та однієї якості, яке передане на зберігання. Наведені у цьому пункті права виникають у зберігача з моменту підписання договорів і не потребують додаткового підтвердження з боку поклажодавця.

Відповідно до Договору б/н від 17.10.2008 р. відповідач зобов'язувався зберігати мазут марки М-100 у кількості 40990,759 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання цього мазуту - Філіал «Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго» (адреса: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4).

В силу положень Договору № 175 від 17.10.2008 р. відповідач зобов'язується зберігати Мазут марки М-100 у кількості 33848,313 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання -Філіал «Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго» (адреса: 02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1а).

Пунктами 2.1 Догорів сторонами встановлено, що передача майна на зберігання підтверджується підписанням сторонами даного Договору та актів приймання-передачі майна на зберігання.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем законності Договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою для недійсності Договорів позивач вказує на те, що відповідач при укладенні Договорів ввів позивача в оману шляхом надання неправдивих відомостей про належність відповідачу права власності на передане майно (мазут).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач вказує, що про існування обставин введення його в оману шляхом надання неправильних відомостей стосовно власника переданого на зберігання майна він довідався лише у 2015 році після ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.09.2015 р. у справі №41/207.

Відтак, на думку позивача, його порушене право підлягає захисту шляхом визнання оспорюваних Договорів недійсними, оскільки у зв'язку з відсутністю у відповідача права власності на спірне майно, останній не міг передати таке майно на зберігання позивачу.

В той же час суд відзначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2009 р. у справі 41/207 зобов'язано Акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго» повернути зі зберігання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотой Мандарин Ойл» мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн заставною вартістю 54 179 613,40 грн., що знаходиться на зберіганні на «Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго» АЕК «Київенерго», а також зобов'язано Акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго» повернути в натурі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси» мазут марки М-100 загальною кількістю 25 381,67 тонн заставною вартістю 55 839 674,00 грн., що знаходиться на зберіганні на «Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго» АЕК «Київенерго».

Вказане рішення набрало законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 21.04.2009 р. у справі 41/207 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Зокрема, під час вирішення даної справи досліджувався та був встановлений факт належності права власності на спірне майно відповідачу, а відтак суд позбавлений можливості повторно надавати оцінку викладеним фактам.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законодавець встановлює, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача про захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності, якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене.

Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані Договори були укладені між сторонами 17.10.2008 р., а позовна заява подана до суду 30.07.2015 р., тобто майже через 4 роки після закінчення перебігу позовної давності.

При цьому, під час розгляду справи господарського суду міста Києва №41/207 та винесення рішення від 21.04.2009 р., обставини належності права власності на спірне майно були досліджені судом, а позивач був обізнаний із вказаними обставинами і за наслідками такого розгляду не був позбавлений можливості звернутися з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Твердження відповідача про те, що йому стало відомо про факт введення його в оману відповідачем під час укладення Договорів лише в 2015 році не приймається судом до уваги з огляду на те, що позивачем не доведено яким чином договори застави мазуту, укладені між ТОВ «Торговий дім «Ресурси» та ПАТ «Банк «Столиця», вплинули на чинність оспорюваний у даній справі Договорів з урахуванням існування рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2009 р. у справі 41/207 (яке набрало чинності та не скасоване у встановленому законом порядку).

Більш того, договори застави мазуту, про які згідно тверджень позивача, йому стало відомо лише у 2015 році, були укладені між ТОВ «Торговий дім «Ресурси» та ПАТ «Банк «Столиця» 25.11.2008 р., тобто після моменту укладення оспорюваний Договорів у даній справі, а відтак посилання позивача на вказані обставини є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

18.09.2015 р. представником відповідача до канцелярії суду подано заяву, в якій відповідачем заявлено про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то за таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко